КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

26 июня 2011, 14:38
физик, социолог
0
2326

обговорюємо проект Конституції України, Конституції небаченої демократії

ДО ВСІХ БАЖАЮЧИХ ДОКЛАСТИ ЗУСИЛЬ ДО СТВОРЕННЯ
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.
Товариші, тобто  ті, що роблять спільну справу, погодьтесь, що перед початком спільної праці, для її ефективності, нам слід домовитись про правила, яких ми будемо дотримуватись під час праці. Безсумнівно, до нашого товариства може належати лише той, хто беззаперечно підтримує засади творення Конституції, викладені в її Преамбулі. Крім того, нам слід виходити з одного спільного погляду на сучасну історію України, тобто однаково бачити фактори і шляхи, що привели до її сьогоднішнього стану, а отже і ті, що ведуть до більшої забезпеченості прав і свобод людини, гідних умов її життя та більшої правової і соціальної рівності у всіх сферах життя суспільства.
З наукової точки зору сучасна історія України полягає в наступному. Розвиток Російської Імперії, до складу якої тоді входила Україна, об’єктивним чином привів до жовтневого перевороту 1917 року: нелегітимного взяття влади Радами робітничих, селянських і солдатських депутатів. Цей переворот у юридичному сенсі означав те, що Російська Імперія припинила існувати, а у соціологічному – початок соціальної революції: швидкої радикальної зміни суспільних відносин.
Припинення існування Російської Імперії створило умови набуття незалежності державними утвореннями, які входили до її складу. Україна у повному обсязі використала ці умови і вже у 1922 році в якості незалежної держави уклала з Російською Федерацією, Білорусією і Закавказькою Федерацією Договір про утворення СРСР.
А от відносно соціальної революції, – не все сталося, як гадалося. Теоретики вважали, що перехід від приватної до суспільної власності на засоби виробництва відбудеться наступним чином. Спочатку держава бере усі засоби виробництва собі у власність, а далі сама стає все більше і більше власністю суспільства. Як відомо взяття у державну власність усіх засобів виробництва відбулось, а усуспільнення держави – ні. І навіть, навпаки: держава де далі, все більше і більше віддалялася від суспільства. Таким чином СРСР опинився і перебував у проміжному (між капіталістичним і комуністичним) стані. Добре відомо, що проміжний стан є найменш стійким. Саме цю нестійкість демонстрували кризові явища в СРСР у другій половині сорокових, на початку шістдесятих та вісімдесятих років. Кожного разу для лікування економіки від кризи вживались ліки лише з буржуазної аптечки (запроваджувалися валові, вартісні покажчики ефективності роботи підприємств, госпрозрахункові відносини)  і остаточно XXVIII з’їзд КПРС приймає рішення про перехід до ринкових, тобто буржуазних, відносин. Практично, такий перехід означає необхідність реалізації наступного: 1) за якимось принципом вибрати серед рівноправних громадян тих, кому в подальшому будуть належати на правах приватної власності частини спільно створеного виробничого механізму; 2) змусити ці окремі частини, створені працювати у складі єдиного виробничого механізму, працювати окремо і незалежно.
Втілення 1) призвело до шаленої боротьби між бюрократією союзного центру і республік Союзу РСР за право розподіляти державну власність та до переконування народу у тому, що одна з невід’ємних складових демократії, свобода слова, і є демократія – влада народу. А намагання здійснити 2) призвело до того, що підприємства, які могли працювати в умовах ринкових відносин, працюють, а ті, що не могли, зруйновані й розграбовані. У підсумку, саме цей перехід, а не хтось або щось, призвів до розпаду Союзу РСР, незворотної втрати багатьох підприємств і сьогоднішнього стану України, якому притаманне наступне.
Народ знаходиться від влади ще далі ніж раніше, бо може лише обрати з багатих або їх прихвоснів депутатів і президента, які тільки обіцяють, - «почути кожного», а насправді не зважаючи на стогін народу продовжують згубну практику приватизації всього і вся, призначення ними, а отже і відповідальними перед ними, всіх інших чиновників. Все це є проявами вкрай обмеженої демократії і призводить до того, що в країні відбуваються лише такі зміни, які корисні тільки одній невеличкі частині її громадян. Україна, як човен з одним веслом, – кружляє на місці.
Таким чином, до краю обмежена демократія – влада народу (а не можливість публічно висловлювати будь-що) є найголовнішим чинником, що визначає сьогоднішній стан України. Отже, саме поширення демократії на всі сфери життя суспільства здатне вивести Україну на шлях прогресу і процвітання. Саме цьому повинна слугувати Конституція України, проект якої пропонується для обговорення з метою його вдосконалення та в подальшому вимоги від Верховної Ради України зробити його чинним. Звичайно, пропоноване обговорення може вимагати більш широких меж, ніж надає цей сайт. Для таких випадків повідомляю мій e-mail: a.n.sokolov@ukr.net


ЗМІСТ
.                                   Преамбула
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ……………………………….……………...……...1
Розділ II ЗАСАДИ ДЕМОКРАТІЇ ...………………………………………………22

Розділ IІІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯНИНА …...………….……………31
Розділ ІV ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ………………...………………………..82
Розділ V КАІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ………………...…….…………….…104
Розділ VI ДЕРЖАВНІ СЛУЖБИ
  1. КОНСТИТУЦІЙНІЙ СУД УКРАЇНИ …………………...…….……. ..……..112
  2. ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОРЧА КОМІСІЯ …………………....…. ………....….119
  3. ПРОКУРАТУРА ……………………………………………......…………......126
  4. АДВОКАТУРА …………………………………………………...……….…...129
  5. ПРАВОСУДДЯ …………………………………………………......………....132
  6. НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ ……………………………………….... ....….…..140
  7. ІНШІ ДЕРЖАВНІ СЛУЖБИ …………………. . .  . . . .. ………..…..…..….145
Розділ VII АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ ....150
Розділ VIII МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ …………………………………...153
Розділ IХ АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ ………………………………....159
Розділ Х ПРИЙНЯТТЯ, ВВЕДЕННЯ В ДІЮ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.
.               ВНЕСЕННЯЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ …..…….…….……164
Розділ ХІ ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ ...………………………………………  171
Розділ ХІІ ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Проект

КОНСТИТУЦІЯ    УКРАЇНИ

Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України,
виражаючи його суверенну волю,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
прагнучи розвивати демократію і соціальну рівність у всіх сферах життя суспільства,
спираючись на всесвітню історію державотворення та право націй на самовизначення,
керуючись Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року,
усвідомлюючи відповідальність перед власним сумлінням, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
приймає цю Конституцію.

