Донецький менталітет. Дурилка для лохторату.

14 ноября 2011, 13:32
економіст
0
684

міркування про побачене

У минулу п’ятницю з цікавістю подивився на «Інтері» політдіарею з Кисельовим про унікальний донецький характер. Дуже сподобалось. Зараз дуже важко сподіватися на  подібну відвертість. Болдирєв, нардеп ПР, запропонував полізти в шахту на глибину не менше 600 метрів аби зрозуміти Донбас, мабуть, вважає, що ближче до поверхні донецький характер вивітрюється. Журналіст Чалєнко повідомив, що не знає донецьких письменників і митців (не розумію чому, але він розмістився окремо від представників Донбасу). Був ще Грінчак, нардеп із фракції НУ-НС, та пан Корнілов, але ці двоє випадали, як на мене, з ряду експонованих представників Донбасу, оскільки перший за посадою мав презентувати проукраїнські настрої Донбасу, а другий, з подібної причини, проросійські.

Точилася невимушена дискусія на означену тему, Болдирєв та його сусіди намагалися донести до загалу феномен донецького менталітету. Інтрига була присутня, запрошені, хоч і не надто жваво, долучалися до дискусії. А мені подумалося, що це чергова ефірна булька, розмова ні про що. Пояснюю чому:

1.     Історія Донбасу.

Ще в 19 столітті на люди Донбас їхали звідусіль на заробітки, з України, Росії, зусюди. На пошуки кращої долі та вищої зарплати. У першій половині 20 століття ця тенденція тривала, до того ж,  у тридцятих роках Голодомором були знищені найкращі представники донецького селянства. Не обминули край і репресії 37 року, і трагедії фашистської окупації, Сталінська область була першою за кількістю висланих до Німеччини людей. Після війни СРСР закликав на донецькі шахти комсомольців, зеків та всіляких пройдисвітів на відбудову донецької промисловості, переважно добувної, тобто на шахти. Відгукнулося багато людей, тепер вже важко стверджувати, скільки – з ідейних чи матеріальних міркувань,  а скільки з примусу.

У результаті населення Донбасу стало незрівнянно строкатою сумішшю українців, росіян, татар, людей інших національностей та денаціоналізованих елементів.

2. Історичні паралелі.

            Коли московські князі займалися «собиранием земель», щось подібне вони організовували на свіжезібраних територіях ще в середньовіччі, аби закріпити за собою загарбані території. Наприклад, населення Великого Новгороду було частково винищене, частково вивезено до Московії. Натомість з Московії люди переселялись на Новгородщину.   У православних церквах православні священики замінювалися на інших православних, більш канонічних. У результаті населення Новгородщини стало менш згуртованим ментально, менше опиралося ідеологічній обробці, змінам у звичаях та традиціях. Волелюбні новгородці за кілька століть стали просто населенням однієї з російських губерній.

3.     Світогляд дончан.

Отже, ментальність дончан зовсім не є унікальною та неповторною. Просто в силу вищевказаних причин, населення краю було більш сприйнятливе до впливу ідеології російської великодержавності та її видозміненої комуністичної версії.

Слухаючи гостей з Донеччини, я згадав, що вже не один раз чув цей стиль подачі інформації, цю категоричність та безапеляційну впевненість у своїй правоті, бачив ці рішучі обличчя. Не хочу нікого образити, але ці риси не мають прив’язки до регіону. Так поводяться відставні офіцери радянської армії, вихованці радянських дитячих  будинків та, зрідка, робітники, які звикли вважати себе гегемонами. Безвідносно до місця свого проживання чи народження.

Капранов ледве встиг відкрити рота, як одразу згадав, що й з якого приводу йому говорив його дід. Дончанам це непритаманне. Вони згадували індустріальну потужність краю, самовіддану працю пролетарів на благо СРСР, спостерігався навіть якийсь фетиш щодо важких умов праці. Склалося враження, що вони, скоріше, воліють цими умовами гордитися, аніж їх покращити. Похвальна обізнаність щодо рівня регіонального ВВП та дивне ігнорування питання добробуту земляків, якими вони так пишаються. Що поробиш, радянські пропагандистські штампи міцно в'їлися в голови навіть не старих ще людей. Пріоритети розставлені…

Насамкінець, мене вразили обличчя дончан, коли вони переглядали епізод радянського фільму про шахтарів. Обличчя просто-таки світилися зсередини якимось невимовно божественним благоговінням. Так, напевне, світиться обличчя польського селянина, коли він вітається з Папою. А всього-то звичайна радянська кіношна агітка, хай і непогано зроблена.

Переконаний, не існує ніякого особливого і неповторного «донецького менталітету», просто в Донбасі більша, порівняно з іншими регіонами, частка носіїв рудиментів радянської ідеології. Саме рудиментів, а не цілісної ідеології. І коли говорять про «хамство донецьких», це не хамство, це трошки видозмінені усвідомлення класової правоти та демонстрація пролетарської ненависті.

Пам'ятаєте, була в Києві хресна хода УПЦ МП з приводу, здається, вшанування пам’яті російських царів Романових. Наші комуністи брали участь, і з цього приводу кепкували різні гострослови: «комуністи відспівують тих, кого вбили», «церква єднається зі своїми гонителями» та інше. Насправді, нічого нелогічного в цьому не було. УПЦ МП є носієм великодержавної ідеології, комуністи – спорідненої їй радянської. Вони настільки близькі між собою, що можуть не звертати уваги на такі пустощі, як віра в Бога, чи на дріб’язкові образи стосовно знищених священиків.

До чого це я? До того, що в Донбасі немає суттєвої кількості ні тих, ні інших. Переважна більшість дончан не бажає ні відновлення СРСР, ні тим більше входження в Російську імперію, як би там не вивертались різноманітні корнілови чи доморощені «патріоти». Прагнення дончан такі ж, як у всіх нас. Настрої їхньої «еліти» можна сміливо мати десь у носі. Реверанси галичанина Фірташа в бік Москви нікому ж не дають підстав говорити про москвофільство галичан? Чому тоді такі розмови точаться про Донбас?

Ментальність українців змінюється, чи, правильніше сказати, відновлюється після тривалого періоду домінування привнесених ідеологій. Десь скоріше, десь повільніше, і на це є логічні пояснення. Отож треба припиняти дурнуваті балачки про те, що «ми різні», сортування українців, відокремлення тих чи інших. Якщо комусь уже дуже хочеться побалакати про кордони, хай краще говорять про Кубань та Північну Слобожанщину. А ми маємо від усієї України скрутити одну велику дулю всім тим, хто її розкрадає під гаслами захисту чи мешканців Сходу, чи – Заходу.

І все буде добре.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.