Сміття чи Цирк?

Я довго спостерігав за тим, що відбувається в наші з Вами Країні. Смерть людей, які продовжують гинути в цих шахтах. Кожному з них повинні відати подяку. Це Ми з Вами звикли до наших зручних місць перед монітором.

 Але саме те, що приїлося в новинах на просторах Інтернету про телебачення, не знаю, не дивлюся зовсім. Це новина про одну із політичних ролей, яку захотіли посадити за грати. Тепер якщо так аналізувати це і міркувати філософськи над цим. Перше питання НАВІЩО? Ну виграв ти вибори чи купив їх в наш час, це вже звичайна справа, як лікарняну довідку купити. І вже Ми самі собі кажемо: «НЕ ВІРИМО цим політикам» але продовжуємо слідкувати бо подобається нам спостерігати за тим, що зветься у нас політикою. Я згоден с тим, що на нашій політичній арені є дуже колоритні образи, таких в жодній країні немає. Ну подобається грати людям в Богів, ну що тепер людський рід міняти? Трохи відхилившись від теми продовжуємо! І так, НАВІЩО її «саджати»? Ну посадиш її заграти і що далі? Кого ще будимо «саджати»? А далі буде звичайний «концерт з виїздом», а точніше «гастролі цирку» з саджанням дерев і озелененням міст України. Знайдуть ще пару ворогів серед студентів и почнуть те, що Ми так добре знаємо під словом «репресія». Все тому, що мені здається наш з Вами «цирк» не створює свого шоу, а копіює чужі. Суть в тому, що ніколи і нікого не посадять за грати тих образів, що є у нашому цирку. Чому? Так все тому, що не буде чим прикрити проблеми Країни. А проблеми старі, тільки влада змінюється. Де той рівень культури? Де збільшення заробітної плати? Ми повинні розуміти, що нам пора вже розраховувати тільки на самих себе і на свої сили, а не людину в костюмі, яка думає, що керує. Чому люди приймають участь в мітингах? Всі Ми вже добре знаємо, що це Ми робимо заради ідеї. «Яку таку ідею?» - Ви запитаєте, а Ми відповімо: «Так все ж за стару, що називається «грошима!». Так є люди, які вірять і приймають участь в мітингах цілком за те, щоб підтримати «свого». Але більшість мітингуючих - це студенти, де вже серед них увійшло в звичку заробляти те, що, по суті, звичайний папірець. Стипендії не вистачає їм і їх розміри ніколи не будуть встановлювати занадто великими. Так і заробітної плати, їх ніколи не будуть робити великими, щоб ніхто не відчував свободу і незалежність. А як же наші бабусі та дідусі? Що їм робити? Пощастило тим у кого є діти. А у тих у кого їх нема? Це страшна картина, яку не зможе намалювати жодний художник. Казали колись: «Сильний допоможи слабкішому». Ні, немає такого в нас. Ми стали все більш егоїстичні. Ось дивиться в метро стоїть бабуся в руках у неї звичайний пластикова стакан з іконою. І якщо є совість в людини чи доброта, покладуть туди 1 чи 2 гривні. А як бути з тим, що це є «бізнес»? І те, що нам казали про це, що це є мафія, яка заробляє саме таким методом. А ще цікавіше те, що іконка у її в руках і Богу молиться, скожного разу як в стакані з’явиться копійка. А наші служителі церкви – «ПОПИ» (не то, що є невід’ ємною частиною тіла). Їздять на машинах, їдять ікру і носять дороге взуття та й мають мобільні телефони не з дешевих. Хто бачив це, той зрозуміє про кого написано. Але Я «не вішаю на всіх ярлик «ПОП» НІ». Але те, що мене більше всього здивувало, це його відповідь звичайній жінці. І багато хто вірить і ходить до них. Ну як до таких ходити? Вже краще не вірити, а ніж ходити замолювати свої ж гріхи. В результаті, що ми маємо? Довіри немає зовсім, яку Ми втрачаємо під впливом влади реклами і бізнесу. Все починається з влади, продовжується вірою і закінчується бабусею в метро. Ми ж не хочемо, щоб нас обдурювали і Ми себе відчували таким грубим словом «ЛОХ». Так що нам робити? Давати гроші, яких іноді не вистачає (а у когось їх занадто багато) бабусі в метро? Чи краще хай стоїть та просто пройти повз? Вірити нам тим хто сидить у керма країни? Чи краще вірити тим, хто у чорному і під куполами золотого кольору? Кожен вирішує сам. Але Цирк продовжує копіювати і свої номери і продовжує гастролі. Потрібно тільки нам відкрити очі і спостерігати над цим все більш спокійніше і не сприймати все близько до серця.