Пуста і холодна

Вона така ж як і я... пуста і Холодна.

Я часто малюю хмари.

Я беру їх у долоні і розмазую по полотні. Виходять дивні розтяжки – то фарба переливається з одного кольору в інший.

Я часто будую замки.

Я зводжу їх з піщинок на березі океану і спостерігаю, як руйнують їх хвилі. Мені не шкода їх. Моїх замків. Вони зникають перетворюючись у те, що люди називають – пісок. Часто я буваю на у узбережжі сам.. я люблю самотність. Вона така ж як і я... пуста і Холодна.

Я часто літаю у снах.

Так! Я беру літак в свою долоню і підношу його над своїми піщаними замками. Я піднімаю їх у висоти, щоб вони піднялись над океаном, а ж до хмар. Я люблю сни. У них, я так а як завжди. Пуста і холодна.

Я часто гуляю під дощем.

Я знаю. Він змиває усе. Він ллє з темних хмар, які колись намалюю я.

Коли іде дощ я виходжу із дому і просто іду. Самий процес важливий.

Дощ змиває усе.

Він створює ілюзію того, що я бачу у снах. Я часто замерзаю в будинку. Кімната де я живу, де малюю хмари, де літаю у снах і гуляю під дощем така велика, що я забуваю. Вона: пуста і холодна.

Я часто забуваю де знаходжусь.

Я знаю прийде час і двері відкриються. Я надіюсь, що побачу сонце. Я чекаю коли воно з’явиться. А зараз... Я малюю хмари. Я малюю їх, щоб потім збудувати замок. Ні! Не пісочний. Я будую його в собі. В тій кімнаті, яка називається ДУШЕЮ. А вона така пуста і холодна, що хочеться взяти себе у долоню й піднявшись над усім пройтись по хмарах, які потім змиють мене... дощем, який колись намалюю я.