Микола Вінграновський. Вечірнє

Микола Вінграновський. Вечірнє

Вечірнє (Вінграновський Микола Степанович)

Чорніє повітря… Шляхи засиніли,


Гойднулися квіти пахучими снами,


Натомлені села вечеряти сіли


Під грушами, вишнями і небесами.
І, тихий туман пригорнувши до себе,


Вечеряє поле піснями з долин,


Над селами й полем вечеряє небо,


Вмокаючи в ріки хлібини хмарин.
І серце вечеря своїм сподіванням,


І думка-порадниця мріями свіжими,


Вечеряють очі просторами ніжними,


І губи вечеряють чистим мовчанням*.
Чорніє повітря… Гойдається небо,


П’є роси на яблуках вітер заблудний…


Мій світе зелений, мій світе вселюдний!


Всі думи-турботи від тебе й до тебе!
Усе є для щастя!. Є хліб і покоси,


Є згода життя між тобою і нами,


І сад молодий на вітрах плодоносить,


Як доля моя плодоносить літами…
Людино моя, з хліборобного роду!


В мені ти живеш і ростеш у мені!


І древню, як світ, твою душу і вроду


В нові свої думи несу я і дні!.
Людино моя із слов’янського племени!


В мені ти зачата Дніпром і степами,


Задумою скита зігріта у темені,


У житі обкошена тихо серпами…
Людино моя з колоска благородного!


Від горя-недоленьки, суму і зла,


Від Хана Батия крізь Гітлера чорного


Жорстока і добра ти в мене ввійшла!
І що б я сьогодні не думав, не діяв,


Яка в моїй долі не стане пора, —


Я чую: твій вік у мені молодіє,


Бо знаю, що ти у мені для добра!