ЧАС ДОРОСЛІШАТИ: КІЛЬКА ТЕЗ ПРО ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ СТАТУС УКРАЇНИ

Долучилася до неймовірно цікавої експертної дискусії в рамках круглого столу «Зовнішньополітичний статус України: теперішнє і майбутнє», організованого журналом «The Экономист» в інформагентстві

Головною темою, звісно, стало обговорення можливостей та умов вступу чи не вступу України до Північноатлантичного Альянсу: майже більшість учасників дискусії зійшлися на тому, що в НАТО наразі нас не візьмуть через низку фундаментальних причин.

А от кульмінацією стали цілком прагматичні запитання: що означає в сучасних умовах безпекових викликів «5-та стаття» Договору, які економічні зиски та втрати матиме Україна від приєднання до НАТО чи уникнення такого рішення, якою стане реакція наших країн-сусідів. Серед них головний аспект – чи не спричинить такий крок непрогнозованої військово-політичної реакції з боку Росії із наслідками і Україна, і для Європи, та й для всього світу?

Нарешті, під час дискусії пролунала і головне запитання, без відповіді на яке політики «пудрять мізки» українцям останні вже майже 26 років: у народу запитати не пробували?

Як громадському діячу та молодому політику, мені абсолютно зрозуміло, що Україну вже багато років «випробовують на розрив». Тому і сталося, що наша країна стала епіцентром геополітичного протистояння Заходу і Сходу. Нинішня влада також нічого для вирішення сьогоднішнього конфлікту по суті не пропонує.

Я не хочу і ніколи не примирюся із тим, щоб наша країна ще багато років та, можливо, десятиліть перебувала всередині цього конфлікту: приказку, «на штиках до влади можливо прийти, та на штиках при владі не всидіти», можна переформулювати: «в конфлікт державі легко увійти та важко вижити». Адже ясно, що допоки Україна є «полем бою» протистояння Заходу і Сходу, нормального життя, розвитку економіки, притоку інвестицій годі сподіватися.

Вважаю, що для того, аби вийти із конфлікту: по-перше, український народ має сам виважено і продумано визначитися із зовнішньополітичним статусом нашої країни власним волевиявленням, на референдумі; по-друге, таким статусом має бути нейтралітет.
Почнемо з першої тези.

Зовнішня політика України, як і внутрішня, повинна визначатися волею народу – як джерела влади та носія суверенітету. Так це встановлено Конституцією України, а а права народу не можуть бути узурповані жодними політичними силами. Тому народ і тільки народ має вирішувати ключові питання держави шляхом загальнонаціонального референдуму. Саме ця теза не викликає жодних застережень ані в умовних «прихильників» вступу до НАТО, ані у «противників» такого рішення, які брали участь у дискусії під час круглого столу.
Тим часом, складається враження, що при зміні керівників нашої держави докорінно трансформувався і зовнішньополітичний вектор. При Кучмі було взято курс на вступ до НАТО та прийнято рішення про відмову від нього.

При Ющенко Україна знову прямувала до НАТО, при Януковичі відмовившись від членства в альянсі на користь позаблоковості. При Порошенко знову задекларовано курс на НАТО. Але хто може бути впевнений, що і від нього не відмовляться, якщо до влади прийде політик з іншими політичними переконаннями?

Зовнішньополітичним курсом держави не можна крутити, як дзиґою. Такі кульбіти викликають тільки неповагу у світової спільноти. І є ні чим іншим, як узурпацією волі українського народу, що має сам визначатися стосовно зовнішньополітичного статусу держави, а керівники України – виконувати волю українського народу!

Моя друга теза потребує детальнішого роз’яснення. Позаблоковість, або нейтралітет – це не слабка чи «немічна» позиція окремої держави та її громадян. Це неймовірно важка ноша, цілеспрямована праця, яка потребує мобілізації зусиль усіх учасників соціуму. Нейтральна держава – це спільнота сильних та розумних людей, здатних за себе постояти самостійно. Це ті, хто не граються в ігри «і вашим, і нашим», і не змінюють рішення, як флюгер – куди подує черговий порив вітру.

Як приклад, наведу ще дані опитування Київського міжнародного інституту соціології від 19 лютого цього року: якби референдум щодо вступу України до НАТО проводився саме у цей період, і у голосуванні взяли участь усі ті, хто визначився зі своїм вибором голоси учасників розділилися б таким чином: 57% - за вступ України до НАТО, 43% - проти. При цьому, безпекове питання дуже турбує українців: за даними опитування, взяти участь у референдумі зголосилися близько 73% респондентів.

На моє особисте переконання, більшість серед 43-х відсотків, хто не бажає вступати до НАТО, хотіли би бачити Україну нейтральною державою. Більше того, як колись казав класик сучасних українських політичних афоризмів Іван Плющ, навіщо «впихати невпихуєме»?
Зовнішньополітичний нейтралітет не означає, що Україна проти співпраці із НАТО. Ні, така співпраця має бути. Нейтралітет України – це не позиція проти НАТО.

Але ми не хочемо, щоб Україна була вічною «точкою конфлікту» Росії та Заходу, і тому виступаємо за нейтралітет. На зовнішній арені ми повинні свідомо не займати ані проєвропейську, ані проросійську позицію. Наша позиція має бути суверенна – проукраїнська. Захист власних національних інтересів і безпеки – пріоритет. Припинення війни – головне, першочергове завдання.

Тепер декілька слів з позиції простого громадянина. В силу своєї діяльності я дуже часто спілкуюсь із звичайними людьми, представниками різних професій і сфер діяльності і знаю те, про що думають вони.

Дивлячись на безлад, який коїться у нашому політикумі, постійні повороти на 180 градусів у зовнішньополітичному курсі держави, слухаючи нескінченні дебати майже по всіх телеканалах, сповнені демагогією, я хочу запитати у наших можновладців: дівчатка та хлопчики, коли ви вже награєтесь? Коли перестанете маніпулювати громадською думкою, яка і так вже заплутана, як ніколи раніше? Коли почнете працювати в інтересах нашої держави та заради її безпеки?

Я хочу спокійно вкладати своїх дітей спати і бути впевненою, що завтра над моєю домівкою не літатимуть військові літаки та не звучатимуть постріли поруч. Я хочу, щоб мої діти зростали і розвивались в своїй країні, а не шукали можливості для еміграції. Ось чого хоче український народ, і кожен з нас - не виключення.

Дуже важливо, щоб громадяни могли тверезо оцінити всю інформацію про ті неминучі наслідки після вступу або не вступу України в НАТО. Саме експертна спільнота може проаналізувати та сформулювати об'єктивні тези, які в першу чергу ґрунтуватимуться на проблемах національної безпеки, економічної безпеки і тих геополітичних зрушень у Східній Європі, які можуть статися в результаті того чи іншого нашого рішення.

Нам всім час дорослішати. Ну а політики підлаштуються вже під наші дорослі потреби. Якщо ж вони цього не розуміють – то саме час не в черговий раз змінювати зовнішньополітичний вектор, а нарешті позбутися таких недолугих політиків.