Людина у форматі 3V. Олександр Леонідович Вовченко

22 января 2016, 18:14
Брендмейкер, релайтер, политбрендолог
0
91

Вовченко Олександр Леонідович. Президент Інституту реформ та розвитку Києва

Народився 3 лютого 1978 року в Києві.
З 1985 по 1995 рр. навчався в київській школі № 5.
З 1995 по 2000 рр. навчався в Київському національному економічному університеті, спеціальність «Облік і аудит», і в 2000 році здобув кваліфікацію магістра з обліку і аудиту в управлінні банками.
З 2000 по 2004 рр. – навчання в аспірантурі КНЕУ на кафедрі обліку в кредитних і бюджетних організаціях та економічного аналізу. За період навчання опублікував шість наукових праць.
У 2005 році захистив дисертацію на тему «Облік і аналіз банківського фінансування капітальних вкладень». Кандидат економічних наук зі спеціальності бухгалтерський облік, аналіз та аудит.
З 2000 по 2005 роки працював у Акціонерному комерційному банку «Київ», де послідовно займав посади провідного спеціаліста, головного спеціаліста, начальника відділу. Окрім того, з 2003 року по 2004 рік працював за сумісництвом у ТОВ «ЕнергоКом» на посаді директора.
У 2005–2012 рр. обіймав посаду заступника директора, а пізніше — директора будівельної компанії ТОВ «Житлобудінвест».
У 2012 – 2014 рр. очолював житлово-експлуатаційну компанію ТОВ «Ітон Груп».
З лютого 2015 по 6 жовтня 2015 рр. – керівник Служби Віце-прем’єр-міністра України.
Разом із цим, Олександр Вовченко активно займається громадською діяльністю.
У 2014 році на виборах до Київської міської ради був обраний депутатом від Радикальної партії (№ 7 у партійному списку). Займав посаду заступника голови Постійної комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку.
Працював заступником голови Тимчасової контрольної комісії Київради з питань перевірки комунальних підприємств територіальної громади міста, був членом Тимчасової контрольної комісії Київради з питань перевірки легітимності рішень, прийнятих після травня 2006 року.
У грудні 2015 року Олександр Вовченко заснував та очолив Інститут реформ та розвитку Києва.
Одружений, виховує доньку і сина.

