Рецензія на книгу «Симон Петлюра. Статті. Листи...» Володимира Сергійчука

27 декабря 2012, 09:07
0
281

Мимоволі пишеш про те, що болить, як та рана, що ніколи не загоюється (Симон Петлюра)

     Книжка «Симон Петлюра. Статті. Листи. Документи. Том IV» складається зі Вступу, Частини 1 (1902−1915 роки), Частини 2 (1917−1920 роки), Частини 3 (1921−1926 роки), Іменного покажчика та Змісту. Це оптимальний і продуманий поділ, розділи чітко відмежовані один від одного, кожен попередній готує читача до наступного, а наступний – розкриває і доповнює попередній. Основні частини (безпосередньо опрацьований і укладений матеріал) розділено за етапами діяльності Петлюри: видавничої і політичної різних періодів. У книзі зібрано листи, таємні листи, листи-подяки, відозви, замітки, критичні замітки, відгуки, некрологи, статті, статті-спогади, відповіді, рецензії, звернення, інтерв’ю, виклади промов, передмови, телеграми, бюлетені, повідомлення, накази, постанови, ухвали, доручення, службові записки, директиви, розпорядження та інші документи й листи Петлюри (деякі у співавторстві, наприклад, спільний з О. Саліковським лист до М. Грушевського, 22 листопада 1911 р. (с. 129)).
     Актуальність книги полягає в тому, що читач по-новому відкриває для себе постать Петлюри в історії України, цього разу не лише як видатного діяча свого часу, а й як особистість з унікальними організаторськими якостями. Щоб якнайкраще втілити цю ідею в життя, упорядник і редактор визначили свою основну ціль ще у Вступі: «Залишаючи, в основному, лексику і авторський стиль документів оригінальними, упорядник і редактор мали на меті надати можливість сьогоднішнім читачам скласти уявлення  не тільки про тогочасний стан української мови, а й відчути дух епохи, оскільки за жанром вони – історичні свідчення, витворені в найвищих сферах влади людьми до неї причетними».
     Книга вимагає від читача досить глибоких знань з історії України  першої третини XX століття для кращого розуміння змісту документів. Адже без достатніх знать з теми прочитане може залишити поверхове враження та мінімальний вплив. Але особливу цінність книга представляє саме тим, що дає можливість оцінити матеріал одразу з двох боків: наукова історична теорія і настрої, що панували в Україні на початку ХХ ст. Читач, попередньо знаючи рішення і кроки Петлюри, може зрозуміти їхню суть та глибину, адже листи та документи відкривають думки та ідеї цього громадського та політичного діяча.
     Особливої уваги заслуговує передмова, адже читач, не обізнаний з історією України часів Петлюри, навряд чи зможе належно оцінити зібраний у книзі матеріал. Слово до читача «Високий чин українського державництва» є не лише статтею з короткою біографією суспільно-політичної діяльності Симона Васильовича, а й висвітлює ставлення до цієї персони самого упорядника. Не можна оминути увагою те, що Володимир Сергійчук поважає Симона Петлюру, називаючи його «вірним сином рідного народу з безмежною любов’ю до нього і з глибокою пошаною до батьківських традицій честі і моралі» (с. 3). Те ж доводить уривок зі Вступу: «Симон Петлюра завжди клопотався про насущні потреби кожного вояка, кожного службовця, зрештою, кожного громадянина УНР до якої національності той не належав би» (с. 10).
     Читаючи книгу, мимоволі починаєш захоплюватися Петлюрою. У своїх листах чи статтях він завжди залишався чесним із собою та оточуючими, осуджував запроданців і, не боячись покарання, висловлював свої думки: «Хамелеони – мале, нікчемне звірятко, що зараз же линяє й міняє свою масть коли йому треба.
Знає також читач, що єсть на світі чимало людей – «хамелеонів». Вони так само швидко, а може ще й швидше, − міняють свою масть, міняють свої думки, свою душу, своє «святе святих» (коли може тілько бути у них щось святе) швидше, ніж циган коні» (с. 72). Симон Васильович усі сили вкладав у кожну справу, за яку брався. На посаді редактора російськомовного журналу «Украинская Жизнь» до самого кінця тягнув на собі це видання, хоча й зізнавався, що «з кожною книжкою стає тяжче і тяжче діставати матеріял» (с. 159). Коли займався військовою діяльністю, то вище за все ставив моральні принципи: «Убивають безоружних людей і цим роблять такий тяжкий вчинок, що хай буде проклятий той, хто командує піднімати руку на брата, й той, хто слуха тієї команди» (с. 14). Петлюра вірив у самостійну Україну й у те, народ зможе її вибороти власними силами. Це не може не викликати поваги.
     Укладачем була проведена величезна робота зі збору та систематизації документів. Матеріал укомплектовано та поділено так, як це буде найзручніше для читача. Важко оцінити обсяг зробленого: окрім пошуку і доведення до хронологічної відповідності, упорядник дає змогу безпосередньо познайомитися з усіма, хто хоча б опосередковано мав справу з Симоном Петлюрою, в Іменному покажчику. 
     Рецензована книга є справжньою знахідкою для тих, хто хоче поглибити знання з історії України та відкрити для себе з нового боку постать Симона Петлюри. Особливу цінність праця має як останнє, найбільш доповнене видання, що включає в себе листи, документи й публікації Петлюри мовою оригіналу.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.