Українець, який нам потрібен

10 сентября 2013, 14:11
Наступна республіка
0
169
Українець, який нам потрібен

Український олігарх-націоналіст: це не казка, це справжня історія.

Коли чую фразу «Укра́инский национализм — это чуждая нам бендеровщина», «фашизм», «гитлеризм», «нацизм» (необхідне підкреслити) то прокидається бажання... подарувати людині підручник з історії України. Коли маленький Адольф утирав соплі у школі, у Харкові вже діяла перша українська національна партія. Коли Адік отримував стусани від своїх сильніших однокласників, промисловець та банкір Олексій Кирилович Алчевський (на його честь потім назвуть місто у Луганській області) створив харківську «Громаду» і фінансував спорудження першого пам'ятника Шевченку у Харкові. Думаю варто розказати про цього Рината Ахметова кінця ХІХ століття.

Народився майбутній мільйонер у Сумах в родині «середнього торговця колоніальними товарами». У юнака дуже скоро відкрився хист до підприємництва. У 1862 році Алчевський одружується з Христиною Данилівною Журавльовою, онукою Господаря Молдавії. Коли родина Журавльових переїхала до Курська, Христина почала писати вірші під прізвищем «Українка». На одному з вечорів їх почув молодий, прогресивно налаштований юнак. Цим юнаком і був Олексій Кирилович Алчевський. Вони почали писати один одному романтичні вірші, а згодом побралися. «Я вийшла заміж за щирого українця», — говорила Христина Данилівна про свого чоловіка.

Як тільки подружжя з'являється у Харкові навколо них формується гурток «Громада». Відкриваються недільні школи, видаються книжки, журнали. Христина Данилівна організовує товариство розповсюдження грамотності. Тоді починаються перші проблеми з поліцією...

В Харкові Олексій Кирилович відкриває чайний магазин. Але перспектива все життя торгувати «колоніальними товарами» не захоплює амбіційного молодого чоловіка. У 1866 році він засновує Харківське товариство взаємного кредиту, а в 1868 — Харківський торговельний банк, який стає третім в Російській Імперії закладом акціонерного комерційного кредиту після Московського Купецького та Петербурзького Приватного банків.

В 1871 році Олексій Кирилович разом з місцевими латифундистами засновує перший в Імперії акціонерний іпотечний банк — Харківський Земельний з капіталом в 1 млн рублів. До середини 70-х капітал купця 1-ої гільдії вже складав 4 млн рублів. Автором статуту став економіст, противник соціалізму, ліберал, почесний член Центрального статистичного комітету у Брюсселі та почесний член Лондонського статистичного товариства, Іван Вернадський, батько засновника Академії Наук України Володимира Вернадського. Так-так, український національний рух — це вишиванки і шаровари. Аякже.

Гроші Олексій Кирилович вкладав у дуже перспективний на той час бізнес — гірничодобувну промисловість. У 1879 році Олексіївське гірничопромислове товариство мало капітал у 2 млн. руб. Проблемою для розвитку бізнесу стали місцеві поміщики. Вони бажали працювати по старому і навіть слухати не хотіли про сучасні модернізовані рудники. Нічого не нагадує? Але купець не розчаровувався. Він розумів, що скасування кріпацтва неодмінно поставить поміщиків в бамбукове становище: позбувшись права на примусову працю селян, вони зіткнуться з великими проблемами в частині ведення самостійного господарства на своїх великих територіях. Панам нічого не залишиться, окрім як продавати свою земельку, закладати її або здавати в оренду. Ну а він завжди до їхніх послуг.

Між іншим, Олексій Кирилович не проводив «загарбницьких воєн» за землі, які належали селянам. А якщо ж селянин бажав стати шахтарем, то Алчевський навчав його гірничій справі. Ох, проклятий капіталіст-гнобитель...

Олексій Кирилович був людиною сучасною, демократичною, ліберальною. Він будував школи, церкви, лікарні. Вищезгаданий пам'ятник Шевченку — бюст з дорогого білого італійського мармуру — неможливо було поставити в центрі міста, тому пам'ятник поставили в саду Алчевського. Під час революції бюст зник...

Алчевський був запеклим прихильником ринкових відносин. На придбаних землях купець використовував найману робочу силу, матеріальне стимулювання, впроваджував нову техніку, заохочував торгівлю сільгосппродукцією. Але все ж справжній розмах талановитого організатора і підприємця Олексій Кирилович продемонстрував у металургійній промисловості. У 90-ті роки за його ініціативою будуються два великих металургійних заводи: Донецько-Юр'ївського металургійного товариства (ДЮМТ) (1895 р., основний капітал 8 млн. руб.) біля станції Юр'ївка (нині м. Алчевськ) і товариства «Російський Провіданс» в Маріуполі. Контрольний пакет акцій останнього належав бельгійцям, тоді як ДЮМТ ґрунтувався виключно на вітчизняних капіталах. Статки Алчевського виросли до 30 млн рублів, в газетах того часу його називали не інакше як «фінансовим генієм».

Здавалося, що Алчевський зроблений зі сталі, виплавленої його заводами. Але прийшла економічна криза. Вона загрожувала існуванню підприємств харківського банкіра, який вишукував будь-які способи, щоб залишитися на плаву. Донецько-Юр'ївський завод ще не був добудований і багатомільйонні витрати на його зведення та обладнання виявилися заморожені. Підприємство не отримало очікуваного замовлення скарбниці на постачання 3 млн. пуд. залізничних рейок, що допомогло б пережити важкі часи. Постійні вливання в підприємство оборотних коштів через два підлеглих банки послабили їх настільки, що на початку 1901 року Алчевський потрапив у безвихідну ситуацію. Потрібні були нові капітали, які в умовах кризи не представлялося можливим отримати ні від банків, ні від скарбниці. Збереглася копія протоколу зборів акціонерів Олексіївського товариства від 26 квітня 1901 року під головуванням Алчевського. Суто діловий документ передає проте обстановку глибокої депресії, яка штовхнула недавнього «фінансового генія» на фатальний крок. На зборах було вирішено клопотати перед Міністерством фінансів про випуск облігацій товариства на 3 млн. руб. з правом позики під облігації. Якщо випуск за умовами грошового ринку не зможе відбутися, акціонери ухвалили просити кредит у Харківському Земельному банку під заставу земельних володінь компанії, а коли вже і це не вийде, «отримати промислову позику на будь-яких умовах від кого завгодно».

Після зборів Алчевський вирушив до Петербурга для переговорів з Вітте з приводу облігаційної позики. В опублікованих спогадах міністра фінансів і в його архівному фонді немає згадки про зустріч з харківським прохачем. Відомо лише, що 4 травня Алчевський отримав відмову з боку фінансового відомства щодо будь-якою допомоги. Через два дні він покінчив із собою.

Заснована ним фінансово-промислова група перейшла до спритних рух пітерських комерційних банків.

Донька Алчевського Христина, поетеса, робила все можливе, щоб ім'я Олексія Кириловича Алчевського не було викинуте радянською владою з історії Донецького краю. «Не викреслити при всьому бажанні з історії ніяк» — казала вона про свого батька. Тепер вже ніколи не викреслять.

Олексій Кирилович Алчевський залишиться для нас справжнім взірцем того українця, який нам так потрібен сьогодні.

Іван Дубченко, історичний оглядач "Наступної республіки"

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: донбасс,олигарх,націоналізм,Історія України,Алчевский
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.