Відчайдух українського спротиву

Анатолій Лупиніс був перехрестям феноменів – козацьке прізвище, українська чутливість, скіфський лик, гайдамацька завзятість,поетична душа.

 Вчора минуло десятиліття переходу його у світ духів. Ще ближче до Бога, хоча він завжди був до нього близьким настільки, наскільки може бути наближеним до Бога воїн. Козак. Поет

Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів – суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде... після.
Життя триває. Точиться війна.

(1990р.)

Народився Анатолій Лупиніс 21 липня 1937, в селі Новоолександрівка, Красноармійський район, Донецької області, де проживали його батьки після втечі з сибірського табору. Після війни родина переїхала до Монастирищенського району Черкаської області, де у селі Сатанівка Анатолій закінчив школу із золотою медаллю.
У жовтні 1956 року за організацію студентських виступів його було заарештовано й засуджено від Київського суду до шести років ув'язнення. 1957 року за активну участь у страйку в 7 таборі з вироком за "антирадянську агітацію та пропаганду, організацію контрреволюційного саботажу дістав десять років ув'язнення. Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та у спецтаборі особливого суворого режиму № 10. Перебуваючи у Володимирські в'язниці піддаючись тортурам від режиму за те що з ним боровся, був паралізований (парапарез ніг). Цілком відбувши термін 1967 року А. Лупиніс звільняється. По двох роках лікування зміг рухатися з допомогою милиць і одразу ж вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії.
 22 травня 1971 року за виступ біля пам'ятника Тарасові Шевченкові, в Києві, в день вшанування пам'яті Кобзаря, його було заарештовано КГБ ось за цей вірш:

ПОКРИТКА

Тарасе, батьку, підійми чоло.

Поглянь на свою милу Україну.

Немало зим і весен відгуло.

І пил покрив прабатьківську руїну.

Кривавий пил.

Ні, ні, не спали ми.

Звивалися потоптані знамена.

Хиталися підвалини тюрми.

Не вмерла ще, –

Співали ми натхненно.

Співали рано. Розірвав той спів

Багнет із нами ж викутої криці.

Летіли кулі в марноблудство слів.

І жерла нам дивилися в зіниці...

 12 років утримувався у в'язницях і спецпсихлікарнях. Звільнився 1983 року. Одразу ж включившись у підпільну активну роботу. 
Лупиніс стає ініціатором створення асоціації «Зелений світ», українського Меморіалу, членом ініціативної групи зі створення Народного Фронту (пізніше Руху) України. Але зрозумівши безперспективність угодовської позиції, на котру переходили всі без винятку «перебудовчі» структури — спільно з революційною молоддю ініціює створення Української Міжпартійної Асамблеї, котру за його ж ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО.

Анатолій Лупиніс був дуже нетиповим політиком. Він являв собою політичний авторитет. Доводилося чути, як немолоді вусаті хлопці з УНА-УНСО, які пройшли "вогонь, воду і мідні труби", зверталися до нього шанобливо, але якось по-дитячому - "дядя Толя".
 Якби українці жили на Кавказі, то впевнений, що Лупиніс виробили б в старійшини. ... Лупиніс став "останнім з могікан" організованого українського опору 50-80-х рр.., що зберіг себе в політиці.

 Втім, навіщо аятолі депутатський мандат? Його покликанням був ідеологічний вплив. На власне оточення. На світ. Він любив говорити про геополітику, національних інтересах і тому подібних речах. Його важко було слухати в кабінеті, але легко і просто в горах Ічкерії, болотах Абхазії і окопах Придністров'я. Він рвався в "гарячі точки", за покликом історичної пам'яті намагався зануритися в козацьку вольницю.

 Одного разу він помітив, що нерозумно говорити про чистоту крові.Казав                                                                        -Подивіться,хіба я схожий на українця? Мій далекий предок напевно привіз собі дружину з Степу ...

"У ньому жив буйний дух Гонти і Залізняка. Йому було б про що поговорити з Євгеном Коновальцем і Дмитром Донцовим. Лупиносу було вузько в куцих державних кордонах України. 

 Розповідають, що він з легкістю відкривав двері в кабінети Гейдара Алієва та Едуарда Шеварднадзе. І дружив з багатьма лідерами Чечні. Навіть встиг посидіти в російській фільтраційному таборі.
  21 липня 1991,були роздані запрошення на день народження Анатолія Лупиноса. Але сам іменинник не прийшов, він сидів у в'язниці. Рівно за місяць до початку гекачепістского путчу, до краху КПРС і, як виявилося, до проголошення незалежності Україна Лупиніс був заарештований і поміщений в Лук'янівську в'язницю. Йому інкримінували організацію акцій громадянської непокори під час обговорення Верховною Радою УРСР нового союзного договору і спротив приїзду Михайла Горбачова в Київ для зустрічі з канцлером Колем. 

На листівочні заклики підтримати політв'язня відгукнулися сотні киян . Мітинг на сходах консерваторії плавно перемістився під стіни Лук'янівки. Хлопці зі Спілки української молоді принесли подарунок - голову Леніна, пофарбовану "сріблянкою". Її спеціально до свята відірвали від невідомого Ілліча десь на Київщині.

Він любив і цінував радикальну поросль.
 ... Студентом він прийшов в український рух. Він не був дисидентом: не підписував колективних листів ворогові, не передруковував ночами на машинці "Хроніку поточних подій". Він був неугодний режиму, іншим - своїм вільнодумством. Понад двадцять років тюрем і психлікарень, нерви і куриво підірвали здоров'я. Він пішов у 62 роки. Не так вже й мало для українця, народженого в 37-му ...

Єдиний спосіб,
щось змінити –
Це взяти автомат.
Або пеpо.
Є збpоєю, усе,
що низвеpгає.
Було б кого.
Було би що.
Поpожнє місце –
свято не буває.
Таки не чув Господь
За pідний кpай,
А я чогось боpюсь,
когось змагаю...
Чи богоpівним
вмеpти забажав?

(1992 рік)

 Наше життя - це його війна.