План Артеменка

Мій план про мирне врегулювання ситуації в Україні

Минув рівно один місяць з часу, коли у інформаційному полі спочатку США, а потім і України, з’явився образ «плану Артеменка», за яким пішла хвиля тиску, звинувачень, виключень з фракції та викликів у прокуратуру, безкінечних складних запитань і достатньо простих відповідей. Створені за цей час міфи та міфологеми про план Артеменка луснули як мильні бульбашки, інформаційна піна нібито уляглася і нарешті можна  вже  спокійно обговорити ключові питання для нашої країни: де ми є і головне – що все таки робити далі.

Три роки тому Майдан і російська агресія кардинально змінили країну. Замість одного завдання яке стояло перед українським суспільством – реформи, наш порядок денний включив і інше, нове для країни питання – мир. Так, про реформи ми говорили і раніше, реформи тепер стали справді питанням виживання країни. За провали чи хибні рішення у реформах ми платимо зростанням корупції і погіршенням життєвих стандартів. Але за провали чи хибні рішення у мирному врегулюванні конфлікту з РФ ми платимо значно більшим – людськими життями! Конкретними життями конкретних людей, які мають сім’ї, рідних, коханих, мали свої плани, думки, мрії… Все це у них забрала безглузда і нікому не потрібна війна. Покласти край якій заважає небажання політичного керівництва пожертвувати якоюсь зі своїх амбіцій, словесним зворотом, який їм так полюбився, риторичною вправою, від якої вже огидно і всередині країни, і за кордоном, ідеологемою, чи вже краще сказати – міфологемою, створеною з вчорашнього політичного дискурсу без жодного шансу бути реалізованою сьогодні чи навіть завтра. За це вони посилають людей помирати.

Я – проти.

Я – за країну, де не помирають, а живуть, звідки не втікають, а куди приїжджають робити бізнес і де хочуть залишитися на старість і де бачать майбутнє своїх дітей.

Саме для того, щоб у нас з’явилась така країна, я і пішов в українську політику. Саме для цього я і почав пропонувати нові ідеї як нам досягти миру і зробити реформи. Оскільки я чітко розумію і змушений це сказати публічно – з нинішнім політичним керівництвом країни нас чекає лише війна і корупція. Цьому треба покласти край поки ще не пізно. Як? Саме про це я хочу зараз розповісти.

Про  мій мирний план вже висловились усі, окрім власне мене самого. Час перейти від виправдань до власне самого плану – переліку ідей, які не лише допоможуть зупинити війну, але і дати новий старт реформам і змінам в Україні, забезпечити безпеку і стабільність і почати економічне зростання. Що я пропоную?

Для успішного врегулювання конфлікту з Росією потрібні новий порядок денний переговорів і нові переговорники. Але – спочатку консенсус у суспільстві чи принаймні згода більшої частини суспільства щодо основних параметрів мирного врегулювання. Мир з Росією можливий лише після переходу від взаємних образ до пошуку компромісів. Мир можливий лише шляхом компромісу з питань, які для нас менш важливі, з метою досягнення поступок з боку Москви щодо питань, які є для нас головними.

Для нас головне – суверенітет і територіальна цілісність у кордонах 1991 року. Якщо ми не хочемо ядерної війни і світового катаклізму, то нам потрібна згода РФ на повернення до формального суверенітету над кордонами 1991 року. Включно з Кримом. Якщо є політична воля, то експерти і дипломати за декілька днів визначать потрібні для цього параметри – перехідна міжнародна адміністрація, подвійний суверенітет, подвійне громадянство,  передача максимальних повноважень на місцевий рівень, квоти в органах влади... Все це вже давно і добре відомо у світі і допомогло відновити мир у інших регіонах. Ці ідеї так само можуть відновити мир і у нас. Скільки життів ми маємо ще втратити, щоб яструби і торгівці війною це зрозуміли?

Росія не хоче? Ну зрозуміло, що з нинішнім українським керівництвом, яке нічого окрім антиросійської риторики за ці роки так і не вивчило, Кремль вести переговори не буде. А з новим керівництвом, яке має реалістичні підходи до врегулювання, що підтримується новим керівництвом США і цивілізованим світом, буде. Адже російське керівництво – не ідіоти, як їх любить описувати наша пропаганда. Врахуйте, що навіть за даними соцопитувань всередині Росії, оприлюдненими Левада-центр, рівень підтримки анексії Криму – чи як вони це сформулювали “гордості за повернення Криму” серед росіян впав до 43% - вдвічі менше, ніж це було три роки тому. Росіяни чудово розуміють у який тупик завели себе і свою країну і будуть готові до переговорів щодо виходу з тупика – навіть якщо зараз публічно вони це відкидають. Просто говорити і з ними, і з США, і з Європою потрібно по іншому. «Поверніть Крим» - це дуже  гарно, але навряд чи реалістично. А «давайте замість воювати за Крим знайдемо шляхи для співробітництва у Криму на принципах українського суверенітету, подвійної ідентичності та децентралізації і делегування повноважень» - це добрий початковий пункт для початку переговорів. Особливо, якщо ми знімемо інші пункти, які дратують і Кремль, і Захід. Насамперед – НАТО.

Тільки сліпці не бачать, що нас не візьмуть у НАТО, поки ми маємо конфлікт з Росією. А конфлікт з Росією у нас буде, поки ми декларуємо бажання вступити в НАТО. Це безглузде замкнуте коло треба розірвати. Ті, хто найголосніше кричать про НАТО, нехай почнуть з себе, нехай відправлять  своїх дітей на фронт, щоб помирали за їх гасла. Інакше це просто лицемірство – посилати чужих дітей помирати за смачні сніданки для українських високопосадовців у брюссельських кабінетах.