 Р о з д і л   I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова, унітарна держава.
Стаття 2. Суверенітет Українського народу поширюється на всю  територію України.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а також рівність прав між людьми у всіх сферах життя в Україні є найвищими соціальними цінностями, що охороняється  Законом і кожним громадянином.
Забезпечення здійснення прав і свобод людини та охорона від будь-яких посягань на них визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Для кожної посадової особи утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком, невиконання якого переслідується  відповідно до Закону.
Усі органи держави і посадові особи підпорядковують свою діяльність інтересам усього суспільства і кожного його громадянина, якщо останні не є такими, що суперечать суспільним.
Стаття 4. Підстави та порядок набуття і припинення громадянства України визначаються Законом.
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права на вихід із громадянства України, а також вигнаний за її межі або виданий іншій державі.
Громадянин України, з моменту набуття громадянства іншої держави, не є громадянином України.
Стаття 5. Україна є демократичною республікою.
Право визначати і змінювати форму державного правління в Україні належить виключно її народові і реалізується ним безпосередньо.
Стаття 6. Конституція України має найвищу юридичну силу. Нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України. Положення нормативно-правових актів, які суперечать Конституції України, не є чинними.
Правові акти, які у визначеному Законом порядку не були офіційно оприлюднені, не є чинними.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України є обов’язковим до розгляду та прийняття рішення.
Стаття 7. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість (ратифікація) яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які не узгоджуються з Конституцією України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 8. Державною мовою в Україні є українська мова.
В Україні гарантується Законом вільний розвиток, користування і захист мов усіх національностей. Державними органами забезпечується реалізація права громадян України на звернення до цих органів та отримання відповіді від них, а також право на освіту від початкової до вищої на рідній мові.
Органи держави забезпечують безкоштовне вивчення в державних закладах освіти державної та однієї з іноземних мов за вибором громадянина.
Застосування мов в Україні визначається Конституцією України та Законом «Про мови в Україні».
Стаття 9. Посадові особи зобов’язані сприяти консолідації та розвиткові народу України, його історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної та мовної самобутності громадян України всіх національностей. Невиконання цього обов’язку є злочином, покарання за який визначається Законом.
Стаття 10. Посадові особи зобов’язані дбати про задоволення потреб українців, які проживають за межами держави.
Стаття 11. Основою економічної та соціальної організації суспільства в Україні є вільна праця людей та однакові права користуватися результатами власної праці.
Економічна і соціальна організація суспільства має забезпечувати послідовну реалізацію принципів соціальної справедливості і рівноправ’я людей.
Посадові особи зобов’язані забезпечувати для всіх громадян рівні права у всіх сферах життя суспільства.
Стаття 12. Економічна система України ґрунтується на таких основних засадах:
- виняткового права власності народу України на її землю, ліси, надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, виробничі об’єкти, що знаходяться у державній власності, весь науково-технічний потенціал, створений на території України, національний доход;
- заборони зміни власника на об’єкти, що знаходяться у власності народу України; ці об’єкти можуть бути передані в оренду юридичним або фізичним особам на підставах та в порядку, що визначає Закон України «Про оренду майна, що знаходиться у винятковій власності народу України»;
- забезпечення умов для вільного розвитку і захисту конституційно визнаних форм власності, що виключають привласнення результатів чужої праці;
- надання пріоритетного значення колективним формам власності;
- державного планування і регулювання економічного комплексу, який складається з майна, що знаходиться у державній власності;
- створення умов ефективного функціонування майна, що знаходиться в приватній власності;
- здійснення контролю громадян у сфері виробництва, розподілу та обміну;
- господарської самостійності юридичних і фізичних осіб у виробничій сфері у межах, визначених цією Конституцією;
- постійного переоснащення об’єктів, що знаходяться у державній власності;
- цілеспрямованої структурної перебудови економіки в інтересах зростання добробуту народу;
- пріоритетності розвитку галузей, від яких залежить насичення споживчого ринку, задоволення першочергових потреб людини;
- запобігання монополізації у будь-якій сфері, шляхом створення відповідних державних об’єктів;
- грошовою одиницею України є гривня;
- один раз на квартал Верховна Рада України, за поданням Кабінету Міністрів України, затверджує Законом розмір мінімальної заробітної плати, пенсії та інших виплат громадянам з бюджету;
- бюджетна система України будується на засадах рівноправного і неупередженого розподілу коштів державного і місцевих бюджетів між громадянами; виключно Законом «Про державний бюджет України» та рішеннями місцевих Рад про місцевий бюджет визначається обсяг і цільове спрямування  будь-яких видатків на загальносуспільні потреби; заборонено ухвалення державного чи місцевого бюджету, що має профіцит або дефіцит, який перевищує три відсотки від запланованого в ньому обсягу всіх надходжень; звіт про доходи і видатки Державного чи місцевого  бюджету оприлюднюється відповідним виконавчим органом не пізніше п’ятого дня кожного місяця.
Стаття 13. Власність в Україні може мати такі форми:
особиста власність (власність окремої особи);
колективна власність (власність об’єднання осіб);
комунальна власність (власність територіальних громади);
державна власність (власність українського народу).
Власність Українського народу використовуються лише з метою забезпечення його матеріальних і духовних потреб. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має визначене Законом право користуватися природними об’єктами права власності Українського народу у встановленому Законом порядку.
Використання власності на шкоду людині або суспільству є єдиною підставою для її позбавлення шляхом передачі до державної або комунальної власності.
Посадові особи забезпечують прийняттям і виконанням Законів захист прав усіх суб’єктів права власності і соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед Законом.
Відносини власності встановлюються та регулюються Конституцією і Законами України.
Стаття 14. Забезпечення екологічної безпеки, використання природних ресурсів в інтересах Українського народу, турбота про їх відновлення є обов’язком посадових осіб, як і відшкодування у встановленому Законом порядку, втрат, заподіяних здоров’ю і майну громадян, внаслідок стихійного лиха або дій особи, що призвели до цих втрат.
В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, уряд України здійснює програму охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, повітря, забезпечення відновлення природних багатств і поліпшення стану навколишнього середовища.
В Україні заборонено будівництво будь-яких об’єктів, якщо воно погіршує умови екологічної безпеки.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на пріоритеті суспільства над державою і послідовному втіленні принципу «Вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх».
Найважливішою умовою свободи і добробуту людей для посадових осіб є розвиток суспільства як асоціації вільних, рівноправних громадян, що функціонує на засадах самоврядування і саморегулювання з широким залученням громадян до управління справами держави і суспільства. Держава створює умови для вільного розвитку і якнайповнішого розкриття особистих здібностей, творчого потенціалу кожної людини, всебічного розвитку демократії, реалізації принципів соціальної справедливості і захищеності, забезпечує балансування інтересів різних верств населення, невідворотність покарання за порушення прав, визначених Конституцією і Законами України.
Стаття 16. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, її територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Захист державного кордону України і безпека країни і кожного її громадянина від будь-яких зовнішніх посягань покладаються на відповідні військові формування, правоохоронні органи та спеціальні служби держави, організація і порядок діяльності яких визначаються Законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення законних органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Такі дії є злочином, покарання за який визначається Законом.
На території України заборонено створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених Законом.
На території України заборонено розташування іноземних військових баз та формувань.
Стаття 17. Україна є постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках та є активним членом руху неприєднання, і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати і не розміщувати на своїй території ядерної зброї.
З початком бойових дій на території України Голова Верховної Ради України негайно звертається до всіх країн і їх союзів за допомогою у відсічі агресії.
Стаття 18. Україна встановлює безпосередні дипломатичні, консульські, торгові та інші зв’язки з зарубіжними державами, укладає міжнародні угоди, бере участь у діяльності міжнародних організацій.
Громадяни України у зовнішньополітичній діяльності зобов'язані керуватися загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, Конституцією та державними перевагами України, відкидати війну як засіб вирішення міжнародних суперечок, виступати за врегулювання їх виключно мирними засобами.
В Україні заборонено Законом пропаганду і підготовку війни, а також будь-яку іншу діяльність, спрямовану на порушення мирних відносин між народами.
Головними цілями і принципами зовнішньої політики України є:
поглиблення і розвиток відносин з кожною країною Світу;
зміцнення миру і міжнародної безпеки, боротьби з організованою злочинністю, іншими загрозами міжнародному миру і безпеці;
активна участь у русі неприєднання, з метою його поширення та поглиблення співпраці країн учасниць;
ствердження і захист основних прав і свобод людини;
забезпечення соціального прогресу і підвищення рівня життя громадян України;
активна участь у загальноєвропейських та світових процесах і структурах, у рівноправному співробітництві держав Світу з метою розв’язання проблем, що стоять перед людством.
У разі звернення до системи міжнародного арбітражу при розв’язанні міжнародних спорів Україна визнає зобов’язуючу силу його рішень.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено її законодавством, а винні у такому примусі несуть відповідальність, встановлену Законом.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державні символи України, їх опис та порядок використання встановлюються Законами.
Стаття 21. Столицею України є місто Київ.
 
Р о з д і л   IІ
ЗАСАДИ ДЕМОКРАТІЇ
Стаття 22. Носієм суверенітету, єдиним джерелом влади в Україні є Український народ. Воля громадян України – найвищий і остаточний чинник, що визначає будь-яке питання суспільного життя Українського народу. Виявлення волі громадян України здійснюється через вибори, всенародне голосування (референдум), всенародне опитування (плебісцит) та публічне обговорення.
Український народ здійснює владу безпосередньо та через його представників, обраних ним до загальнодержавних і місцевих органів державної влади.
Формами безпосередньої демократії є вибори, референдум, плебісцит і всенародне обговорення, підсумком якого є рішення відповідних Рад, надані Радам вищого рівня, і публікація узагальнених підсумків останніми.
Порядок призначення, проведення і підбиття підсумків виборів, референдуму, плебісциту і публічного обговорення визначається Конституцією і Законами України.
Стаття 23. Вибори до представницьких, судових, медичних, навчальних, народного контролю та міліцейських органів України, а також референдуми і плебісцити відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування громадян України, які досягли на день його проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Стаття 24. Остання неділя квітня п’ятого року повноважень обраних на останніх строкових виборах представницьких, судових, медичних, навчальних, народного контролю та міліцейських органів України є днем голосування на чергових строкових виборах нового складу цих органів.
Стаття 25. Позачергові вибори представницьких, судових, медичних, навчальних, народного контролю та міліцейських органів України або їх окремих посадових осіб оголошуються і проводяться Центральною Виборчою Комісією у випадках та у терміни, передбачені Конституцією України.
Одночасно з визнанням дійсними підписів виборців, які мешкають на відповідній території, складають не менше п’ятнадцяти відсотків від всіх виборців цієї території і підтримують призначення виборів Центральна Виборча Комісія оголошує і починає проведення позачергових виборів представницьких, судових, медичних, навчальних, народного контролю та міліцейських органів України або їх окремих посадових осіб.
Референдум, плебісцит оголошуються і починають проводитися Центральною Виборчою Комісією наступного дня після дня отримання нею постанови відповідної Ради або одночасно з визнанням нею дійсними підписів виборців, які мешкають на відповідній території, складають не менше п’ятнадцяти відсотків від всіх виборців цієї території і підтримують призначення референдуму, або плебісциту.
Публічне обговорення оголошується і проводиться Верховною або місцевою Радою.
Стаття 26. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про прийняття або зміну Розділів І, II і ІІI Конституції України, зміну території України, зміну характеру суспільно-політичного ладу, форми державного управління, утворення Україною невійськових союзів з іншими державами або приєднання до існуючих невійськових союзів держав.
Стаття 27. Референдум не проводиться щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Стаття 28. В Україні Законами гарантується політична, економічна та ідеологічна багатоманітність. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.
Держава гарантує Законом свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і Законами України.
Стаття 29. Максимальний місячний доход громадянина (виключаючи спадок) не може перевищувати трьох мінімальних зарплат; надлишок доходів, який перевищує три мінімальні зарплати, надходить до державного бюджету у встановленому Законом порядку.
Стаття 30. За виключенням закладів харчування співробітників, створення і діяльність не загальнодоступних установ надання послуг є злочином, покарання за який визначається Законом.

