Суспільно-політичний і економічний устрій Київської Русі.

Київська Русь – держава об’єднаних слов’янських племен, що існувала протягом ІХ-ХІІ ст. на теренах України. Усі знають ще з дитинства, що Русь була могутньою державою, з якою рахувалися Візантія та бі

Для початку, розглянемо суспільно-політичний устрій Київської Русі. Ще зі школи нам відомо, що це була монархія – на чолі держави стояв Великий київський князь. Він уособлював всі три гілки влади, а також – військову. Але своє правління він здійснював не один, а за допомогою вірних людей: військової дружини, а пізніше – удільних князів, які часто, за дивним збігом подій були його родичами. І, звичайно, влада князя була спадковою.

Удільні князі мали великі маєтки та самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники князя не могли втручатися у їхні справи.

Найважливіші рішення в державі приймала боярська дума, яка складалася з ради князів та бояр. Якщо раптом князь помирав, то дума виконувала його функції та сприяла обранню нового князя. В тодішній державі існувала така закономірність: якщо князь був сильним та впливовим, роль  думи була лише формальністю, а якщо навпаки – всі рішення приймала тільки дума.

Суд, збирання данини здійснювалися спеціальними дружинниками. В невеличких містечках управляли тисяцькі та посадники.

Віче, тобто загальні збори, змінилися – замість зборів чоловічого населення  стали зборами впливових бояр та заможного купецтва.

Соціальний устрій країни був неоднорідним  та чітко визначеним. В Київській Русі існувало дві верстви населення – привілейована та непривілейована. Також населення поділялося на вільне та залежне. До привілейованого стану належали князі(найбільші землевласники), бояри(формувалися зі знаті та дружинників; отримували від князя землю за службу), дружинники(професійні воїни, які отримували винагороди за службу). Непривілейований стан – міщани(населення, яке займалося ремеслом, торгівлею; виділялися заможні міщани), селяни-смерди(вільні землероби), наймити(вільні люди, які наймалися на певну роботу). Серед цих двох станів окремо виділялися духівництво та ізгої. Духівництво – це найосвіченіша верства в державі. Мало залежало від князя. Впливало на духовне та культурне життя в країні. Ізгої – люди, що втрачали зв’язок зі звичним середовищем(наприклад, князь без князівства). Залежними були закупи, рядовичі, челядь, холопи.

Що ж до економічного життя, то основою господарства було землеробство. Вирощували різноманітні культури: злакові – пшениця, жито, ячмінь, просо; городина – капуста, огірки, морква, гарбузи, цибуля та інші; садові культури – яблука, вишні, груші, сливи. Переважно на Правобережжі розводили велику рогату худобу, на Лівобережжі – свиней. Але промисли - мисливство, рибальство - все одно продовжували відігравати значну роль. В той час значного розвитку досягли ремесла, яких налічували 80 видів. Найпоширенішими були чорна металургія, залізоробне, гончарне, деревообробне, гончарне та інші. Як я вже згадувала, через територію Русі проходили торговельні шляхи: грецький, шовковий, соляний, - через що в економіці держави торгівля посідала важливе місце. У ХІІ-ХІІІ ст. активізується торгівля між князівствами. На експорт йшла така продукція, як: риба, хутро, зброя, прикраси, мед, віск, шкури. З інших країн нам завозили прянощі, мідь, срібло, вино, коштовні тканини та посуд.

Земельна власність визначала соціальний статус особи. Землеволодіння поділялося на умовне та безумовне. Умовне надавалося за службу, а безумовне передавалося у спадок. Великою кількістю земель володіла церква, яка у своїй власності мала не тільки угіддя, а й міста та села. Певну частину земель мали селяни, які мали повинності:

·         -данину;

·         -відробітки;

·         -повоз;

·         -участь у будівництві укріплень і міст;

·