ЯК В НАЦІЇ ВОЖДІВ НЕМА - ТОДІ ВОЖДІ ЇЇ ПОЕТИ

24 октября 2013, 22:41
0
497

Вклад Івана Франка, Лесі Українки , Тараса Шевченка у розвиток української державності

   Коли руки передових громадських діячів зв’язані жорсткою політикою влади, коли очі звичайних людей засліплені заспокоюючими  вмовляннями та голосними обіцянками, у боротьбу вступають поети з їх вогненною і непереможною зброєю – словом. Кожен поет – це перш за все громадянин. Тож він не може бути байдужим до суспільних лихоліть та соціальної несправедливості, він не може мовчати, коли все навколо зрадницьки мовчить, він покликаний надихнути народ на боротьбу та радикально направити ситуацію в інше русло. Наочним підтвердженням цьому є складний процес  творення української державності, одну з найголовніших ролей в якому відіграли вітчизняні поети.

   Національна ідея та переживання про майбутнє українського народу супроводжували видатного українського поета Івана Франка протягом усього життя. Він переймався долею українців,як своєю власною,  він прагнув допомогти їм створити самостійну державу. Цей поет, мислитель зробив величезний внесок у культуру, літературу та морально-етичний  розвиток українців. Він присвятив все своє життя служінню Україні. В наш час рідко згадується той факт, що саме за І.Франка виникли січові стрільці. Він був їхнім натхненником та духовним батьком.  Це надзвичайний випадок, адже держави ще не було, але армія як плацдарм для її захисту вже існувала. Важливим досягненням Франка була участь і плідна діяльність в Українській радикальній партії ( пізніше Українській національно-демократичній партії), покликаній пробудити національну свідомість в українців Галичини, Буковини та Закарпаття. Пророчим словом поета-патріота є цикл поезій «Україна» зі збірки «З вершин і низин», до якого увійшли вірші «Моя любов», «Не пора», «Розвивайся ти, високий дубе», «Ляхам». Ці поезії пройняті ідеєю боротьби за національні та загальнолюдські ідеали. Вони закликають рвати кайдани соціального й національного гноблення. Визначальним є те, що  вірші цього циклу забороняла царська цензура. Понад півстоліття не друкувалися вони і за радянських часів. Вірш «Не пора» закликає співвітчизників не бути слугами російських царів і польського панства, ці рядки не втратили актуальності і в наш непростий час:

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Нам пора для України жить.

Не можливо оминути і творчість  Лесі Українки, «чи не єдиного мужчини в тогочасній поезії»,  чий  геній  розкрився перед світом насамперед у високохудожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідного краю, яка полягала в обороні прав народу до незалежного національного і державного життя. Свої думки і свої ідеї вона зуміла ввести у високу мистецьку форму, що чарує багатством поетичних образів і музикою поетичного слова. Одним з найболючіших було для Лесі Українки те, що український народ корився іншим сусіднім народам, що його працьовиті люди докладали зусилля для розвитку чужих держав. Гірко знайомою є ця ситуація і сьогодні:

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,

 Ніколи світа-сонця не видав,

 За ворогів іде в огонь і в воду,

 Катам своїх поводирів віддав.

Звичайно, важко недооцінити вклад у становлення української державності Тараса Шевченка, чиє ім’я і досі викликає гострі дискусії. Хтось звинувачує його у великодержавному українському шовінізмі, хтось  - у бажанні втекти від свого мужицького минулого. Лише псевдоукраїнець може заперечувати щиру любов поета до Батьківщини та непідробний патріотизм. Десятирічне заслання до Оренбургу, постійні нагляди й переслідування жандармів, заборона писати і малювати не зломили волю й бажання Шевченка боротися за незалежність. Можливо саме тому вже понад століття  постать Тараса Шевченка є символом нашого народу, прикладом жертовного служіння державі  та суспільної відповідальності, небайдужості:

Та неоднаково менi,

 Як Украïну злiï люди

Присплять, лукавi, i в огнi

 Їï окраденою збудять...

 Ох, не однаково менi.

Сила, можливості й небезпека поетичного слова визнавалися в усі часи. Згадаймо, як у 30-их роках XIX століття було нещадно знищено вагомий пласт української культури, яким нелюдським  моральним та фізичним тортурам піддавались служителі Краси та Рими і як часто поети  аморально використовувалися владою як інструментарій для впливу на суспільство. Тож не будемо нехтувати поетичним словом,  адже у будь-який момент стилос може перетворитись у стилет.

 

 


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.