Р о з д і л   ІІI
ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯНИНА
Стаття 31. Положення Законів України, які суперечать тому, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і перед Законом не є чинними за виключенням положень, які випливають із вікових або фізичних, або психічних відмінностей людей.
Держава гарантує і захищає права людини і громадянина, здійснюючи їх імплементацію в Закони, а також визначаючи Законом порядок і обсяг покарання за порушення прав людини.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Не мають чинності Закони, які погіршують становище громадян і прийняті менше ніж трьома четвертими від повного складу Верховної Ради України.
Забезпечення охорони і здійснення прав і свобод людини і громадянина, захист його честі та гідності, як найвищих соціальних цінностей, – обов’язок всіх органів державної влади і кожної посадової особи.
Стаття 32. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, визначені Конституцією і Законами України. Підлягає визначеному Законом покаранню здійснення прав і свобод людини і громадянина,  якщо воно завдало шкоди інтересам суспільства або суспільній безпеці, або громадському порядку, або здоров’ю людини.
Стаття 33. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також виконують такі самі обов’язки і несуть відповідальність, як і громадяни України, – за винятками тих, які встановлені Конституцією і Законами України або міжнародними договорами.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок в порядку, встановленому Законом.
Стаття 34. Кожен громадянин України має невід’ємне право на життя.
Позбавлення життя – найтяжчий злочин, за який призначається встановлене Законом покарання, аж до довічного ув’язнення із обов’язковою щоденною працею і відрахуванням п’ятдесяти відсотків оплати за цю працю на власне утримання і п’ятдесяти відсотків родичам загиблого першого ступеню до отримання ними першого робочого місця, а далі – до державного бюджету.
Кожен має право захищати своє та інших людей життя, здоров’я і гідність від протиправних посягань в межах, встановлених Законом.
Стаття 35. Кожен має право на повагу до його гідності. Підлягає покаранню катування, жорстоке або таке, що принижує гідність людини, поводження.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана дослідам або обстеженню крім випадків, передбачених Законом.
Стаття 36. Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених Законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те Законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, необхідність якого протягом двадцяти чотирьох годин з моменту взяття під варту має бути підтверджена або відхилена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому невідкладно повідомляється про підстави арешту чи затримання, роз’яснюються його права та надається можливість правового особистого або адвокатського захисту.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Особа, яка провела арешт або затримання людини повинна негайно повідомити родичів або орган опіки заарештованого чи затриманого.
Стаття 37. Кожному гарантується Законом недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних  із врятуванням життя людей та майна чи з необхідністю продовжити безпосереднє переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений Законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку.
Стаття 38. Кожному гарантується Законом таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 39. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте або сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особисте або сімейне життя людини без її згоди. Судовим рішенням у випадках неможливості іншими засобами викрити злочин надається право на збирання, зберігання, використання в якості доказів злочинних дій інформації про особисте і сімейне життя людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною Законом таємницею.
Кожному гарантується Законом судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї родини та права вимагати вилучення такої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 40. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується Законом свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються Законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Стаття 41. Кожному гарантується Законом право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має, встановлене Законом, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію у будь-який спосіб.
Здійснення цих прав може бути обмежене Законом в інтересах безпеки Українського народу або з метою запобігання злочинам, розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.
Стаття 42. В Україні забезпечується свобода діяльності засобів масової інформації. Монополізація засобів масової інформації державними органами, громадськими об’єднаннями, політичними партіями, групами чи окремими особами, а також використання засобів масової інформації з метою, яка суперечить положенням Розділу I цієї Конституції, негайно припиняється засобами, які визначені Законом.
Загальнодержавні і місцеві органи влади можуть створювати  та фінансувати із власного бюджету тільки суспільні засоби  масової інформації. Керівництво суспільними засобами масової інформації здійснюється, обраною відповідним органом влади, редакційною колегією та обраним нею з її складу головою.
Фінансування суспільного засобу масової інформації не може бути зменшене.
Цензура крім розголошення державної таємниці заборонена.
Порядок заснування  і припинення діяльності засобів масової інформації,  їх права, обов’язки і відповідальність встановлюються Законом.
Стаття 43. Громадяни України  мають  право  на  одержання, а посадові  особи зобов’язані надавати достовірну  інформацію, яка не є, визначеною Законом, державною таємницею або характеристикою особи чи її стану здоров’я.
Громадяни України, які поширюють недостовірну або таку, яка містить, встановлену Законом, державну  таємницю, підлягають, визначеному Законом, покаранню.
Громадянин власним коштом спростовує  оприлюднену ним неправдиву інформацію, а також відшкодує моральні  і матеріальні збитки, завдані оприлюдненням такої інформації.
Стаття 44. Кожен має право на свободу світогляду. Це право включає наступні свободи: вибору і оприлюднення власних переконань або вірувань; сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; безперешкодно у місцях з обмеженою публічністю відправляти одноособово чи колективно релігійні  культи і ритуальні обряди; вести релігійну чи атеїстичну діяльність у спосіб, що не ображає почуття людей інших вірувань або переконань.
Здійснення цих прав може бути обмежене Законом лише в інтересах збереження здоров’я або захисту прав і свобод інших людей, зокрема заборонено встановлення державних релігійних свят та поширення інформації релігійного змісту засобами масової інформації, які не належать релігійним об’єднанням.
Забороняються Законом переслідування за переконання. Переслідування за критику карається  у відповідності із Законом.
Релігійні організації в Україні відокремлені від держави, не втручаються у її справи та не вливають на навчання в закладах загальної освіти. Жодна релігія не може бути визнана як обов’язкова. Надання переваг будь-якій релігійній конфесії  крім особистого доручення є злочином, покарання за який визначається Законом.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед народом України або відмовитися від виконання Законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Негайно припиняється існування релігійних об’єднань, в діяльності яких встановлені рішенням суду дії, які суперечать положенням Розділу I цієї Конституції, або завдали шкоди здоров’ю людей чи створили загрозу  їх  життю.
Порядок реєстрації релігійних об’єднань та  їх  відносини  з державними органами визначаються Законом.
Стаття 45. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і інтересів, за винятком обмежень, встановлених Законом в інтересах збереження безпеки громадян та громадського порядку.
Об’єднання громадян  створюються ними на основі добровільного членства та самоврядування і виконують функції, передбачені їх програмами і статутами, діючи в рамках Конституції і Законів України, вони не можуть перебирати на себе  функції  державної  влади.  Втручання  у  внутрішні  справи об’єднань громадян  з  боку  держави, її посадових  осіб або  інших  об’єднань громадян заборонено і переслідується за Законом.
Усі об’єднання громадян рівні перед Законом.
Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і Законами України.
Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і Законами України. Не можуть бути членами одного підрозділу профспілки керівники і інші працівники.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичної партії або громадської організації.
Стаття 46. Громадянам України, політичним партіям, громадським організаціям гарантується Законом свобода опозиційної діяльності: висування і обстоювання альтернативних програм суспільного розвитку. Порядок реалізації свобод, що складають опозиційну діяльність, визначається Законом.
Стаття 47. Забороняються Законом утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України або зміну існуючого ладу неконституційним шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив безпеки українського народу, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни або насильства, розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі, посягання на здоров’я або права і свободи людини.
Негайно скасовується державна реєстрація політичної партії або громадської організації, якщо рішенням суду встановлено, що вона має воєнізоване формування.
Підлягають визначеному Законом покаранню особи, які утворили організаційні структури політичних партій у державній установі або організації, а самі структури негайно розформовуються.
Рішення про заборону діяльності об’єднання громадян приймається виключно судом.
Стаття 48. Громадяни України мають право відповідно до Законів брати участь в управлінні державними справами, у виборах, всеукраїнському та місцевих референдумах, плебісцитах та всенародному обговоренні, у здійсненні народного контролю, у вирішенні всіх питань життя трудових колективів, в яких вони працюють, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади.
Вимоги, що   ставляться до кандидатів на службові посади в державних органах, можуть Законом обмежувати лише за характером службових обов’язків рівність права громадян бути державним службовцем.
Стаття 49. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації, про проведення яких сповіщаються органи виконавчої влади не пізніше як за три дні до дня їх проведення.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом лише на підставі неспростовних фактів, що засвічують неможливість збереження безпеки народу та громадського порядку уразі проведення зборів, мітингу, вуличного походу чи демонстрації.
Стаття 50. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до посадових і службових осіб державних органів, а відповідні особи зобов’язані у визначений Законом термін розглянути звернення і дати обґрунтовану і вичерпну відповідь.
Стаття 51. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю особистою власністю, результатами своєї особистої трудової діяльності, передавати у спадок або успадковувати майно чи фінансові кошти, набуті на визначених Конституцією та Законами України підставах.
Право власності набувається у порядку, визначеному Законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності на підставах та в порядку, визначених  Законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише з мотивів суспільної необхідності і тільки на підставі і в порядку, встановлених Законом, за умови одночасного і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду, який встановив незаконне набуття цього майна.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію.
Стаття 52. Посадові особи виконавчої влади у місячний термін з моменту письмового звернення забезпечують кожного громадянина України першим робочим місцем, яке він вільно обирає і зазначає у звернені.
Одночасно із звільненням з роботи відповідна посадова особа установи чи організації, де працював звільнений, подає документи державному органу працевлаштування,  який негайно ставить звільненого на облік, за виключенням осіб які звільняються в зв’язку з виходом на пенсію. У місячний термін з моменту постановки на облік державний орган працевлаштування надає робоче місце, яке вільно визначає або на яке погоджується громадянин, включно з перенавчанням з подальшим працевлаштуванням.
Ніхто не може бути звільнений чи переведений на іншу роботу без його згоди чи на підставах, не встановлених Законом.
Стаття 53. Розмір оплати праці встановлюється  відповідно до її кількості і якості і не може бути, за умов виконання, встановлених і повідомлених виконавцю до початку праці норм, нижчим за офіційно встановлений прожитковий мінімум. Несвоєчасна оплата праці карається згідно з Законом. Чоловіки і жінки, дорослі і підлітки мають право на рівну оплату за рівну працю. У випадках тимчасової незайнятості з не залежних від громадянина причин йому гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності з Законом.
Щорічно Угодою між Кабінетом Міністрі і профспілками України встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, який дорівнює оплаті праці першого розряду двадцяти розрядної тарифної сітки. Оплата праці кожного наступного розряду більше попереднього на 0.1 частку від розміру мінімальної заробітної плати. Мінімальний розмір заробітної плати може бути переглянутий Кабінетом Міністрів на протязі року тільки у бік збільшення.
Стаття 54. Використання примусової праці карається згідно з Законом. Не вважається примусовою працею виконання визначених Законом обов’язків, що покладаються на особу, яка проходить військову або альтернативну (невійськову) службу, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до Закону про воєнний або надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, що відповідають установленим Законом вимогам безпеки та гігієни, на забезпечення особливих умов охорони праці жінок під час вагітності і після пологів, праці неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також осіб, зайнятих на особливо важких роботах, і тих, що працюють на шкідливих для здоров’я або небезпечних для життя виробництвах.
Карається відповідно до Закону використання праці дітей, не пов’язаної з навчанням і трудовим вихованням. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах карається згідно з Законом.
Держава регулює питання охорони праці, професійної підготовки кадрів, соціального захисту громадян, у тому числі від безробіття, права та обов’язки державних органів і трудових колективів у цих питаннях. Вирішення цих питань узгоджується з профспілками, яким гарантується свобода дій на підприємствах, в установах і організаціях.
Стаття 55. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законом, на об’єднання для спільного ведення господарства. Права трудових колективів охороняються Законом.
Карається відповідно до Закону зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Перелік і межі природних монополій визначаються Законом.
Стаття 56. Ті, хто працює, мають право на проведення страйку, тобто на повне або часткове припинення роботи на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форми власності, для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, якщо висунуті страйкуючими вимоги не були задоволені протягом трьох днів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Обмеження в проведенні страйку можливі виключно рішенням суду у випадках, коли ним на підставі неспростовних фактів встановлено, що проведення страйку у повному обсязі є загрозою для життя і здоров’я людей або дестабілізує функціонування служб, які повинні безперервно забезпечувати життєдіяльність суспільства чи будь-якого регіону.
Стаття 57. Кожному, хто працює, гарантується Законом право на відпочинок.    Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення, зазначеного у цій статті, права визначаються Законом.
Стаття 58. Громадяни мають право, а посадові особи зобов’язані забезпечити прийняттям та виконанням  відповідних Законів їх соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у випадку наявності у неповній родині дітей, які є неповнолітніми або ще навчаються, у разі безробіття з незалежних від них обставин, а також з певного, визначного Законом, віку.
Це право здійснюється шляхом бюджетного фінансування наступного: відповідних, встановлених Законом, виплат; існуючих і будівництва нових державних закладів для догляду за непрацездатними та людьми похилого віку.
Соціальні виплати та допомоги у випадку, коли вони є єдиним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від, встановленого Законом, прожиткового мінімуму.
Стаття 59. Кожен громадянин має право на житло. Один раз за життя кожному громадянину України, який не має житла або має житло, площа якого є меншою за визначену Законом, надається у власність безоплатно державне житло в обсязі однокімнатної квартири або відповідні її вартості гроші в порядку черги, яка складається шляхом хронологічного слідування заяв і не може бути змінена.
Ніхто не може бути позбавлений житла.
Стаття 60. Кожному гарантується достатній життєвий рівень, що включає достатнє для збереження здоров’я харчування, одяг, житло. Достатність встановлюється щорічною угодою між Кабінетом Міністрів і профспілками України та не може бути зменшена інакше, як новою щорічною угодою.
Стаття 61. Кожен має право на безоплатні медичні профілактику та допомогу. Це право забезпечується бюджетним фінансуванням існуючих та створенням нових державних медичних, медично-санітарних, оздоровчих та профілактичних закладів.
У державних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуючі державні медичні заклади не можуть бути ліквідовані і мають забезпечувати потреби в медичних профілактиці та допомозі. Держава створює умови, за винятком фінансування з бюджету, для створення та функціонування недержавних  медичних закладів.
Держава дбає про розвиток шляхом бюджетного фінансування існуючих та будівництва нових закладів фізичної культури, спорту і туризму, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Стаття 62. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування за рахунок винних або бюджету завданої порушеннями цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Стаття 63. Державою визнається і захищається Законом шлюб, який був утворений шляхом вільної згоди. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та родині.
Батьки зобов’язані утримувати до повноліття дітей, народжених як у шлюбі, так і поза шлюбом, якщо їхнє батьківство визнане ними самими, або судом. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Родина, дитинство, материнство і батьківство охороняються Законом.
Держава відповідно до Закону піклується про матеріальне забезпечення здоров’я матері і дитини, виховання дітей, утримання пенсіонерів.
Стаття 64. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за Законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відбувається у відповідних державних закладах. Фінансування існуючих та будівництво нових державних закладів, утримання та виховання в них дітей відбувається з бюджету Ради відповідної області або Республіки Крим.
Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. Така діяльність не оподатковується.
Стаття 65. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
Посадові особи державних органів освіти шляхом бюджетного фінансування державних та контролю діяльності усіх закладів освіти забезпечують: безоплатність набуття освіти у державних освітніх закладах, доступність, та розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної  освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам державних закладів освіти.
Державний  навчальний заклад освіти не може бути ліквідовано, за виключенням випадку, коли кількість його учнів на протязі п’яти років є меншою, за встановлену Законом, мінімальну кількість учнів державного навчального закладу освіти.
Щорічно наказом Міністерства Освіти України визначається для державних вищих навчальних закладів кількість місць, на які на конкурсній основі зараховуються студенти, навчання яких буде оплачено з бюджету.
Громадянам України, які висловили бажання, гарантується Законом право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Стаття 66. Громадянам гарантується Законом свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими Законом.
Відповідні посадові особи сприяють функціонуванню існуючих та створенню нових державних наукових закладів, шляхом їх бюджетного фінансування на рівні не меншому одного відсотка від загального обсягу надходжень державного бюджету та контролю їх діяльності.
Стаття 67. Культурна спадщина охороняється законом.  Держава відповідно до Закону забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Усі в Україні мають право користуватися здобутками культури. Це право забезпечується  відповідно до Закону бюджетним фінансуванням існуючих та будівництвом нових державних музеїв і бібліотек, книговидавництва. Громадяни України відвідують державні музеї і користуються державними бібліотеками безоплатно. Частка в’їзного мита, сплачувана  Громадянами інших держав, спрямовується на фінансування державних бібліотек і музеїв.
Держава  відповідно до Закону гарантує  вільний розвиток і взаємозбагачення культур усіх національностей,  що населяють Україну, створює умови для збереження і розвитку національних традицій і звичаїв,  заохочує діяльність національно-культурних центрів, асоціацій,   інших  громадських  формувань,  діяльність яких не   суперечить законодавству України.
Держава, громадські об’єднання,  а також громадяни відповідно до Закону зобов’язані дбати про розвиток  культури,  збереження  історичних пам’яток та інших об’єктів, що мають культурну цінність.
Стаття 68. Громадянин України самостійно і вільно визначає свою національну приналежність. Обмеження цього права, а також вимоги до громадянина оприлюднити свою національність переслідуються відповідно до Закону.
Стаття 69. Громадянин України може будь-якими не забороненими Законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Громадянин України має право, у встановленому Законом порядку, безоплатно подати до суду позовну заяву та отримати від нього повідомлення про прийняття або мотивовану відмову прийняти цю заяву. Суд у встановленому Законом порядку зобов’язаний розглянути і надати громадянину повідомлення про прийняття або мотивовану відмову прийняти позивну заяву.
Громадянин України має право, у встановленому Законом порядку, надавати органам, закладам та організаціям скарги, які повинні бути розглянуті в порядку визначеному Законом.
Громадянин України має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Стаття 70. Громадянин України має право на відшкодування за рахунок посадової особи матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи.
Стаття 71. У порядку, встановленому Законом, нормативно-правові акти, що визначають права, обов’язки та покарання громадян, доводяться до їх відома. Нормативно-правові акти, не доведені до відома громадян у порядку, встановленому Законом, не є чинними.
Нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Не підлягають відповідальності дії, які на час їх вчинення не визнавалися Законом як правопорушення.
Стаття 72. Громадянин України має право на правову допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав. У випадках, передбачених Законом, правова допомога надається безоплатно.
Стаття 73. Громадянин України має право не виконувати злочинні розпорядження чи накази.
Віддання або виконання злочинного розпорядження чи наказу є злочином, покарання за який визначається Законом.
Стаття 74. Громадянин України не може бути двічі підданий, встановленій Законом, відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Встановлена Законом, відповідальність має індивідуальний характер.
Стаття 75. Громадянин України вважається невинним  у вчиненні правопорушення і не може бути підданим покаранню, доки його вину не буде доведено судом.
Громадянин України не зобов’язаний доводити, що він не вчинив правопорушення.
Доведення вини не може ґрунтуватися на правових об’єктах, одержаних шляхом, який не встановлено Законом. Усі сумніви, щодо доведеності вини, тлумачаться на користь звинувачуваної особи.
У разі скасування вироку суду як неправосудного суддя, який виніс це рішення, відшкодовує власним коштом матеріальну і моральну шкоду, завдану засудженому.
Стаття 76. Громадянин України не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається Законом.
Підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені Конституцією і Законами України.
Стаття 77. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися Законом окремі обмеження прав із зазначенням терміну дії цих обмежень. За будь-яких обставин не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені Статтями 31 – 44, 48 – 52, 63, 64, 66 – 70, 72 – 78, 80, 81 цієї Конституції.
Стаття 78. Захист України, її незалежності та територіальної цілісності, поважне ставлення до її державних символів є обов’язком громадянина України.
Для захисту території України від зовнішніх посягань створюються і діють Збройні Сили України, до яких можуть належати тільки громадяни України.
Стаття 79. Громадянин України зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 80. Громадянин України зобов’язаний своєчасно сплачувати, пропорційні отриманому доходу, податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом.
Стаття 81. Незнання Законів не звільняє від, визначеної Законом, відповідальності.


