ЯКОГО ВИБОРЧОГО ЗАКОНУ ПОТРЕБУЄ УКРАЇНА?

27 июня 2011, 09:15
физик, социолог
0
568

Творимо Україну разом!

.
.
Відомо, що юридичний закон завжди своїм змістом відбиває зацікавленість автора певним справедливим, на його погляд,  чином  врегулювати суспільні відносини. Здавалося б, що за таких умов не можливо відповісти на поставлене питання інакше як, - Україна потребує такого виборчого закону, якого бажає більшість її громадян. А чи завжди бажання більшості співпадають з об’єктивною необхідністю? Очевидна відповідь – ні.
На щастя для виявлення об’єктивної необхідності зовсім не обов’язково знати бажання більшості, а достатньо аналізуючи стан, у якому знаходиться країна, враховувати усі, без виключення, чинники і розглядати їх зміну у часі.
Рух у напрямку сучасного розвитку України було розпочато за часів реформ так званої "перебудови". Кінцевою метою тих реформ була побудова в Україні сучасного капіталістичного суспільства: утворення двох основних класів капіталізму (буржуазії і пролетаріату) та формування відповідної держави. Слід зауважити, що сучасна буржуазна держава, як і будь-яка інша, уособлена в системі установ, які здійснюють державну владу. Але посадовці цих установ в сучасній буржуазній державі є такою суспільною силою, що найменш пов’язана з будь-яким із класів суспільства і тому найкращим чином виконує своє головне призначення: не допустити того, щоб класи пожерли один одного. Оскільки сьогодні головною складовою суспільного життя в Україні є, визнана всіма необхідність реформування існуючої системи, тобто заміни існуючої на іншу, то правомірно поставити питання: "Чи досягнуто цілей реформ "перебудови"?
Нажаль, відбулося тільки те, що могло відбутися. Незалежна Україна успадкувала від Союзу РСР бюрократичну систему і саме бюрократи союзних часів, залишаючись бюрократами, стали ще й капіталістами. Сьогодні ці бюрократи-капіталісти своїм небажанням розлучитися не з одним із витоків своїх статків силою утримують Україну у проміжному стані, стані незавершеності переходу до капіталізму, коли державні посадовці є одночасно ще і капіталістами. Яскравим проявом незавершеності переходу до капіталізму є хід реформ.
Дійсно, і сьогодні, і вчора уся влада належить бюрократам-капіталістам, а реформи ідуть сяк так мляво, якщо взагалі ідуть. Наприклад, начебто проведена судова реформа звелась до посилення впливу бюрократії (призначених, а не обраних чиновників) на призначення суддів. І так відбувається з усім. Що не візьметься реформувати влада, виходить тільки посилення бюрократизму та його впливу на суспільні процеси. А ці процеси, оскільки капітал за своєю сутністю – річ демократична, вимагають для завершення переходу до капіталізму всебічної і глибокої демократизації суспільного життя. Якщо ж залишимось у проміжному стані, який, як відомо, є нестійким і схильним до криз, то посилення бюрократизму може попервах мати невеличкі позитивні наслідки в економіці, але накопичення пари під кришкою через "податковий майдан" і ті, що невідворотно відбудуться після нього, і врешті решт зметуть і бюрократичну систему і тих, хто її уособлює.
Таким чином, маємо всі підстави стверджувати, що Україна для свого позитивного розвитку потребує сьогодні такого виборчого закону, який що найширше відкриє шлях всебічній демократизації усіх сфер життя суспільства. Тільки відтепер, після цього визначення виборчого закону, якого потребує Україна, має сенс пошук його змісту, бо до того будь-яке висловлювання відносно виборчої системи, наявності та величини прохідного бар'єру, можливості участі у виборах блоків політичних партій і т. п. є позасистемним і зумовлене бажанням уловлювати голоси легковірних виборців.
