«Какого барина холоп будешь? – регионального, вестимо»

27 октября 2011, 15:00
0
455

Чим більше населення України розчаровується в Партії Регіонів, тим більше його заганяють до неї, залякуючи проблемами на роботі і тавруючи ніби худобу своїми членськими квитками.

Згідно з офіційною статистикою в Партії регіонів 1 400 000 членів. Майже півтора мільйона. Для країни з населенням 45 млн, погодьтеся, не так вже й мало. При перерахунку на кількість тих, хто має право голосу цифра стає вражаючою. Приблизно, це кожний 30-й. Це менше, ніж чисельність Компартії України за часів СРСР. Членів КПУ (б) було близько 2 мільйонів. Проте, варто відзначити, що до цієї цифри вони йшли практично 70 років. Регіонали наблизилися до неї за рахунок стрімкого ривка останніх 3-х років.

Не зважаючи на візуальну схожість процесів різниця між ними є. При Союзі членство в партії носило чітко виражений карєрний характер. Було дуже важко стати навіть кандидатом, не те що отримати квиток. В компартію ВІДБИРАЛИ.  

Значна частина провідних функціонерів Партії Регіонів була комсомольськими провідниками і апаратними працівниками. Модель, котру вони намагаються копіювати, калькована з комуністичної за своєю антиукраїнською ідеологією, та неперебірливістю в методах, проте має одну суттєву відмінність – тоді до партії йшли ДОБРОВІЛЬНО, а зараз, як свідчить низка скандалів – ПРИМУСОВО. Тоді партійці були кадровим опертям на підприємствах, зараз їх перетворюють на сіру статистику, котра, згідно з застарілою політтехнологією повинна стати новітнім адмінресурсом.

Справді, важко пояснити 28 тисяч членів партії в Маріуполі. Для менш ніж півмільйонного міста це просто нонсенс. Це цифра, котру не збирали в Україні жодні державні урочистості і протестні демонстрації (крім, можливо, «України без Кучми» та Майдану). І це лише в одному, окремо взятому місті.

Що спільного у маріупольських сталеварів, харківських студентів і миколаївських вчителів? Виявляється надзвичайна лояльність до правлячої партії і бажання розділити з нею весь тягар державних перетворень. Люди різні – підтримка одна. Щоправда носить вона якийсь дивний характер і ґрунтується не на власному бажанні, а на примусі і тиску з боку керівників цехів, деканів і завучів, себто тих, кому «є що втрачати», якщо проігнорують партійну директиву.

Стверджувати, що населення масово підтримує партію, котра провалила реформи і поставила країну на край банкрутства абсурдно. Подібні випадки характерні лише для тоталітарних реліктів на кшталт Північної Кореї. Виявляється, українським можновладцям вона ментально близька, про що свідчить стрімке запозичення цього, явно, не найкращого і навіть не продуктивного досвіду, відомого під ємнісним терміном «азіатчина». Якщо так триватиме надалі, скоро дійде до популярного колись вислову з кінофільму: «Какого барина холоп будешь? – регионального, вестимо».

Причому, самі регіонали цієї тенденції не визнають. Принаймні, на цьому наполягають власник «Азовсталі» Р. Ахметов і голова фракції Партії Регіонів у Верховній Раді О. Єфремов. Щоправда, це не відміняє ситуації в цілому. Сигнали продовжують поступати і хто знає, можливо скоро стануть членами партії, приміром всі прибиральниці України? На них легко перекласти відповідальність в певній ситуації, оскільки бабусі «мають доступ до документації» під час здійснення своїх професійних обовязків.

Як і за часів КПУ(б), новонавернених адептів примушують платити членські внески. В перерахунку на одну людину цифри дрібні. По відношенню до кількості тих, кого заганяють в «регіональне стійло» цілком пристойні. При тому, що їхні витрати навряд чи калькулюються і підлягають строгому аудиту. Одним словом, відбувається щось, в кращому випадку не зрозуміле.

В гіршому Партія Регіонів демонструє неабияке хамство по відношенню до народу України, власних виборців і демократичних цінностей. Порушуються права людини і засадничі принципи партійного функціонування, що не припустимо в ситуації, коли речники партії як зламані грамофони торочать про відданість європейським пріоритетам.

Насамкінець відзначу, що Україна бачила подібне не так вже і давно. Перші спроби збудувати вертикаль відзначені в середовищі блоку «За Єдину Україну». Потім був В. Медведчук і всюдисуща СДПУ (о). Від першої залишилася назва, а друга, поки що, може похвалитися печаткою і головою партії.

Чим більше населення України розчаровується в Партії Регіонів, тим більше його заганяють до неї, залякуючи проблемами на роботі і тавруючи ніби худобу своїми членськими квитками. Невже вони справді переконані у тому, що страх може стати єдиною передумовою голосу  на наступних парламентських виборах? 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.