Р о з д і л   ІV
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Стаття 82. Найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом в Україні є – Верховна Рада України.
Верховна Рада України, є представником всього Українського народу.
Порядок здійснення і межі законодавчих та контрольних функцій Верховної Ради України визначаються Конституцією України і Законом «Про регламент Верховної Ради України».
Передача або узурпація законодавчих повноважень Верховної Ради України є злочином, покарання за який визначається Законом.
Стаття 83. Повний склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесят депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування із кандидатів у депутати висунутих політичними партіями, виборчими блоками політичних партій. Кожна партія або блок політичних партій мають право висунути не більше одного кандидата в кожен із чотирьохсот п’ятдесяти округів однакової чисельності за кількістю виборців.
Депутатом Верховної Ради України може бути громадянин України, який на день голосування досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.
Не може бути кандидатом в депутати громадянин, який відбуває покарання за вчинення злочину або визнаний судом недієздатним.
Стаття 84. Вибори депутатів проводяться протягом шістдесяти днів в порядку визначеному Законом, порушення положень якого є кримінальним злочином.
Позачергові, відносно визначеного Статтею 24 Конституції України, вибори Верховної Ради України оголошує і проводить Центральна Виборча Комісія України у випадках, передбачених Конституцією України. Термін повноважень Верховної Ради України, обраної на позачергових виборах закінчуються одночасно закінченням терміну повноважень Верховної Ради України обраної на останніх строкових виборах Верховної Ради України.
Позачергові, відносно визначеного Статтею 24 Конституції України, вибори депутата Верховної Ради України оголошує і починає проводить Центральна Виборча Комісія України одночасно з прийняттям рішення про визнання дійсними  підписів 15% виборців округу, які підписали заяву з вимогою проведення позачергових виборів.
Про початок збору підписів виборців його організатори повідомляють письмово Центральній Виборчій Комісії  і мають право проводити зазначений збір протягом шістдесяти днів рахуючи з дня подання зазначеного повідомлення.
Центральна Виборча Комісія України зобов’язана протягом двадцяти чотирьох годин оголосити і розпочати проведення дострокових виборів депутата Верховної Ради України у випадку надходження до неї одного з документів:  особиста заява депутата Верховної Ради України про складання ним повноважень; рішення суду, що набрало законної сили і містить у собі щодо депутата Верховної Ради України обвинувальний вирок або визначення недієздатним чи безвісно відсутнім; посвідчення про смерть, – або документів, що засвідчують: припинення громадянства народного депутата України чи його виїзд на постійне проживання за межі України; факт порушення на протязі п’яти днів вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності; не входження депутата Верховної Ради України до складу депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), якою (яким) його було висунуто кандидатом в депутати Верховної Ради України, або вихід чи виключення депутата Верховної Ради України із складу такої фракції.
Повноваження депутатів Верховної Ради України, обраних на чергових і позачергових виборах, закінчуються одночасно.
Стаття 85. Депутат Верховної Ради України здійснює свої повноваження на постійній основі.
Депутат Верховної Ради України зобов’язаний виконувати вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності: депутат Верховної Ради України не може мати іншого представницького мандата, виконувати іншу оплачувану роботу, займатися підприємницькою діяльністю, втручатись в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації.
Стаття 86. Повноваження депутата Верховної Ради України починаються з моменту отримання ним на засіданні Центральної Виборчої Комісії посвідчення депутата Верховної Ради України. Зазначене засідання відбувається не пізніше тижня з дня оприлюднення Постанови Центральної виборчої комісії України «Про обрання  депутатів Верховної Ради України», в якій зазначено, що цей кандидат отримав найбільшу кількість голосів виборців в окрузі, до якого його було висунуто.
Стаття 87. Депутат Верховної Ради України несе відповідальність за результати голосування чи висловлювання у парламенті та його органах, за винятком висловлювань, що містять брутальну образу, наклеп чи вживання ненормативної лексики, виключно перед виборцями округу, у якому його було обрано, та перед політичною партією (блоком політичних партій), яка висунула його кандидатом в депутати.
В разі затримання або арешту депутата Верховної Ради України про це негайно повідомляється Президії Верховної Ради України і його родині.
Стаття 88. Верховна Рада України попереднього скликання складає свої повноваження на першому засіданні Верховної Ради України нового скликання.
Припинення повноважень Верховної Ради України означає припинення повноважень депутатів, що входили до її складу.
Стаття 89. Верховна Рада України працює сесійно.
Засідання Верховної Ради України проводяться у сесійній залі будинку Верховної Ради України по вулиці  М.Грушевського, 5.
Верховна Рада України є повноважною коли кількість її депутатів, що мають повноваження є більше половини її повного складу.
Верховна Рада України нового скликання розпочинає роботу першої сесії не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після офіційного оголошення результатів виборів, підсумком яких є обрання більше половини депутатів Верховної Ради від її повного складу.
Перше засідання Верховної Ради України нового скликання відкриває і веде до обрання Голови Верховної Ради України найстарший за віком депутат Верховної Ради України.
Стаття 90. Чергова сесія Верховної Ради України починаються першого вівторка в вересні кожного року і триває, як і перша сесія, до тридцять першого липня.
Позачергова сесія Верховної Ради України скликається Президією Верховної Ради України шляхом доведення до народних депутатів України її Рішення, із зазначенням порядку денного, яке приймається Президією Верховної Ради України з власної ініціативи або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від повного складу Верховної Ради України.
У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях  сесія Верховної Ради України збирається у дводенний термін без скликання и триває безперервно на протязі дії воєнного чи надзвичайного стану.
Вибори депутатів Верховної Ради України не проводяться під час дії воєнного чи надзвичайного стану.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Законом «Про Регламент Верховної Ради України».
Стаття 91. У Верховній Раді України депутатськими фракціями, до складу яких входить більше половини депутатів Верховної Ради України від її повного складу, формується коаліція.
Фракції, які не ввійшли до складу коаліції є опозиційними і можуть утворювати об’єднану опозицію. Об’єднана опозиція і фракції, які не ввійшли до об’єднаної опозиції мають однакові, визначені Законом «Про Регламент Верховної Ради України», права.
Депутатська фракція складається з депутатів Верховної Ради України, які були висунуті кандидатами в депутати Верховної Ради України однією політичною партією або блоком політичних партій.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного тижня з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України вносить пропозиції щодо кандидатури Прем’єр-міністра України.
Засади формування, діяльності та припинення існування коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Законом «Про Регламент Верховної Ради України».
Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість депутатів Верховної Ради України від її повного, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією і може не утворювати з іншими фракціями коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Стаття 92. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито, транслюються у безперервному режимі загальнодержавним каналом суспільного телебачення і радіомовлення.
За рішенням більшості від повного складу Верховної Ради України може проводитися закрите засідання.
Не є чинними рішення Верховної Ради України, що прийняті не на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється депутатом Верховної Ради України особисто. Порушення цієї вимоги є кримінальним злочином.
Стаття 93. Верховна Рада України повноважна розглядати й вирішувати будь-яке питання, що належить до відання України, крім тих, що віднесені до повноважень виконавчих чи судових органів влади, а також тих, з яких проводиться референдум, плебісцит або всенародне обговорення.
До виключного відання Верховної Ради України належить:
1) прийняття Конституції України;
2) встановлення державних символів України;
3) внесення змін до Конституції України;
4) затвердження Законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї;
5) прийняття і власне (автентичне) тлумачення Законів;
6) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж областей, районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
7) заснування державних нагород і встановлення почесних звань;
8) видання актів про амністію;
9) ратифікація та денонсація міжнародних договорів України;
10) приймає рішення про визнання іноземних держав;
11) встановлення Законом дипломатичних рангів, спеціальних звань;
12) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
13) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснення контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання;
14) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
15) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
16) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
17) прийняття рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
18) затвердження загальної структури, чисельності Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України;
19) прийняття рішення про направлення з метою участі у миротворчих операціях або спільних навчаннях підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск з метою участі у спільних навчаннях підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
20) оголошення стану війни і укладення миру, прийняття рішення про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
21) прийняття рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
22) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;
23) призначення Голови Кабінету  Міністрів України і за його поданням членів Кабінету міністрів України, крім тих, які обираються; звільнення з посад осіб, зазначених у цьому пункті;
24) призначення та звільнення Голови Фонду державного майна України;
25) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України;
26) призначення на посади та звільнення з посад складу Ради Національного банку України;
27) призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України;
28) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
29) призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України;
30) призначення на посади та звільнення з посад Голови Рахункової палати;
31) призначення та звільнення Голови комітету Телебачення та Радіомовлення України;
32) призначення на посади та звільнення з посад складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
33) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та чисельності і структури її апарату.
34) здійснення парламентського контролю відповідно до цієї Конституції у порядку, встановленому Законами;
Стаття 94. Депутат Верховної Ради України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, до інших органів держави, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Керівники органів держави, підприємств, установ і організацій зобов’язані протягом тижня з дня отримання запиту повідомити депутата Верховної Ради України про підсумки розгляду його запиту. Покарання за невиконання вимог цього абзацу визначається Законом.
Стаття 95. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від її повного складу розглядає питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та приймає резолюцію довіри Кабінету Міністрів України більшістю від повного складу Верховної Ради України.
Неприйняття  резолюції довіри Кабінету Міністрів України означає його відставку за виключенням обраних міністрів.
Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України частіше одного разу на рік.
Стаття 96. Верховна Рада України на протязі тижня від дня першого засідання або після звільнення з посади обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та звільняє їх з цих посад.
Стаття 97.  Для організації  роботи  Верховної  Ради  України та здійснення інших передбачених  Конституцією  і  Законами  функцій діє Президія  Верховної  Ради  України. 
До складу   Президії Верховної Ради  України входять Голова Верховної Ради  України, його заступники, по три представники депутатських фракцій, голова, його заступник і секретар  комітету всіх комітетів Верховної Ради України.
Президія Верховної Ради України здійснює  підготовку засідань Верховної  Ради України;  координує діяльність парламентських комітетів; проводить іншу організаційну роботу.
Президія Верховної Ради України:
1) приймає проект порядку денного пленарного тижня і вносить його на затвердження Верховної Ради України.
2) розглядає питання і вносить на затвердження Верховної Ради України пропозиції про введення на території України або в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану, оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; порядок запровадження  і  правовий режим  воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації  і мобілізації військовослужбовців визначаються Законом;
3) призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;
4) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
5) за поданням Кабінету Міністрів України вирішує питання про відкриття дипломатичних представництв, консульств, представництв України при міжнародних організаціях, торгових представництв України;
6) за поданням Міністерства Закордонних справ призначає   і   відкликає глав і інших посадових осіб дипломатичних представництв України в інших державах та при міжнародних організаціях;
7) приймає  вірчі  і відкличні грамоти акредитованих в Україні дипломатичних представників іноземних держав;
8) зупиняє дію правових актів Кабінету Міністрів України та правових актів Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
9) ставить перед відповідними Радами питання про звільнення з посад голів рад у разі недотримання  ними Конституції або Законів України;
10) розглядає питання і приймає рішення про нагородження   державними   нагородами   України, про присвоєння почесних звань України; про помилування   громадян,   засуджених    судами України; про надання громадянства України та припинення громадянства України і про  надання  політичного притулку в Україні;
11) призначає та звільняє головних редакторів засобів масової інформації Верховної Ради України;
З розглянутого питання Президія Верховної Ради України приймає Указ або Постанову.
Стаття 98. Голова Верховної Ради України організовує роботу Президії Верховної Ради України, веде засідання Верховної Ради України і її Президії,   у визначені Законом терміни підписує і спрямовує за призначенням  правові акти, прийняті Верховною Радою або  Президією Верховної Ради України, представляє Україну у зносинах   із   зарубіжними    державами    та    міжнародними організаціями, веде   переговори   й   підписує   міждержавні  договори; дає вказівки і контролює роботу апарату Верховної Ради України. 
Голова Верховної  Ради  України з питань, віднесених до його повноважень, видає розпорядження.
Голова Верховної  Ради  України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Законом «Про Регламент Верховної Ради України».
Заступники Голови Верховної Ради України  виконують за уповноваженням  Голови  Верховної  Ради України окремі його функції або заміщують  Голову  в  разі  його  відсутності.
Стаття 99. Верховна Рада України протягом тижня з дня першого засідання для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до цієї Конституції і Закону визначає перелік комітетів Верховної Ради України і повноважень кожного з них. Кожен депутат зобов’язаний бути членом хоча б одного комітету. На своєму першому засіданні члени комітету із його складу обирають голову, його заступника та секретаря комітету. Перше засідання комітету відкриває і веде до обрання голови комітету найстарший за віком член комітету.
За наявності висновку відповідних комітетів Верховна Рада України розглядає проекти Законів і віднесені до її повноважень питання про призначення на посади та звільнення з посад службових осіб. Верховна Рада України може розглянути проекти Законів і віднесені до її повноваження питання про призначення на посади та звільнення з посад службових осіб без висновку відповідних комітетів Верховної Ради України, якщо з моменту подання до комітету законопроекту сплинуло тридцять діб і Голова Верховної Ради України оголосив догану членам комітету із оприлюдненням їх прізвищ.
Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. До такої комісії може входити по одному депутату від фракції.
Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. До такої комісії може входити по одному депутату від фракції. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для органів слідства і суду.
Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються Законом.
Стаття 100. Центральною Виборчою Комісією України негайно оголошується і починається проведення дострокових виборів Верховної Ради України якщо:
1) Верховною Радою України не виконано вимоги Статті 89 або 90, або 91, або 96, або 103 Конституції України;
2) Центральною Виборчою Комісією України прийнято рішення про визнання дійсними підписів ста п’ятдесяти депутатів Верховної Ради України або п’яти мільйонів виборців України, які підписали заяву з вимогою проведення позачергових виборів;
3) до Центральної Виборчої Комісії України надійшло рішення Верховної Ради України про скасування воєнного чи надзвичайного стану, під час якого не відбулися строкові, відповідно Статті 24 Конституції України, вибори;
4) протягом десяти днів сесії пленарні засідання Верховної Ради України не проводяться.
Стаття 101. Верховна Рада України приймає Закони, Постанови та інші акти більшістю від її повного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
Закони України не можуть   суперечити   Конституції   України.  Усі  інші нормативні акти державних органів і посадових осіб приймаються на підставі і  на виконання Конституції та Законів України і не можуть їм суперечити.
Стаття 102. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України має депутат верховної Ради України. Громадяни України реалізують свої законодавчі ініціативи через депутатів Верховної Ради України.
Стаття 103. Державний бюджет України затверджується Верховною Радою України щорічно не пізніше 15 грудня на період з 1 січня по 31 грудня наступного року. Невиконання вимог цієї статті врегульовується Статтею 100 Конституції   України, що не звільняє існуючий склад депутатів Верховної Ради України від обов’язку затвердити державний бюджет України.

