Тарас Шевченко: народний митець чи провісник національної ідеї?

Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком — і став ве­летнем у царстві людської культури. Іван Франко

Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Значення його слова для нас особливе. Тарас Шевченко – національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, - і в цьому немає перебільшення. При всій значній кількості різноманітних друкованих матеріалів про видатного українця Тараса Григоровича Шевченка, його особистість і до цього часу полишається непізнаною в усій своїй повноті. Загадка феномену Шевченка залишається нерозгаданою. Саме цьому дана тема актуальна у наш час.

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Уже з дитячих років виявляється в ньому надзвичайна допитливість розуму, особлива вразливість натури. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Безсумнівно, це не могло не позначитися на формуванні та творчому розвитку майбутнього поета

Не полишаючи мрії навчатися малювати, 14-річний Тарас попросився на навчання до відомого в окрузі маляра, який помітив здібності підлітка й погодився  його вчити, лише вимагав на це дозволу поміщика-власника. Та замість дозволу навчатися управитель маєтків забрав Тараса до панської челяді. Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур. (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою). Підневільне становище молодого талановитого художника хвилювало його петербурзьких друзів. Таким чином К. Брюллов розпочав працю над портретом В. Жуковського, яку потім розіграли в лотереї, а за отримані гроші викупили Т Шевченка з кріпацтва. Він почав відвідувати  класиз малювання Академії і скоро став одним з найулюбленіших учнів К. Брюллова.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає за власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Подорожі, зустрічі, читання надихають поета на все нові й нові задуми. Шевченкові однаково були ненависні гнобителі будь-якої національності. Але особливу ненависть у нього викликали українські феодали, які всіляко намагалися замаскувати своє експлуататорське нутро.

Як демократ  Т. Шевченко ненавидів російський царизм, бо той захищав інтереси правлячих верств суспільства, засуджував Російську імперію, в якій «від  молдаванина до фіна  на всіх язиках все мовчить», як національний патріот переймався тим, що над Україною самодержавний орел чорний сторожем літає. Історичне минуле поет використовував для пропаганди національно-визвольних ідей. Подвиги  козацтва оспівувалися ним як здійснені насамперед в ім’я незалежності рідної землі. Добрим словом у своїх творах він згадує лише тих, хто на його думку не поступився перед імперською політикою самодержавства: Дорошенка, Полуботка, Гордієнка. Не викликає й найменшої поваги у Шевченка  такі ватажки козацтва, яких він затаврував рабами, підніжками, гряззю Москви. Неоднозначною була і його оцінка історичних заслуг Богдана Хмельницького. З одного боку, він висловлював своє захоплення діяльністю, а з другого – як послідовний обстоювач ідеї державної самостійності України. Шевченко не міг пробачити Хмельницькому його фатальної історичної помилки – злуки с Москвою.

Апофеозом Шевченкових історичних поглядів, поставлених на службу національно-визвольної боротьби, стала поема – містерія «Великий льох»( 1845). Окрім неї нова ідейно-тематична лінія творчості Шевченка – пророча є у поемі «Кавказ» і посланні « І мертвим і живим..».

У різні історичні періоди творчість і діяльність великого Кобзаря оцінювалася по-різному. Для національно свідомих патріотів він завжди був знаменом у боротьбі за незалежність України. За радянської доби дослідники ( Чавдаров, Грищенко, Калениченко, Мазуркевич) характеризували його як революційного демократа і провісника соціалістичних ідеалів, обходячи стороною націонал-патріотичність, ненависть до гнобителів рідного народу, незалежно від їх національної приналежності, і її результат.

За сучасних умов незалежного розвитку України, як держави варто переосмислити висловлені раніше аналітичні, часто-густо суб’єктивні  оцінки спадщини Тараса Григоровича , не лакуючи особистість генія, не підганяючи його погляди під офіційну чи сповідувань ідеологію. Прикладом такого незаангажованого аналізу творчості Кобзаря може бути праця сучасної письменниці Оксани Забужко. Слід безперечно погодитися з її думкою про ідейну багато вимірність творів поета і приховане в них «напружене мерехтіння смислів», що «робить його унікальним феноменом»

Отже, враховуючи вищесказане, я прийшла до висновку, що неперевершений світоч української культури, геніальний поет Т.Г. Шевченко зробив внесок в історію України і як народний митець, і як провісник національної ідеї. Усним і друкованим словом закликав до рішучого повалення самодержавно-кріпосницького ладу Російської імперії. А його картини, які відомі широкому загалу, можемо побачити в музеях нашої країни і за кордоном.