   Він так не любить гучних слів… Особливо про себе. Бо працює не заради слави, а заради блага країни, заради миру, заради процвітання кожного, заради справедливості.
   Він на відстані душі відчуває, коли людина чекає на допомогу, почувається ображеною та  потребує захисту. Саме тоді йдуть у хід його непересічна, не по рокам, життєва мудрість та великий професіоналізм.
   Прийняти, почути, допомогти – його «золоте» правило. Важко сказати, у якому ще високому кабінеті статусна персона налаштована на справжній відкритий, відвертий діалог. Бо кожну людину він сприймає, перш за все, з позицій людяності. Тому власноруч вручити візитівку, оприлюднити особисті контакти для спілкування, стали для нього звичайною справою, а для пересічного виборця  приємною несподіванкою. Для нього не існує справ малих чи великих, значимих і другорядних. Хто б не звертався: чи виборець з рідного округу, чи представники громадського руху, чи то благодійна організація, чи колеги, або окремі громадяни, які на власні очі бажають переконатися, що все-таки є людина, яка і справді вміє чути голос народу, − для кожної ситуації він винайде алгоритм взаємодії, бо результат для нього особисто – є вищою ієрархічною цінністю.
   Унікальне поєднання аналітичного складу розуму, стратегічне мислення та тонке відчуття людської сутності вражає кожного, хто так чи інакше перетинався з цією яскравою особистістю.
   А ще за ним, немов друге ім’я, закріпився вербальний біном: найпродуктивніший депутат Київської міської ради.
  Сьогодні  герой моєї рубрики колумніста «ЛЮДИНА В ФОРМАТІ 3V»  ОЛЕКСАНДР ВОВЧЕНКО.
   Політик нової формації. Серед всіх українських політиків «нової хвилі» Олександр Вовченко безумовно привертає не аби яку  увагу  виборців, та не тільки виборців, адже  і колеги  іноді заздрять білою заздрістю, коли спостерігають за результатами його діяльності. Він жаданий гість студій  головних телевізійних каналів країни. Радійники  давно позаочі називають його «генератор ефірів», бо кількість дзвінків, які лунають під час прямих ефірів просто вражає. З ним шукають знайомства представники  наукової еліти, бізнесу, культурного середовища. І цьому є логічне пояснення: у всьому світі цінують професіоналізм, талант, надійність, якість. Все це - квінтесенція особистої парадигми Олександра, а якщо врахувати багатство душі, численні захоплення, то стає зрозумілим, чому бажаючих співпрацювати з ним так багато.
   І з самого початку  його політичної кар’єри і до сьогодні він діє за життєвим кредо: Labor omnia vincit. Так «Праця перемагає все», переконуєшся, коли аналізуєш і спостерігаєш за цією неординарною особистістю.
   Про нього з великим пієтетом розповідають люди, які  у 2014 році на виборах до Київської міської ради вручили йому мандат довіри, та обрали своїм депутатом від Радикальної партії. І це той унікальний для сьогодення випадок, коли на запитання про депутата чуєш: «Наш найкращий!»… Експерти ж одностайно зауважують: Олександра Вовченка серед інших відрізняє висока політична культура і особиста  філософська концепція. Вміння до глибин занурюватися у будь-якій справі і доводити її до логічного завершення. Зрозуміло, що читачеві цікава конкретика щодо справ.
   … Щойно після складання присяги Олександр отримав вкрай відповідальну посаду заступника голови Постійної комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку і вже с перших кроків довів свою позицію компетентного політичного діяча, який перфектно володіє професійними якостями і знаннями, які ґрунтуються на розумінні реальних процесів політичного життя, з урахуванням суперечливості інтересів різноманітних соціальних груп. Мабуть кожен українець емпіричним шляхом встановив прикру стабільність невідповідності між браводою гасел у передвиборчій кампанії, вражаючим масивом обіцянок населенню України зберегти їх інститути, захищати їх права і гідність, піклуватися про соціальну забезпеченість та реаліями, які на превеликий жаль здебільшого трансформуються у задоволення своїх власних інтересів і потреб. Проте мій герой зумів деінсталювати цю сталу і нажаль розповсюджену думку серед виборці і  став справжнім рекордсменом у Київській міській раді за кількістю рішень, серед яких : «Про затвердження Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015 – 2020 роки», кінцева мета якого сучасними методами зробити українську мову та культуру модними серед киян, розкрити туристичний потенціал міста; «Про заміну комуністичної символіки на будівлях та спорудах, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва», що передбачає заміну емблеми «Серп і молот» на фасадах будинків комунальної власності на українські державні символи; «Про повернення історичної назви вулиці в місті Києві», яким вулиці Смірнова-Ласточкіна повернено