Р о з д і л  V
КАБІНЕТ  МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ.
Стаття 104. Кабінет Міністрів України – уряд України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет  Міністрів України відповідальний перед Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний їй у межах, передбачених цією Конституцією.
Діяльність Кабінету Міністрів України визначається цією Конституцією та Законами України, а також постановами Верховної Ради України.
Стаття 105. До складу Кабінету Міністрів України входять Голова  Кабінету Міністрів України, Перший заступник Голови Кабінету Міністрів, два заступники Голови Кабінету Міністрів, міністри, призначені Верховною Радою України за поданням Голови  Кабінету Міністрів України і обрані відповідними загальноукраїнськими конференціями делегатів областей і Автономної Республіки Крим.
Стаття 106. Голова Кабінету Міністрів України призначається Верховною Радою України протягом тижня від дня утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Необрання Голови Кабінету Міністрів України у зазначений термін означає початок з наступного дня відліку часу формування нової коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Голова Кабінету Міністрів України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Відсутність такої Програми на протязі шістдесяти днів з дня обрання Голови Кабінету Міністрів України означає відставку Кабінету Міністрів України і початок з наступного дня відліку часу обрання нового Голови Кабінету Міністрів України.
Стаття 107. Міністерства охорони здоров’я, освіти і внутрішніх справ очолюють міністри, обрані загальноукраїнськими конференціями.
Обрані виборцями працівники охорони здоров’я, освіти і міліції у тижневий термін, після оголошення підсумків виборів, проводять окремі відповідно фаху збори, на яких обирають з власного складу Голову районного закладу відповідно фаху охорони здоров’я, освіти або міліції, а також делегатів відповідних фаху обласних конференцій. Ці обласні конференції відповідно фаху обирають Голову обласного закладу відповідно фаху охорони здоров’я, освіти або міліції, а також делегатів відповідних фаху загальноукраїнських конференцій. Ці конференції обирають з власного складу відповідно фаху міністра Міністерства охорони здоров’я, освіти або внутрішніх справ.
Особиста заява про складання повноважень обраного Голови або міністра, який зазначений у цій статті; рішення суду, що набрало законної сили і містить у собі щодо цієї особи обвинувальний вирок або визначення недієздатним чи безвісно відсутнім; посвідчення про смерть; документи що засвідчують: припинення громадянства зазначеної особи або його виїзд на постійне проживання за межі України; факт порушення на протязі п’яти днів вимог щодо несумісності займання відповідної посади з іншими видами діяльності, є достатньою підставою для негайного оголошення і початку проведення Центральною Виборчою Комісією відповідних дострокових виборів.
Повноваження міністрів, обраних на дострокових виборах, закінчуються одночасно с повноваженнями міністрів, обраних на строкових виборах.
Обрані міністри і голови районних та обласних закладів охорони здоров’я, освіти і міліції не можуть мати представницького мандату, бути членом будь-якої партії або громадської організації, займатися підприємницькою діяльністю, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації чи втручатись (за виключення виконання службових обов’язків) в їх діяльність, виконувати іншу оплачувану роботу.
Про затримання чи арешт обраного міністра або голови негайно повідомляється його родині і доводиться до відома виборців округу, в якому було обрано цього міністра або голову.
Стаття 108. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Кабінетом Міністрів України.
Голова Кабінету Міністрів України, інші члени Кабінету Міністрів України, крім обраних міністрів, мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.
Обраний міністр заявляє про свою відставку делегатам конференції, яка його обрала і проводиться на його вимогу.
Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри члену Уряду має наслідком його відставку.
Заява Прем’єр-міністра України про власну відставку або прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України чи Голові Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією.
Відставка Кабінету Міністрів України може не мати наслідком переобрання міністрів, яких було обрано загальноукраїнськими конференціями.
Стаття 109. Діяльність Кабінету Міністрів України повинна забезпечувати:
1) державний суверенітет, політичну, економічну та інформаційну самостійність України;
2) дотримання усіма на території України її Конституції і Законів;
3) подання не пізніше чотирнадцятого дня від дня призначення Голови Кабінету Міністрів України на затвердження Верховній Раді України проекту стратегії соціально-економічного розвитку України; виконання затвердженої Верховною Радою України стратегії соціально-економічного розвитку України, конкретизуючи її у річних, середньострокових програмах економічного і соціального розвитку України;
4) ефективне управління економічними і соціальними процесами в інтересах суспільства з метою задоволення потреб громадян України у матеріальних і духовних благах;
5) своєчасне, до п’ятнадцятого вересня поточного року, подання проекту закону про Державний бюджет України наступного року на затвердження Верховної Ради України; виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; одночасне оприлюднення і подання не пізніше десятого січня наступного року Верховній Раді України звіт про виконання державного бюджету минулого року із зазначенням причин відхилення від затверджених показників;
6) проведення, визначеної Законами політики у сферах фінансів, цін, інвестицій, податків, праці, зайнятості, охорони здоров’я громадян, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
7) подання на затвердження Верховній Раді України і здійснення затверджених Верховною Радою України загальнодержавні програми науково-технічного і культурного розвитку України;
8) умови вільного розвитку всіх форм власності та ефективне управління об’єктами державної власності;
9) обороноздатність і суспільну безпеку України, громадський порядок, ефективність боротьби зі злочинністю;
10) здійснення політики України у сфері відносин з іншими країнами і міжнародними організаціями, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
11) злагоджену роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та державних служб;
12) ефективно працюючу і найменш затратну структуру органів виконавчої влади, що діє в межах коштів, передбачених бюджетом на утримання органів виконавчої влади.
Стаття 110. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції має право зупиняти дію актів уряду Автономної Республіки Крим з одночасною постановкою перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим питання про скасування цих актів; скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також рішення і розпорядження виконавчих комітетів місцевих рад, якщо вони видані з порушенням цієї Конституції або Законів України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає Постанови і Розпорядження, які є обов’язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Голова Кабінету Міністрів України і забезпечує їх оприлюднення і спрямування за призначенням.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому Законом.
Стаття 111. Члени Кабінету Міністрів України не мають права мати представницький мандат, займатись підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачуваною роботою, втручатися в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією і Законами України.
 
