Утворення Центральної Ради

Програма дій, соціальна база, практична діяльність

України серйозно торкнулися усі проблеми, пов’язані з Російської імперією, ще на початку Першої світової війни. Народ зазнавав колосальних страждань і переживань у зв’язку з цим. Тому реакція на повалення самодержавства в Росії і, тим більше, на появу Тимчасового уряду була очікуваною та миттєвою. Лютнева революція 1918 року сприяла пожвавленню політичного та громадського життя, а дії Тимчасового уряду були невпевнені та непродумані.

Інформація про політичну ситуацію розповсюджувалася повільно і не зовсім достовірно. Столиця «кипіла» новинами і жила бурхливим життям, а мешканці інших, особливо віддалених міст, не знали практично нічого і продовжували спокійно жити звичайним життям. Повалення самодержавства ставало ідеальним шансом для відновлення української самостійності. Це одразу усвідомила українська інтелігенція і учасники політичних партій. На фоні таких подій зародилася ідея створення Української Центральної Ради, а 7 березня 1917 року задум було втілено в життя. Головою призначили М. Грушевського, заступниками – Ф. Крижанівського, Д. Дорошенка, Д. Антоновича. Головні ставки у соціальній базі УЦР робилися на інтелігенцію, якої в Україні була переважна меншість. У столиці Рада починала створювати та вводити в дію свою програму, а у провінціях радикальних змін у роботі міських дум та земств не відбулося. Центральна Рада не спромоглася утворити дієздатну представницьку владу на місцях.

6 квітня 1917 року був проведений Національний конгрес, на якому головою УЦР були обрані Грушевський, Винниченко та Єфремов. Кількість мандатів зросла до 798. Тепер її членами були і селяни.

Головною метою УЦР було створення територіальної автономії України. Грушевський не ставив за мету повного відокремлення від Росії(адже це було фактично неможливо), а намагався проводити політику, що була найбільш вигідною для автономії. “Ся українська територія, - зазначав Грушевський, - має бути організована на основах широкого демократичного (нецензованого) громадського самоупорядкування, від самого споду („дрібної земської одиниці") аж до верху - до українського сейму. Вона має вершити у себе вдома всякі свої справи - економічні, культурні, політичні, содержувати своє військо, розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати своє законодавство, адміністрацію і суд". Він вважав, що автонамія повинна мати всі державні атрибути. Художнику Кричевському (уродженцю Сумщини) було зроблено замовлення зробити проекти Великого і Малого гербів України.

Програма дій УЦР полягала у співпраці з Тимчасовою радою та досягненням самостійності України. Таким чином було видано 4 Універсали. I Універсал (10 травня 1917року) закріплював юридичне право на незалежність України.  Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

II Універсал проголошував Україну як автономію. 3 липня (16 - за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

III Універсал (7 листопада 1917 року) проголошував Українську Народну Республіку, формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

IV Універсал проголошував незалежність УНР.  Генеральний Секретаріат став Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками. На цьому фактично і завершилася історія існування ЦР.

Програма дій ЦР полягала у поступовому юридичному закріпленні Української автономії, яке полягало у видачі універсалів. У своїй політиці вона спиралася на Тимчасовий уряд, але після його провалу не мала можливості захищати власні інтереси. Одним з програмних документів ЦР був Статут. Його відмовилися затверджувати, і замість цього було видано “Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату”. На такі поступки Тимчасовому уряду пішла ЦР, оскільки мала йти на компроміси заради затвердження власної державності. Також Грушевським був створений проект Конституції України, в якій Україна фігурувала як республіка Російської держави.

Після повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками розпочалися нові революційні події, які призвели до повалення ЦР і припинення її існування.

Отже, існування ЦР можна вважати рішуою спробою встановлення Української автономії, але вона провалилася через недостатню вагу УНР, орієнтацію уряду на інтелігенцію, якою була меншість у суспільстві, і залежність від Тимчасового уряду.