історичну назву Вознесенський узвіз; «Про розірвання договору оренди земельної ділянки N 91-6-00662». Саме цим рішенням скасовано передачу земельної ділянки Російському центру міжнародного наукового і культурного співробітництва при Міністерстві закордонних справ Російської Федерації для будівництва, експлуатації та обслуговування представництва Російського центру міжнародного, наукового та культурного співробітництва при МЗС Російської Федерації з розміщенням приміщень житлово-офісного призначення і підземним паркінгом на вул. Кудрявській, 23-а у Шевченківському районі м. Києва… Цей список можна продовжувати ще і ще. Та все ж таки, найбільшою своєю перемогою, Олександр вважає рішення  «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю «Старкада» у поновленні договору оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі адміністративного призначення з автомобільним паркінгом на вул. Тимірязівській, 36 у Печерському районі м. Києва». Мабуть кожний киянин пам’ятає цю гучну справу, коли на школу № 5, а вона є рідною для Олександра,  зазіхали земельні загарбники. Підконтрольна «сім’ї Януковича» компанія намагалася відібрати подвір’я школи, що знаходиться у самому серці Києва, під будівництво багатоповерхового офісного центру з підземним паркінгом. Доля самої школи виявилася під загрозою, її всіляко намагалися закрити. І саме депутат Вовченко  ініціював рішення Київради, яким фактично цю землю було повернуто школі. Разом із цим, горе-забудовники знищили єдиний безпечний прохід до школи. І знову за допомогою освітяни звернулися до Олександра Леонідовича і не дарма, бо  доклав усіх зусиль та домігся, щоб столична влада виділила кошти у розмірі 1 млн грн з місцевого бюджету на відновлення проходу до школи. І вже цієї осені були розпочаті ремонті роботи сходів та вхідної групи школи, а наразі процес перебуває на завершальному етапі. Пишу, а сама міркую: скільки справ зроблено одним депутатом, проте сповіщати світ про свої переможні реляції він не поспішає. І саме зараз, згадала випадок, як під час прийняття одного рішення у сесійній залі всі без виключення депутати Київради стояли. Проект цього рішення розробив Олександр. «Про вшанування Героїв Небесної Сотні». Сьогодні, родинам киян, які загинули під час Революції Гідності виділяють земельні ділянки і важко стримати сліз, коли осиротілі, вбиті горем люди, так щиро стискають руку депутату і дякують за те що пам’ятає не словами, а справами… Так  Олександр Вовченко власну життєву траєкторію вимірює справами і мріє про те, щоб ніколи, ні за жодних обставин, ми українці не збайдужіли до потреб наших ближніх. Бо переконаний, що у людському співчутті занадто багато прекрасного, а допомога є гідною справою.
   І тут варто зауважити ще на одній тезі філософської концепції нашого героя, яка звучить власне так: допомога ближнім, цей високий, благородний стимул не повинен застосовуватися дріб’язковим чином. Бо якщо співчуття спонукає нагодувати голодного, то воно має стати детермінантою бажання зробити голод узагалі неможливим. Так само, коли через певну симпатію до людини, яка знаходиться у крайній нужді, є бажання визволяти її, то це почуття, повинне бути настільки сильним, щоб нужду елімінувати абсолютно.
  І така філософія ні що інше як явна ознака того, що ми маємо справу з справжнім перфікціоністом.  Яку б справу не розпочинав Олександр, чим не займався, все буде зроблено якісно, вчасно і професійно. Мабуть за це цінують, а ще щиро дякують всі ті, хто співпрацював з ним, або ж звертався за допомогою. А слова подяки на адресу депутата Вовченка лунають і з Перинатального центру м. Києва, і з спеціалізованої школи № 80 м. Києва, і з  загальноосвітньої  школи № 5 м.Києва,  і з Київської міської дитячої клінічної лікарні №7, і з Національного  ботанічного  саду  ім. Гришка. Треба чути скільки епітетів добирають керівники установ, представники трудових колективів та прості громадяни щоб, висловитися як найкраще про свого обранця. Сьогодні вони радо розповідають про часті  зустрічі Олександра Вовченка з мешканцями багатоквартирних будинків на Печерську. Про те, як швидко вирішувалися питання незадовільного стану під’їздів житлових будинків. Скільки занедбаних  дитячих майданчиків перетворилися на справжню казку. Дякували за налагоджений бювет, благоустрій прибудинкових територій, утеплення фасадів та встановлення лічильників. Але найбільше вражає таке: «Та він перш за все ЛЮДИНА!»
   Це справжня перемога, бо все більше критики та невдоволення можна почути, коли мова йде про роботу того чи іншого депутата. Прикро одне, що каденція добігла свого фінішу, а наслідки брудною виборчої кампанії пожинають ті, хто насправді є Депутатом з великої літери.