Р о з д і л VI
ДЕРЖАВНІ СЛУЖБИ.

1. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
Стаття 112. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Юридична сила рішень Конституційного Суду України є вищою від юридичної сили рішень судів загальної юрисдикції.
Стаття 113. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи суддею не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.
Стаття 114. Голова Конституційного Суду України обирається на засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування.
Стаття  115. Втручання в діяльність Конституційного Суду України або його суддів є злочином, відповідальність за який визначається Законом.
Суддя Конституційного Суду України не може бути членом будь-якої партії або громадської організації, мати представницький мандат, займатися підприємницькою діяльністю, втручатись в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, виконувати іншу оплачувану роботу.
 Стаття  116. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань:
1) про відповідність Конституції України (конституційність) правових актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам Статей 165 – 170 Конституції України;
3) офіційне тлумачення Конституції України;
4) надання за зверненням Верховної Ради України або Ради Міністрів України висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;
5) за позовами фізичних або юридичних осіб, визнання громадян України винними в порушенні вимог Розділу IІІ цієї Конституції та призначення кожному винному, відповідного Закону, покарання; матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам правовими актами, діями або бездіяльністю, що визнані неконституційними, відшкодовується винними у встановленому Законом порядку.
З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які з дня їх оприлюднення, якщо інше не зазначене у рішенні Конституційного Суду України, є чинними, обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Стаття 117. Правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Стаття 118. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються Законом.

