Алаверди одній "журналістці"

13 июня 2012, 10:55
Викладач, кандидат фізико-математичних наук
0
514

Строітелям русского міра коштом українців присвячується...

Довелося  недавно  прочитати  статтю  Альони Березовської, яка називає себе чомусь  журналісткою (obozrevatel.com/author-column/28967-yazyikovyij-vopros-100-let-lukavstva-obmana-i-polittehnologij.htm). Щиро кажучи, не думаю, що ця, вибачте,  «журналістка» буде читати мій блог. Вона, судячи з усього,  як і «гаспада» Ківалов з Колесніченком, законопроект яких Березовська так захищає, «пісатєлі», а не «чітателі». В усякому разі, такий висновок випливає із того, що ці «пісатєлі» пишуть. Але, як кажуть, важко пройти біля такого, скажемо прямо, «джерела» мудрості і нетривіальних істин.

Я думаю, Альона Березовська, як мінімум, заслуговує звання академіка в галузі історичних наук. Дійсно, значущість відкриття, зробленого шановною «журналісткою»,  про перейменування Київської Русі (виявляється, саме Київська Русь є  «Родіною» Березовської) в Україну в 1917 р. відомим всім В. І. Леніним важко переоцінити. Бідний, бідний Пушкін. Класик російської літератури, якого строітелі русского міра настирливо перетворюють в один з каменів у фундаменті цього міра, до якого так любить причисляти себе Альона Березовська,  пишучи поему «Полтава» ще  майже за 100 років до відомих подій, навіть не підозрював, що Україну ще не перейменували в Україну. Спеціально для подібних до Альони процитую Пушкіна («Полтава», 1828-1829 р.р.):

Зато завидних женихов

 Ей шлет Украина  и Россия:

Но от венца, как от оков,

Бежит пугливая Мария.

Всем женихам  отказ - и вот

За ней сам гетман сватов шлет.

Як бачите, у О. Пушкіна чомусь немає Київської Русі, він розділяє Україну і Росію задовго до 1917 р., але жителі «русского міра» навіть своїх класиків не знають. Ну, не «чітателі» вони, що зробиш! Тому й вигадують підлу «змову» Донцова і Леніна щодо перейменування Київської Русі в Україну. Але негарно забувати Пушкіна, шановна Альона, адже ідею Леніну і Донцову подав саме він. Не відбирайте пальму першості у свого класика. Ганьбіть і його. Разом з Донцовим та  Леніним.

Шановний читач, звичайно, може сказати: «Оце і все? Та який академік?  Відкриття максимум на доктора наук тягне». Почекайте, це ви не оцінили політ думки та нетривіальність мислення кандидатки в академіки. Тут без цитування Березовської не обійтись:

«Напомню, русские являються коренной государствообразующей нацией Украины. История, письменность, вера, язык, княжеская династия Рюриковичей, первый свод законов Русская Правда — все это Киевская Русь.  Русские православне гетьманы - Хмельницкий, Выговский, Мазепа мечтали о восстановлении Великой Руси (Киевской Руси) и княжеского русского (не московского) правления в границах, приближенных к современной Украине».

Ну, як вам?  Виявляється  Рюриковичі, Хмельницький, Виговський і навіть Мазепа були «русскіми». І саме це дає право Березовській вимагати зробити російську мову державною в Україні. Але, на жаль, мушу розчарувати шановну «журналістку». Може воно й так, і названі особи дійсно русскі. Але якщо вони «русcкі», то сучасні «русскі»  мають до них таке ж відношення як сучасні румуни до Римської імперії. Тобто, ніяке. За винятком того, що в словах Русь і Росія є кілька однакових букв. Хочу відразу також зазначити, що мені не менш дивно, коли називають українцем Ярослава Мудрого. По-перше, сама Київська Русь – поняття досить умовне, введене істориками для позначення певного державного утворення, яке існувало в різних форматах приблизно з 9 сторіччя до 1240 р., в якому і припинило існування під натиском монголо-татар. По-друге, в цій умовно «державі» ніколи не було ніяких ні русскіх, ні українців, а проживали різні племена, до речі, не лише слов’янські. Як нації російська та українська сформувалися значно пізніше по зникненню Київської Русі на базі різних племен. Якщо та Київська Русь є «родіною» Березовської, то їй, як мінімум, біля 800 років. Так довго живуть хіба що вампіри та зомбі. Для всіх інших нагадаю, що за 800 років змінилося 32 покоління. Це означає, що за цей час кожен з нас мав 2 у 32 степені предків. Можете порахувати і ви отримаєте число з 9-ма нулями. Якщо хтось думає, що серед цього мільярду його предків  одні лише вихідці із Київської Русі, то тоді моє вам вітання. Ви єдиний чистокровний арієць, оскільки Гебельс уже помер. Ах так, забув ще про Березовську. Тоді вас двоє.