Потрібно чесно визнати – Німеччина, Франція,  більшість європейських країн і навіть США сьогодні нас не бачать у НАТО і не візьмуть поки ця війна триває, а війна не зупиниться, поки політики брешуть українцям про наш шлях до НАТО. Потрібно проголосити агресивний озброєний нейтралітет України. Ми маємо покладатися на власну армію, авіацію, флот, сильну економіку і заможне суспільство – а не на міф про вступ в НАТО.

Окремо хочу зазначити про Сполучені Штати. За останніх півроку я провів сотні зустрічей у Вашингтоні і мало хто ще з українських політиків будь-якого рівня може продемонструвати подібний результат, рівень контактів і глибину стосунків. Можу абсолютно обґрунтовано заявити: в США готові бути не спостерігачем, як це було за часів Обами, а партнером України у мирному врегулюванні конфлікту з РФ. Правда – не нинішньої агресивно-корумпованої, а нової України. України без корупції і брехні. Щойно до влади у нашій країні прийдуть нові люди, які запропонують практичний шлях виходу з кризи, а не безкінечні прохання і брехню, - ми побачимо нову адміністрацію США, яка буде готова до спільного обговорення нових гарантій безпеки Україні, більш надійних, аніж Будапештський меморандум. Чи це будуть переговори у форматі 5+1 – п’ять постійних членів РБ ООН, чи це буде трикутник Вашингтон-Москва-Київ, - не так важливо. Головне – це перезавантажить ситуацію, дозволить вийти з стану війни з РФ і відновить суверенітет України над кордонами 1991 року.

Нормалізація діалогу з РФ після врегулювання питання НАТО і Криму автоматично вирішить проблему Донбасу. Росії Донбас не потрібен. Вирішення основної проблеми у відносинах Києва і Москви  призведе просто до остаточної втрати Росією інтересу у тому, щоб підтримувати полум’я війни там.  Так, відновлення миру буде тривалим і непростим процесом. Потрібні перехідні періоди і перехідні незалежні міжнародні адміністрації, які би дозволили нормалізувати ситуацію, роззброїли населення, відновили інфраструктуру і зв’язки між контрольованими і непідконтрольними територіями.

Ще раз повторюсь. Моя ключова ідея – це компроміс, який би відображав національні інтереси України, але дозволив би вийти усім сторонам з конфлікту із збереженим обличчям.  Головна мета – збереження кордонів 1991 року та вихід з непроголошеного стану війни з РФ. Мінський процес не може привести до цього, лише 9% наших громадян його оцінюють позитивно, щодня гинуть наші громадяни, поки політики вправляються у полум’яних промовах. Його обіцянки Порошенка, його плани, ідеї – усі провалилися. Українці за це заплатили високу ціну – тисячі життів. Досить!

Я дуже радий, що лише декілька місяців після початку дискусій щодо мирного врегулювання сьогодні вже на багатьох майданчиках ідуть активні неофіційні перемовини щодо нових ідей, варіантів, механізмів врегулювання конфлікту. Це якраз мета, яку я мав перед собою, коли пропонував свої ідеї мирного врегулювання.

Але без міцного суспільства і життєвоспроможної держави конфлікт не вирішиться. Росія припинить тиск на нас тоді, коли побачить не продовження корупційно-олігархічної моделі, а здорову державу, яка розбудовується по зрозумілому плану розвитку. Саме тому поряд з врегулюванням конфлікту з РФ повинні перезапустити процес реформ в Україні. Нинішнє політичне керівництво остаточно зайшло в тупик і навіть не пробує запустити системні реформи, повторюючи лише гасла про свою реформаційність. Це і зрозуміло – реформи потребують суспільно погодженого плану побудови країни, бачення її майбутнього, усвідомлення того, яку країну ми все таки створюємо. Такий план – це нова Конституція нашої держави. Прийняття її, до речі, передбачено Мінськими домовленостями, але головне – це одна з вимог Майдану, успішно проігнорована і Яценюком, і Порошенком. Нова Конституція повинна усунути двовладдя України і повернути владу народу. По кожному важливому питанню народ має право висловити свою позицію у формі референдуму. Нова Конституція має зняти з суспільства кайдани пострадянського тоталітарного режиму, гарантувати права і свободи громадян, а не робити їх піддослідним матеріалом для невдах-політиків. Останній приклад – історія з подвійним громадянством. Українці мають право жити і працювати там, де хочуть, і при цьому далі любити свою країну. Право на один, два чи декілька паспортів вже давно стало елементом сучасного глобалізованого світу. Люди живуть там, де краще, де свобода і можливість вільно заробляти. Люди тікають з тих місць, де їх затискують і переслідують різноманітні податкові чи правоохоронні органи. Ми маємо дати людям саме можливість нормально і вільно жити – а не переслідувати їх за те, що вони шукають шляхи як вижити, у тому числі за кордоном. Держава має бути партнером і слугою суспільства, а не наглядачем з нагайкою. Саме тому нам потрібна нова Конституція. На її основі (а прийняття нової Конституції при бажанні – це півроку часу) можна вже проводити і нові вибори за новим законодавством, обирати новий уряд, який вже зможе досягти мирного врегулювання з РФ.

Дорога не проста, але вона має шанс привести нас до миру. Вона не прийнятна для апологетів війни, але єдина для тих, хто хочуть бачити Україну процвітаючою країною, а не руїною чи випаленою землею.