 2. ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОЧА КОМІСІЯ
Стаття 119. Центральна Виборча Комісія є постійно діючим, найвищим органом в системі виборчих комісій.
Система виборчих комісій складається з Центральної Виборчої Комісії, виборчої комісії Автономної Республіки Крим, виборчих комісій обласних, районних, районних у містах, окружних та дільничних.
Виборча комісія Автономної Республіки Крим, виборчі комісії обласні, районні, районні у містах, окружні та дільничні утворюються на час проведення виборів, референдуму або плебісциту.
Стаття 120. Центральна Виборча Комісія складається з її членів, яких обирають на п’ять років Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні ради в перший тиждень другої сесії. Верховна Рада Автономної Республіки Крим і кожна обласна рада обирають по два члени Центральної Виборчої Комісії, які не можуть бути висунуті однією партією або блоком партій.
Членом Центральної Виборчої Комісії може бути обраний громадянин України, який проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.
Необрання у визначені терміни членів Центральної Виборчої Комісії означає, що наступного дня Центральною Виборчою Комісією оголошуються і починають проводитись позачергові вибори відповідної обласної Ради або Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Стаття 121. Центральна Виборча Комісія для організації своєї роботи обирає з власного складу Голову, його заступника і секретаря Центральної Виборчої Комісії.
Стаття 122. Центральна Виборча Комісія у випадках передбачених Конституцією України оголошує і проводить  у порядку визначеному Законом вибори, референдуми і плебісцити.
Статті 123. Видатки на утримання Центральної Виборчої Комісії і проведення виборів, референдумів і плебісцитів визначаються у відповідних бюджетах окремо. Відповідальним за створення умов для безперешкодного і ефективного здійснення повноважень Центральною Виборчою Комісією є Кабінет Міністрів України. Вирішення питань внутрішньої діяльності Центральної Виборчої Комісії відбувається на засадах самоврядування.
Вплив на членів Центральної Виборчої Комісії у будь-який спосіб, так само як і будь-яке втручання у здійснення її повноважень є злочином, покарання за який визначається Законом.
Про затримання або арешт члена Центральної Виборчої Комісії негайно особою, яка здійснила затримання або арешт, повідомляється його родині, Голові відповідної обласної Ради і Голові Центральної Виборчої Комісії.
Стаття 124. Член Центральної Виборчої Комісії звільняється з посади після обрання на його місце іншого члена Центральної Виборчої Комісії.
Дострокові вибори члена Центральної Виборчої Комісії призначаються нею, коли вона на підставі документів встановила, що:
1) її член досяг віку виходу на пенсію;
2) її член подав власну заяву з проханням про звільнення;
3) набрав законної сили вирок суду щодо її члена;
4) її член не є громадянином України;
5) її члена визначено недієздатним, безвісно відсутнім або померлим.
Повноваження членів Центральної Виборчої Комісії, обраних достроково, закінчуються одночасно с повноваженнями членів Центральної Виборчої Комісії, обраних у відповідності Статті 120 Конституції України.
Стаття 125. Член Центральної Виборчої Комісії не може мати представницький мандат, займатись підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, втручатись в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації.
Організація і порядок діяльності Центральної Виборчої Комісії України визначаються Законом.
 
3. ПРОКУРАТУРА
Стаття 126. Прокуратура України становить єдину систему нагляду за додержанням Законів України державними і недержавними органами, закладами, установами, організаціями, підприємствами, громадянами України і інших держав.
Дії прокурорського нагляду вживаються співробітниками прокуратури України з власної ініціативи або як реагування на надані їм документи.
На прокуратуру України покладається:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених Законом;
3) нагляд за додержанням Законів України.
Стаття 127. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
Стаття 128. Втручання в діяльність Прокуратури України, її підрозділів або співробітників є злочином, покарання за який визначається Законом.
Прокурор не може бути членом будь-якої партії або громадської організації, мати представницький мандат, займатися підприємницькою діяльністю, втручатись за межами, наданих Законом, повноважень в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, виконувати іншу оплачувану роботу.
Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом.

4. АДВОКАТУРА
Стаття 129. Для забезпечення здійснення права на правову допомогу діє адвокатура, до якої належать всі державні і недержавні адвокати. Організація і порядок діяльності адвокатури визначається Законом.
На адвокатуру України покладається захист прав фізичних і юридичних осіб або держави в суді у випадках, визначених Конституцією і Законами України.
Стаття 130. Адвокатуру України очолює Генеральний адвокат України, який призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному адвокатові України, що має наслідком його відставку з посади.
Стаття 131. Втручання в діяльність Адвокатури України, її підрозділів або співробітників є злочином, покарання за який визначається Законом.
Адвокат не може бути членом будь-якої партії або громадської організації, мати представницький мандат, втручатись за межами, наданих Законом, повноважень в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, виконувати іншу оплачувану роботу. Державні адвокати не можуть займатися підприємницькою діяльністю, а приватні адвокати не можуть займатися іншою підприємницькою діяльністю.
Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом.

5. ПРАВОСУДДЯ
Стаття 132. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій суду або привласнення цих функцій іншими органами або особами є злочином, покарання за який визначається Законом.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Всі правовідносини, що виникають в Україні, за виключенням віднесених до юрисдикції Конституційного Суду України вирішуються в судовому порядку судами загальної юрисдикції.
Громадяни України беруть участь у здійсненні правосуддя через обрання суддів.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Судові акти можуть бути скасовані чи змінені лише судами вищого рівня у порядку, встановленому Законом.
Стаття 133. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами відповідності адміністративно-територіальному устрою України, пропорційності чисельності населення.
Система судів загальної юрисдикції в Україні складається, в порядку зростання рівня суду, із районних, обласних і Автономної Республіки Крим судів і Верховного Суду України.
Створення надзвичайних та особливих судів у мирний час є злочином, покарання за який визначається Законом.
Створення і діяльність судів під час військового або надзвичайного стану визначається Законом.
Стаття 134. Видатки на утримання судів визначаються у відповідних бюджетах окремо. Відповідальними за створення умов для безперешкодного і ефективного здійснення повноважень суддями є Кабінет Міністрів України і виконкоми відповідних Рад. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.
Вплив на суддів у будь-який спосіб, так само як і будь-яке втручання у здійснення правосуддя є злочином, покарання за який визначається Законом.
Про затримання або арешт судді особа, що здійснила затримання або арешт, негайно повідомляє його родині, Голові відповідного суду і доводить до відома виборців округу, в якому було обрано цього суддю.
Стаття 135. Всі судді обираються громадянами України терміном на п’ять років. На посаду судді може балотуватися громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи на юридичних посадах не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.
Суддів районних, районних у містах судів обирають виборці району, району у місті на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування у кількості, достатній для формування всієї судової системи.
Збори суддів, обраних до районного, районного в місті суду обирають з свого складу Голову відповідного суду і учасників обласної або Автономної Республіки Крим конференції суддів.
Обласна або Автономної Республіки Крим конференція суддів обирає із свого складу Голову, членів обласного або Автономної Республіки Крим суду і  по два судді Верховного і Конституційного Суду України.
Із власного складу судді Верховного Суду України обирають голову Верховного Суду України.
Стаття 136. Суддя звільняється з посади після обрання на його місце іншого судді.
Дострокові вибори судді призначаються Центральною Виборчою Комісією у разі з’ясування нею на підставі документів, що:
1) суддя досяг віку виходу на пенсію;
2) суддя подав власну заяву з проханням про звільнення;
3) набрав законної сили вирок суду щодо судді;
4) суддя не є громадянином України;
5) суддю визначено безвісно відсутнім або померлим;
6) більше третини виборців округу, в якому було обрано суддю, засвідчили власними підписами вимогу про звільнення судді.
Після завершення дострокових виборів судді відбуваються вибори судді на місце звільненого в порядку, встановленому цією Конституцією.
Повноваження суддів, обраних на дострокових виборах, закінчуються одночасно с повноваженнями суддів, обраних на строкових виборах.
Стаття 137. Судді не можуть належати до політичних партій або громадської організації, мати представницький мандат, займатись підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, втручатись в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації.
Стаття 138. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону.
Судочинство провадиться колегією суддів або суддею одноособово у випадках, встановлених Законом.
Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед Законом і у судовому процесі;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доводів і в доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених Законом;
9) обов’язковість рішень суду.
Стаття 139. Судочинство в Україні ведеться українською мовою. При розгляді у судах справ і матеріалів учасникам процесу, які не володіють мовою судочинства, за їх вимогою Кабінетом Міністрів України або виконкомами відповідних Рад забезпечується можливість ознайомлення з матеріалами справи та  брати участь у процесуальних діях через перекладача.
Порядок судочинства визначається Законом, за порушення вимог якого винні особи притягаються до, встановленої Законом, відповідальності.

6. НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ
Стаття 140. Органи народного контролю  здійснюють на відповідній території постійний контроль за якістю і безпечністю товарів і послуг, що знаходяться чи надаються в сфері кінцевого споживання, сприяють діяльності громадських організацій споживачів.
Підсумком контролю є складений відповідно до Закону Акт. Акт, в якому зафіксовано хоча б один випадок відхилення від вимог Закону «Про якість і безпечність товарів та послуг в Україні» надається правоохоронним органам для встановлення осіб, з вини яких відбулись поява в сфері кінцевого споживання товарів або виконання послуг, які не відповідають вимогам зазначеного Закону. Особи, з вини яких відбулась поява в сфері кінцевого споживання товарів або виконання послуг, які не відповідають вимогам Закону «Про якість і безпечність товарів та послуг в Україні», підлягають покаранню, яке визначено Законом.
Стаття 141. Народні контролери обираються громадянами України терміном на п’ять років у кількості один народний контролер від десяти тисяч громадян України. На посаду народного контролера може балотуватися громадянин України, який має вищу освіту, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.
Народних контролерів обирають на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Стаття 142. Видатки на утримання органів народного контролю визначаються у відповідних бюджетах окремо. Відповідальними за створення умов для безперешкодного і ефективного здійснення повноважень органом народного контролю і народними контролерами є виконкоми відповідних Рад. Вирішення питань внутрішньої діяльності органу народного контролю відбувається на засадах самоврядування.
Вплив на народних контролерів у будь-який спосіб, так само як і будь-яке втручання у здійснення народними контролерами перевірок є злочином, покарання за який визначається Законом.
Про затримання або арешт народного контролера негайно повідомляється його родині, Голові відповідного органу народного контролю і доводиться до відома виборців округу, в якому було обрано цього народного контролера.
Стаття 143. Народний контролер звільняється з посади після обрання на його місце іншого народного контролера.
Дострокові вибори народного контролера призначаються Центральною Виборчою Комісією у разі з’ясування нею на підставі документів, що:
1) народний контролер досяг віку виходу на пенсію;
2) народний контролер подав власну заяву з проханням про звільнення;
3) набрав законної сили вирок суду щодо народного контролера;
4) народний контролер не є громадянином України;
5) народного контролера визначено безвісно відсутнім або померлим;
6) більше третини виборців, від яких було обрано народного контролера, засвідчили власними підписами вимогу про звільнення народного контролера.
Повноваження народних контролерів, обраних на дострокових виборах, закінчуються одночасно с повноваженнями народних контролерів, обраних на строкових виборах.
Стаття 144. Народні контролери не можуть належати до політичної партії або громадської організації, мати представницький мандат, займатись підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, втручатись в діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації.