Щодо русского язика (нехай буде так, як наполягає  Березовська, а не російська мова), то для України він чужий. Нагадаю, що російська мова – своєрідне есперанто, створене на базі староболгарської мови. Саме на цій книжній, староболгарській мові в Київську Русь прийшла Біблія. Ця мова була офіційною мовою церкви (тому іноді її називають церковно-слов’янською), але ніколи не була розмовною в Києві. З якого б дива древні кияни розмовляли б староболгарською? Будь-який незалежний філолог, спеціаліст в галузі історії філології  скаже, що мова древнього Києва ближча до української, а не російської.  Характерно, що для Березовської, на відміну від більшості громадян, Україна не є Батьківщиною (за її визнанням), але з якогось дива вона вважає можливим нав’язувати українцям, якою мовою їм говорити. Українці, хоча б спираючись на територіальне розташування Києва, мають повне право включати історію Київської Русі до історії українських земель, а росіяни на що спираються? На те, що спадкоємці київських князів правили Москвою? Так з таким же правом росіяни можуть вважати себе німцями, якщо згадати відому Катерину.

Щодо «державотворчості» російської нації, то до України це не має ніякого відношення. Росіяни завжди тягнули Україну в імперське московське болото, в якому жоден народ ніколи нормально не жив, а всі виживали, в т. ч. і самі росіяни. Російська імперія, якби вона не називалася,  використовувала українців  лише як ресурс для побудови «русского міра», вивозила їх у Сибір і на Колиму, морила голодоморами, забороняла і нищила українську мову (до речі, активно продовжує і зараз), знищувала українську інтелігенцію, всілякими способами  асимілювала  українців в «русскіх». Якщо це державотворча місія, то позбав, Боже, Україну від таких «державотворців». Результат подібного «державотворства» можна побачити на прикладі Донбасу – основна маса населення перетворена в зденаціоналізований совок з менталітетом російського шовініста-україноненависника, готова за об’їдки з барського стола голосувати за барина, який до нитки його обирає. Все це прикривається істерією про місцевий донбаський патріотизм і годування всієї України. Хоча годують вони лише своїх олігархів. Причому ця совкова маса чомусь  впевнена в своєму інтернаціоналізмі, вірить, що вся культура в світі зводиться до російського шансону,  люто ненавидить всіх, хто не хоче русифікуватися. І, звичайно, в усіх негараздах винить західняків замість того, щоб поглянути в дзеркало і побачити винного. До от таких «державотворців» відноситься і Березовська.  Звичайно, є і винятки, як, наприклад, перший Міністр оборони України Констянтин Петрович Морозов. Низкий йому уклін від українців, як і іншим етнічним росіянам, які вважають Україну своєю Батьківщиною і працюють на її благо, а не на благо «русского міра». 

Лише гірку посмішку викликає твердження Березовської про росіян як корінну націю в Україні та «українізацію» Сходу та Півдня України, через яку так бідкається Березовська. Хотілося б звернути увагу, що коли науковці проводять генетичні дослідження корінного населення певного регіону, то зразки вони відбирають в сільській місцевості, а не в містах, населення яких є результатом перемішування вихідців з дуже різних місць. Достатньо подивитися на сьогоднішню Москву. Якщо говорити про Схід України, то старше покоління в сільській місцевості навіть на Ставропіллі, Кубані і російській частині Слобожанщини до цього часу розмовляє українською. Русифікація міст Південної і Східної частини України значною мірою зумовлена винищенням в 33-му році корінного українського етносу з наступним заселенням цих місць населенням із власне російських губерній і наступною політикою русифікації. До речі, ця політика русифікації не припинялася і в останні 20 років. Не здивуюся,якщо сама Березовська є потомком таких переселенців, але розповідає про те, що вона корінна і «государствообразующая». Процитую ще Березовську.   «Никакие микропартии,  наспех созданные форумы ученых и интеллигенции по защите «мовы»,  не вправе решать за народ, как ему жить и на каком языке нам говорить, мы их не выбирали. Мы выбирали депутатов в парламент. Пусть они принимают законы,  согласно своих предвыборных программ и обещаний».

От з цим я згоден. Українці не делегували парламенту право підвищувати статус російської мови (якби не крутилася Березовська, підкреслюючи, що це русскій язик від слова «Русь» , а не російський. Ніякого русского язика, окремого від російського, немає. Від слова «Русь» може бути руський, але аж ніяк не русскій). Лише дві партії, ПР і комуністи, обіцяли підвищити статус російської мови в Україні. Але більшості в парламенті вони не отримали. Ні партія Литвина, ні БЮТ і НУНС нічого подібного в своїх програмах не мали. Тому ніякого морального права у тушок-перебіжчиків (читай-зрадників) голосувати за мовний законопроект немає. Нехай вони приймають закони відповідно до своїх передвиборних обіцянок.

І насамкінець хотілося б сказати про придумане строітелями русского міра коштом українців нав’язування галичанами, яких так не любить Березовська, української мови. Хочу нагадати цій дамі, що літературна українська мова – це не мова Галичини, це мова населення полтавсько-придніпровського регіону. Для мене, уродженця Центральної України, - це моя мова, це мова, яка народилася в серці української землі. Як мова Центральної України вона однаково близька як для українців Сходу, так і Заходу України. Звичайно, якщо вони українці, а не жителі «русского міра», які, прикриваючись міфом про якусь свою належність до Київської Русі, тягнуть нас в болото азіатчини.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: закон про мови
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.