   1 грудня 2015 року відбулося останнє засідання Київради VII скликання, яке фактично мало чисто формальну місію. Депутатам подякували за роботу,  подарували пам’ятні годинники. За два неповних роки, Київрада «нового часу» встигла змінити відношення до себе, та до своїх обов’язків. Але, до головної мети – перетворення Києва у справжню європейську столицю, — ще досить далеко. І саме цей факт став тригером нової ідеї Олександра Вовченка – заснування «Інституту реформ та розвитку Києва». І сьогодні йому це вдалося. Вперше в Україні з’явилася недержавна інституція, яка фактично дублює діяльність КМДА, тільки з однією відмінністю, працюватимуть у ній професіонали, найкращі спеціалісти безоплатно. Таким чином Олександр Вовченко запровадив у життя новий вид волонтерської діяльності. Як важливо, що все те що здобуто емпіричним шляхом перебуваючи у статусі депутата буде спрямоване на подальшу розбудову столиці нашої держави. Олександр чітко артикулює, що Україна розбудовує демократію і ,отже, проблема громадянського суспільства є головною темою сучасних соціальних та політичних досліджень. Не зважаючи на те, що тема громадянського суспільства стосується безпосередньо громадян, вона в основному тлумачиться державними органами і часто, густо виключає громадян з обговорення, зберігається відчуження населення від влади. Сьогодні, очолюваний Олександром Вовченком інститут, має на меті не тільки контролювати владу, а і плідно співпрацювати з державними органами, науковими установами та інститутами громадського суспільства, аби пришвидшити процес реформ і якісно змінити життя не тільки в Києві, а і в країні в цілому. І навіть сумніву немає що щось може не вийти у людини, яка все життя перемагає і цілком заслужено носить жовту майку лідера.  Великий досвід перебування на керівних посадах, а працював Олександр у різних сферах: банківська справа; торгівля нафтопродуктами; будівництво об’єктів інфраструктури, доріг; будівництво виробничих об’єктів та житла; ринок фінансових небанківських послуг тощо, − все це є запорукою нових професійних здобутків. Як каже сам герой: «Бути керівником – це справжнє мистецтво, над яким потрібно постійно працювати та яке потрібно весь час відшліфовувати. І на сьогодні бути просто лідером не достатньо, потрібно ще бути високопрофесійним фахівцем у своїй справі, не переставати навчатися та постійно зростати разом із колективом». А ще він впевнений що Україна повинна йти своїм унікальним шляхом. «Ми не повинні чекати, поки прийде хтось із Заходу та вирішить всі наші проблеми, або сподіватися на те, що рецепт втілення успішних реформ в інших країнах спрацює у нас. Маємо дуже наполегливо працювати над своєю незалежністю у кожній сфері економіки. Єдино правильний шлях – розвивати своє», − так емоційно звучить його пряма мова. Він віре, що найближчим часом все ж таки вдасться зупинити відтік інтелектуального багатства України за її межі та підвищити стандарти освіти, зробивши її доступною для всіх без винятку громадян і наша країна стане успішною, де люди житимуть у добробуті та зможуть розкривати свій потенціал на всі 100%.
   Сьогодні він зібрав команду сильних людей, які здатні якісно змінити цей світ, які щодня своїми амбіціями, кар'єрними успіхами, творчими здобутками, талантами створюють сучасне обличчя української нації
   Для них Олександр Вовченко  є справжнім лідером. Вони пишаються, що працюють із ним, а ще вони наслідують його Modus Vivendi.
   Батьки  дали йому ім’я Олександр… І вочевидь не помилилися, адже  фахівці з ономістики засвідчують, що Олександр завжди вражає своєю величчю. Природа обдарувала його чудовими якостями. Сміливість, напористість, впевненість і, на додачу до цього, ще й владність. Олександру просто на роду написано управляти і вести за собою людей. Олександри здатні досягати практично будь-яких цілей. Багато володарів цього імені стають відмінними керівниками, які вміло координують роботу своїх підлеглих і завжди віддають особливу перевагу обдарованим співробітникам. Олександри зазвичай справедливі і чесні, володіють відмінною інтуїцією і неабияким розумом. Якщо відповідь на питання не лежить на поверхні, вони перечитують купу книг, опитають всіх, хто може хоч щось знати по  його темі, але завжди знайде те, що шукає. Вони готові довго і вперто йти до своєї мети. Ці висновки фахівців, яскраве доповнення до портрету мого героя, який окрім всього сказанного  щиро вірить в Бога, а найвищою духовною цінністю важає любов, час від часу повторючи слова Мартіна Лютера Кінга: «Людина повинна вирішувати всі конфлікти без помсти, агресії і розплати, бо корінь усього — це любов»…
  … Я ще довго і з великим задоволенням розповідала про Олександра, та формат видання дещо накладає обмеження на об’єм, тому приготувала для нього невеликий бліц. Отже питання і пряма мова:

   1. Батьки, дитинство.
   Народився та виріс у Києві на Печерську. Тато все життя пропрацював на заводі, мама – медсестрою у дитячій клінічній лікарні. Батьки хоч вже і на пенсії, але досі працюють.
   Незважаючи на непрості часи, які припали на роки дитинства, завдяки батькам – воно було чудовим та щасливим. Дуже вдячний своїм рідним, що дали мені можливість отримати хорошу освіту.
 
   2. Шкільні роки. Студентство.
   Найулюбленішими моїми предметами у школі були геометрія та алгебра. Вчився добре.
   Вищу освіту здобув у КНЕУ. Студентські роки як, мабуть, у більшості з нас були дуже насиченими та багатими на різні події.
   У цей період моїм найбільшим захопленням був бокс. Я щодня брав з собою в університет форму, щоб після пар займатися у залі.
   Після закінчення магістратури продовжив навчання в аспірантурі. День захисту дисертації був одним із тих днів, що запам’ятовуються на все життя.
  
    3. Найцінніше з історії роду.
   Найцінніше, як на мене те, що я цю історію знаю. Ми провели ґрунтовне дослідження історії нашого роду, по материній лінії вдалося навіть віднайти архівні документи, датовані серединою XVIII століття, де згадуються її пра-пра-прадідусі й бабусі. Зараз аналогічне дослідження проводимо і по лінії батька. Словом, по крихтам збираємо майже 250-літню історію.
   Взагалі це величезна проблема українського суспільства, адже в часи Радянського Союзу нас всіляко схиляли до думки, що варто цікавитися майбутнім, а не минулим. Та й саму історію переписували так, наче до 1917 року нічого не булою. Натомість в Європі практично кожна родина знає свою історію як мінімум за останні 200-300 років і на цьому ґрунтується повага до свого села, міста, країни. Це дуже важливий аспект для виховання патріотичного покоління.
   Якщо казати про мою родину, то вдалося знайти чимало фактів про хронічну працьовитість. Зокрема, маю дореволюційні документи з описами господарства своїх пра-прадідів. Вони були одними з найзаможніших у своєму селі, брали кредити на розвиток своїх господарств. Прикметно, що обслуговували гектари землі та чималу кількість тварин винятково власними силами – усією великою родиною. До речі, великий авторитет дозволив дідусям певний час займати керівні посади і в створених у 20-х роках ХХ століття органах влади. Правда, зі згортанням НЕПу та початком Сталінського терору, припинилася і їхня участь в управлінні селом.
   Ще цікавим вважаю те, що я представляю вже 4-те покоління роду, яке має вищу освіту. Зауважте, що тотальним навчання в інститутах та університетах стало лише протягом останніх 20 років, а в 1950-х – це була честь і рідкість. Словом, щоб відповідати високим стандартам роду, не мав іншого вибору, як написати та захистити кандидатську дисертацію з економічних наук.

   4. Чому Вас вчили батьки? Як вони вплинули на становлення Вас як особистості. Чому Ви навчаєте своїх дітей?
   Мої батьки мене вчили чесності, порядності, поваги до старших, патріотизму та завжди, за будь-яких умов, залишатися людиною. Власне це і вплинуло на формування моєї особистості. Цього ж самого я навчаю своїх сина та доньку.

   5. Ким Ви мріяли стати у дитинстві?
   Відверто кажучи, мріяв стати банкіром. І моя мрія здійснилася, свою професійну діяльність розпочав саме з роботи у банківській сфері.
  
   6. Що надихає Вас у повсякденній роботі, додає сил та наснаги в громадській діяльності на благо нашої країни?
   Надихають конкретні результати праці, коли вдається щось змінити, зробити щось корисне для окремої людини чи для суспільства в цілому. Також надихають перешкоди та складності, не люблю легких завдань та цілей.

   7. Ви працюєте по-максимуму, але ж потрібен час для відновлення сил. Як відпочиваєте?
   Часу на відпочинок залишається дуже мало. Найкращий відпочинок – у родинному колі. Разом з дітьми любимо ходити в кіно, театр, цирк, кататися на ковзанах, гуляти у парках.

   8. Що необхідно людині для щастя?
   Насправді для щастя потрібно небагато – насамперед, просто бути вдячним за те, що маєш у житті, а ще – щоб все було добре з твоїми рідними людьми.