7. ІНШІ ДЕРЖАВНІ СЛУБИ
Статті 145. До інших державних служб належать: Фонд державного майна України; Національний банк України; Державний комітет статистики України; Антимонопольний комітет України; Рахункова палата; Національний комітет з прав людини, очолюваний Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
Статті 146. Межі повноважень і порядок діяльності державних служб, які зазначені у Статті 145, визначається Конституцією і Законами України.
Голови цих служб обираються Верховною Радою України.
Стаття 147. Рахункова палата здійснює контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням, оприлюднює власні звіти про доходи і видатки бюджету одночасно з оприлюдненням таких звітів Кабінетом Міністрів.
Стаття 148. Головним банком України є Національний банк України. Забезпечення стабільності грошової одиниці України є основною функцією Національного банку України. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та контролює її здійснення.
Правовий статус Ради Національного банку України визначається Законом.
Стаття 149. Контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Національний комітет з прав людини, який має підрозділ в кожній області і в Автономній Республіці Крим.

Р о з д і л VII
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
Стаття 150. Адміністративно-територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і автономії у здійсненні повноважень органів державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів.
Стаття 151. Складовими частинами системи адміністративно-територіального устрою України є Автономна Республіка Крим, області, райони, райони в містах, міста, селища, села.
Громадою є мешканці складових частин системи адміністративно-територіального устрою України.
Стаття 152. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається Законами України. 


Р о з д і л VIII
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 153. Місцеве самоврядування це засіб здійснення права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами в порядку, встановленому Законом, як безпосередньо, так і через місцеві органи державної влади: місцеві Ради і їх виконавчі комітети.
Особливості здійснення місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі визначаються Конституцією України і Законами.
Сільські, селищні, міські (міст, які не мають районного поділу), районні в місті Ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
В містах,  що мають районний поділ, для вирішення спільних питань районними Радами утворюється Рада міста, до якої кожна районна в місті Рада обирає із власного складу по десять депутатів. Рішення Ради міста є обов’язковими до виконання усіма виконавчими комітетами районних Рад міста і можуть бути змінені або скасовані виключно рішенням Ради міста.
Стаття 154. До складу сільської, селищної, міської (міст, які не мають районного поділу), районної в місті, районної, обласної Ради входять депутати, які обираються одночасно з депутатами Верховної Ради України мешканцями відповідно села, селища, району в місті, міста (міст, які не мають районного поділу), району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
Виконавчими органами Рад є виконавчі комітети, які обираються на сесіях відповідних Рад. Виконавчі комітети місцевих Рад здійснюють виконавчу владу. Виконавчий комітет місцевої Ради  при здійсненні своїх повноважень підзвітний і підконтрольний Раді, яка його обрала, і органам виконавчої влади вищого рівня.
Статус депутатів і виконавчих органів Ради та їх повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються Законом.
Голова місцевої Ради і Голова виконавчого комітету Ради обираються відповідною Радою.
Стаття 155. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи бюджетів, що знаходяться у власності відповідної громади, а також земля, природні ресурси, що перебувають в управлінні відповідної Ради.
Всі податки і збори сплачуються на бюджетний рахунок Ради найнижчого рівня за місцем вироблення чи продажу товару або надання послуги.
Законом визначаються види і розмір податків, а також мінімальна частка від податків і зборів, які зібрані на відповідній території і спрямовуються на формування доходів бюджету Ради вищого рівня.
Ради своїм рішенням можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти власності відповідних територіальних громад для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) підприємств, організацій і установ, утворювати для цього відповідні органи.
Втрати бюджетів органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок виконання рішень органів державної влади вищого рівня, компенсуються видатками з бюджету Ради, якою або її виконавчим комітетом було прийнято зазначене рішення.
Стаття 156. Місцеві органи державної влади безпосередньо або через утворювані ними органи:
1) управляють майном, що знаходиться у власності відповідної громади;
2) затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
3) затверджують відповідні місцеві бюджети і контролюють їх виконання;
4) забезпечують проведення місцевих референдумів, плебісцитів, всенародних обговорень та реалізацію їх підсумків;
5) утворюють, реорганізовують та ліквідовують підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
6) вирішують інші питання місцевого значення, віднесені Законом до їх компетенції.
Стаття 157. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Місцеві Ради  вирішують  всі місцеві питання, виходячи з інтересів громадян, які мешкають на відповідній території, і загальнодержавних  інтересів;  беруть участь в обговоренні питань загальнодержавного значення,  вносять з цих питань  пропозиції  до органів державної влади вищого рівня;   забезпечують   дотримання Конституції і Законів  України.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи Законам України зупиняються постановою відповідного місцевого підрозділу Прокуратури України або рішенням Ради вищого рівня з одночасним зверненням до суду.
Стаття 158. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування, а також прийняття, в разі порушення ними Конституції України, постанови Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень місцевої Ради, що є достатньою підставою для негайного оголошення і початку проведення Центральною Виборчою Комісією дострокових виборів цієї Ради, визначаються Законом.

Р о з д і л  IХ
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ
Стаття 159. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Стаття 160. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від повного складу Верховної Ради України.
Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим приймаються відповідно до Конституції України, Законів України, актів Кабінету Міністрів України та на їх виконання і не можуть суперечити Конституції і Законам України.
Стаття 161. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.
Урядом Автономної Республіки Крим є Кабінет Міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та Законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.
Стаття 162. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар'єрів;
3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;
4) містобудування і житлового господарства;
5) туризму, готельної справи, ярмарків;
6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;
7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;
8) мисливства, рибальства;
9) санітарної і лікарняної служб.
З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та Законам України Верховна Рада України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
Стаття 163. До відання Автономної Республіки Крим належить:
1) управління майном, що належить громаді Автономній Республіці Крим;
2) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
3) розроблення, затвердження та реалізація програм з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування та охорони довкілля в Автономній Республіці Крим;
реалізація власних програм Автономної Республіки Крим не відміняє виконання загальнодержавних програм;
4) забезпечення проведення місцевих референдумів, плебісцитів, всенародних обговорень та реалізацію їх підсумків;
5) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;
6) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
7) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам’яток історії;
8) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;
9) утворення, реорганізація  та ліквідація підприємств, організацій і установ, а також здійснення контролю за їх діяльністю;
10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.
Законом України Автономній Республіці Крим можуть бути на визначений час делеговані також інші повноваження.


Р о з д і л X
ПРИЙНЯТТЯ, ВВЕДЕННЯ В ДІЮ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.
ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
Стаття 164. Конституція України приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами голосів від повного складу Верховної Ради України.
Прийняттю Конституції має передувати, у визначеному у цій Конституції порядку, всенародне обговорення її проекту, схваленого не менш як половиною повного складу Верховної Ради України.
Стаття 165. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім змін розділу I «ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ», розділу II «ЗАСАДИ ДЕМОКРАТІЇ», розділу IІІ «ПРАВА І ОБОВЯЗКИ ГРОМАДЯНИНА» і розділу X «ПРИЙНЯТТЯ І ВВЕДЕННЯ В ДІЮ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ», може бути поданий до Верховної Ради України не менш як третиною народних депутатів України від повного складу Верховної Ради України.
Стаття 166. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I «ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ», розділу II «ЗАСАДИ ДЕМОКРАТІЇ», розділу IІІ «ПРАВА І ОБОВЯЗКИ ГРОМАДЯНИНА» і розділу X «ПРИЙНЯТТЯ І ВВЕДЕННЯ В ДІЮ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ», попередньо схвалений більшістю від повного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від повного складу Верховної Ради України.
Стаття 167. Законопроект про внесення змін до розділу I «ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ», розділу II «ЗАСАДИ ДЕМОКРАТІЇ», розділу IІІ «ПРАВА І ОБОВЯЗКИ ГРОМАДЯНИНА» і розділу XII «ПРИЙНЯТТЯ І ВВЕДЕННЯ В ДІЮ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ» подається до Верховної Ради України не менш як двома третинами від повного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від повного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом.
Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, II, IІІ і XII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
Стаття 168. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Стаття 169. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо зазначеного законопроекту.
Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
Стаття 170. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України тільки за наявності позитивного висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності вимогам Конституції України.

 Р о з д і л XI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 171. Конституція України  набирає  чинності  з   моменту прийняття і  публікується  не  пізніше сьомого дня після офіційного оголошення результатів референдуму.
Стаття 172. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України. 
Р о з д і л XІІ
ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.
2. Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України після прийняття Конституції України здійснюють повноваження, передбачені цією Конституцією.
Чергові вибори народних депутатів України проводяться у найближчу останню  неділю квітня.
3. Повноваження Президента України припиняються в день першого засідання Верховної Ради України, обраної за цієї Конституцією.
4. Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Генеральний прокурор України, Центральна виборча комісія, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, інші органи, сформовані до набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої  повноваження відповідно до Конституції України.
5. Місцеві державні адміністрації в день першого засідання Верховної Ради України, обраної за цієї Конституцією, припиняють свої повноваження і ліквідуються.
6. Місцеві Ради та голови цих рад з дня набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад на виборах, які мають бути проведені одночасно з виборами депутатів Верховної Ради України.
7. Генеральний прокурор України продовжує виконувати відповідно до чинних Законів, покладені на нього обов’язки  до призначення Верховною Радою нового скликання Генерального прокурора України.
8.  Судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до одночасного з депутатами Верховної Ради обрання суддів. Майно судів фахової юрисдикції розподіляється між судами загальної юрисдикції.
9. Існуючі військові бази на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань використовуються на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України. Термін дії зазначених у цьому пункті, міжнародних договорів не може бути подовжено.
10. Протягом року після свого обрання Верховна Рада України нового скликання приймає і оприлюднює Закони, які імплементують у повсякденне життя всі положення цієї Конституції. У разі невиконання цієї вимоги Центральна Виборча Комісія негайно призначає і проводить позачергові вибори депутатів Верховної Ради України.
11. Стаття 59 у повному обсязі стосується громадян України, яким в день введення в дію цієї конституції не виповнилося вісімнадцять років. Для інших громадян України діє житлове законодавство, чинне до введення в дію цієї Конституції.
12. Стаття 29, Стаття 53 і Стаття 155 вводяться в дію з першого січня наступного за роком введення цієї Конституції.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.