Відомо, що найбільш демократичною виборчою системою є гібридна, суть якої полягає в наступному. Депутати обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування із кандидатів у депутати висунутих шляхом затвердження їх списку вищим керівними органами (з'їздами або конференціями)  політичних партії. Кожна партія має право висунути не більше одного кандидата в кожен із одномандатних округів з однаковою чисельністю виборців. Якщо такий порядок обрання депутатів доповнити відповідною конституцією (наприклад, http://blogs.korrespondent.net/users/blog/ansokolov/a39694), де закріплено обов’язок депутатів, обраних від однієї партії, належати відповідній депутатській фракції, то зазначений порядок обрання депутатів здатен припинити безпідставні суперечки між прихильниками мажоритарної і пропорційної виборчих систем тому, що йому притаманні характерні позитивні риси і однієї, і другої системи. Це з одного боку. З іншого боку, зазначеному порядку обрання депутатів не притаманні негативні риси змішаної виборчої системи, 50 на 50, яка збільшує середню чисельність виборців округу з 80 000 на 160 000, що робить майже неможливим обрання безпосереднього представника найбільшої верстви виборців, людей з малими і середніми статками.
Крім того, обговорювана виборча система не має нічого спільного з таким бюрократичним запобіжником, як прохідний бар'єр, і добре співвідноситься з простою системою відклику депутата: зібрано підписи 15% виборців округу, ЦВКУ негайно оголошує і розпочинає проведення дострокових виборів.
Окремо слід сказати про партійні блоки. Очевидно, що партії, які здатні утворити передвиборчий блок, а, отже, створити спільну програму, існують нарізно, не об’єднуються в одну тільки із-за амбіцій їх лідерів. То чи слід потурати таким партіям, надаючи їм право виступати на виборах у блоці? Ні, і ще раз ні, бо цим ми створюємо додаткові умови продовження існування багатьох однакових партій лідерського типу, а цього для свого позитивного розвитку сучасні суспільні процеси в Україні не потребують.
Таким чином, бачимо, що обговорювана виборча система порівняно з іншими найкращим чином відповідає вимогам об’єктивної необхідності Україні мати для свого прогресивного розвитку виборчий закон, який своїм змістом уособлює саме таку систему.
Але не слід вважати, що сучасні сталіністи – нащадки і послідовники створеної при активній участі і під безпосереднім проводом Сталіна, бюрократичної системи СРСР – без спротиву погодяться на пропоновану виборчу систему, яка підточує саме існування бюрократів-капіталістів. Навіть, якщо вдасться довести до розгляду у Верховній Раді відповідний законопроект, вони і тоді, пам’ятаючи настанови свого вчителя (важно как считать, а не как голосовать), втоплять такий проект в морі бюрократичних поправок, які дозволять їм вести підрахунок голосів виборців второваним від часів Сталіна шляхом фальсифікацій. Давно вже слід на цьому шляху утворити нездоланий заслін. Таким заслоном міг би бути наступний порядок формування виборчих комісій. Центральна Виборча Комісія України (ЦВКУ) складається з її членів, обраних обласними радами у кількості двох осіб від кожної ради і автономної республіки Крим (одна – від партій парламентської більшості, а друга – від партій парламентської меншості). Всі інші (обласні, районі, окружні та дільничні) виборчі комісії утворюються ЦВКУ шляхом найму із позапартійного загалу тих, хто виявив бажання. Всі партії мають рівні права контролю роботи виборчих комісій. Будь-який тиск на роботу виборчих комісій є кримінальним злочином, покарання за який визначається Законом.
Остаточно. Маємо всі підстави для того, щоб в Україні, застосовуючи пропоновану виборчу систему, почати рух у напрямку завершення переходу до капіталізму і припинення для більшості народу нескінчених страждань, викликаних занадто довгим перебуванням у перехідному періоді. Очевидно, що застосування зазначеної виборчої системи залишає бюрократам-капіталістам можливість зберегти себе в якості чиновника або капіталіста, а спротив її застосуванню позбавляє їх цієї можливості …

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: законодавство
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.