   9. Якими якостями повинен бути наділений сучасний чоловік?
   Насамперед, сучасний чоловік має бути наділений гнучкістю розуму, вмінням приймати рішення та брати на себе відповідальність. Не менш важливими якостями є сила та мужність, цілеспрямованість та, безумовно, впевненість.
  
   10. Найбільше Ваше досягнення?
   Воно ще попереду.
  
   11. Ваше життєве кредо.
   Завжди йти вперед і не зупинятися на досягнутому!
  
   12. Про що Ви мрієте? Які маєте плани на майбутнє?
   Мрію про те, щоб в Україні стало жити престижно, щоб сюди повернулися ті, хто в пошуках кращої долі поїхав закордон, щоб кожен мав можливість реалізовувати свої таланти та здібності на рідній землі і це б цінувалося. Також, щоб наша країна стала популярним туристичним напрямком, адже нам є що показати світу.
   Плани на майбутнє – продовжувати працювати на користь рідного міста та держави.

   13. Формула успіху.
   Праця та цілеспрямованість.

   14. Що б Ви порадили молодим політикам?
   Молодим політикам порадив би не втрачати рішучості та ламати стару систему, спрямовувати свою енергію на позитивні зміни у суспільстві.

   15. Якщо б була можливість скористатись машиною часу, в яку б епоху Ви хотіли потрапити?
   На мій погляд, ми живемо в найцікавішу епоху. Світ настільки пішов уперед, що немає сенсу повертатися у минуле.

   16. Хто з історичних постатей є для Вас прикладом для наслідування?
   У мене немає абсолютно жодних кумирів. Є особистості, життя яких вражає або вчинки, яких надихають, але наслідувати когось, вважаю, зайвим. Кожна людина, як і її життєвий шлях, унікальні.

   17. Улюблена книга, автор. Літературний герой, який так чи інакше вплинув на формування особистості.
   Найулюбленішою книгою є «Кобзар» Тараса Шевченка. Ця поезія не втрачає своєї актуальності. Дуже ціную твори І. Франка, Лесі України, М. Коцюбинського, В. Стуса, І. Багряного, М. Хвильового та інших українських письменників.

   18. Чи любите Ви мандрувати світом? Улюблені місця, країни.
   Так, люблю подорожувати, особливо Україною. У нас багато вражаючих та дивовижних місць, про які багато із нас навіть і не здогадуються. Україна надзвичайно красива.

   19. Ваше хобі.
   Шахи, риболовля та спорт.

   20. Найцінніше в стосунках між товаришами, колегами.
   Найцінніше у стосунках – довіра, відкритість та щирість.

   21. Гастрономічні уподобання. Переваги.
   Я не є вибагливим щодо гастрономічних уподобань. Як справжній українець люблю смачну їжу, і головне, щоб вона була приготовленою з любов’ю.

   22. Які три речі Ви б взяли з собою на безлюдний острів?
   Човен, весло, компас.

   23. Яке б питання Ви, за можливості, поставили Творцю, про що б просили?
   Насамперед, я б попросив, щоб на сході України закінчилася війна, і всі наші захисники повернулися додому живими та здоровими, та, щоб Крим повернувся до складу України. Миру для всього світу.
 
  …Його  іманентний перфекціонізм, облагороджуюча скромність, філігранна інтелігентність, допитливий розум, небесна мудрість, глибинне розуміння світу і природи людини, вражають і додають віри в світле майбутнє держави і світу…
   Саме такі політики, громадські діячі є флагманами та найціннішим кадровим ресурсом країни, адже здатні генерувати енергію і трансформувати її в реальні справи.
   Після спілкування з Олександром Вовченко, виникло нестерпне бажання звернутися до Небес з одним проханням: нехай все те, що він так щедро віддає у цім земнім житті  у вселенський репозиторій енергій, сторицею повертається в царину його  душі.

   P.S. … Видатний філософ Григорій Сковорода сенс життя вбачав у пізнанні самого себе, навколишнього світу і Бога в собі. Він вважав за необхідне прожити життя так, щоб совість була «як чистий кришталь». Таке враження, що ці слова були сказані великим мислителем про мого героя.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: личность,интервью
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.