“ Збагачуйтесь та збагачуйте українську землю, українську державу!”

Якщо ми шукаємо українське, хочемо українське, робимо все, щоб зберегти українське, варто спиратися на досвід поколінь і рухатися вперед за власною національною стратегією.

Зрозуміло, що увага до аграрного сектору зумовлюється незамінністю продовольчої безпеки, яка забезпечується сільськогосподарською продукцію та продовольства як основи  життєдіяльності людини і суспільства та його винятковою соціальною значимістю. Цікавим є питання як ми протримались останні 24 роки незалежності, не маючи державної та національної програм розвитку сільсько-господарського сектору та концептуального бачення продовольчої безпеки. За час незалежності України саме селяни, які займалися власне селянським господарством (продаж молока, м’яса, овочів та фруктів) рятували економічну ситуацію в державі. Застосування європейських норм без урахування особливостей наших традицій, укладу українського села, нищить його засади та звичаї, на яких країна протрималася весь цей час при відсутності державного бачення розвитку сільського господарства. Якщо ми шукаємо українське, хочемо українське, робимо все, щоб зберегти українське, варто спиратися на досвід поколінь і рухатися вперед за власною національною стратегією. Влада декларує  про те, що держава має можливість не витрачати купу часу, зусиль та  ресурсів для пошуку власного шляху і може вже скористатися європейськими практиками та досвідом. Як це може нам допомогти? Чи зможуть принципи, якими керуються  інші держави бути корисними для України, об’єднатися з українськими? Я думаю що так, але не всі підряд і обовязково з урахуванням наших національних особливостей, тобто на національній основі — будь-яка парадигма чи стратегія повинна мати національне коріння.

Безперечно, що на сьогодні усі великі корпорації (європейські, світові) хочуть мати дешеву робочу силу, природні ресурси, тобто всі ті переваги, які має українська земля, водойми та економіка. Тому для того, щоб не потрапити в пастку транснаціональних корпорацій і не дозволити зламати наші національні устої та традиції, ми маємо самі розробити план дій щодо розвитку сільського господарства та стратегії агропромислового комплексу. Український аграрний сектор з тим потенціалом виробництва, який є на сьогодні, може розвивати і підтримувати національну економіку на рівні європейських стандартів, дати імпульс інвестиційному, технологічному та соціальному піднесенню держави. Розглядаючи запропоновану стратегію  розвитку аграрного сектору України на період до 2020 року, яка ніби спрямована на формування та посилення економіки держави, ми ставимо за мету задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції на світовому ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Про яке задоволення потреб  внутрішнього ринку може йти мова, коли ми не маємо концептуального бачення продовольчої безпеки держави. Про які провідні позиції на світовому ринку сільськогосподарської продукції та продовольства може йти мова, коли присутня суттєва різниця в стандартах (по якості та філософії вживання). Але ми розуміємо, що агропромисловому комплексу негайно потрібна стратегія його подальшого розвитку та існування, яка базується на національній основі. Ми також розуміємо, що  її реалізація можлива лише при  консолідації зусиль усіх гілок державної влади, органів місцевого самоврядування та господарюючих суб‘єктів аграрного та суміжних секторів економіки.

Фінансово-економічні та інші труднощі початкового періоду становлення незалежної української держави та відверте зазіхання на українській території російського агресора  впливають на стан матеріально-технічної бази агропромислового комплексу, яка потребує зараз серйозної реконструкції, модернізації та реформ. Але це не дає нам права перед майбутніми поколіннями здати українську землю та українську державу на примхи великих транснаціональних корпорацій . Звичайно Україна не уникне процесів глобалізації, які відбуваються у світі і ми не ставимо це за мету. Але для того, щоб адаптувати націю до змін в агропромисловому комплексі, які можуть відповідати викликам глобальних процесів у світі,  варто звернути увагу на сьогоднішній стан українського села. Низька продуктивність праці, низька конкурентоспроможність, низький рівень інноваційності в аграрному секторі, відставання заробітної плати (а інколи її повна відсутність), втрата працюючими інтересу до ефективної праці і її результатів. Це недосконалість діючої системи, відсутність правової законодавчої бази, систем інформаційно-аналітичного забезпечення. При таких умовах на  розвиток галузі немає сенсу розраховувати. Тому Україні дійсно потрібна стратегія розвитку агропромислового комплексу, нашвидкуруч сформована під ніби то європейський виклик і, тим паче, непоказова фікція молодих завзятих реформаторів.

Важливою складовою продовольчої безпеки країни є рибна галузь і особливо сучасний вектор галузі  -  аквакультура. В Україні протікає близько 71 тис річок та 8 тис озер, водосховищ, лиманів, заток,  переважна більша яких становить фундамент сучасній аквакультурі. Глобальні процеси в світі сьогодні демонструють нам збільшення аквакультурної продукції у всіх країнах, які традиційно займалися рибальством. Україна в цьому переліку не остання держава, яка має надпотужні можливості. Але для цього нам потрібна національна стратегія та суттєві законодавчі та регуляторні зміни, які мають гармонізувати нормативно-правові бази рибної галузі – кодексифікація, зведення всіх галузевих законів та НПА в єдиний закон з підзаконними актами. Законодавча база рибної галузі вкрай недосконала  і, не зважаючи на прийняття останнім часом певних законів, містить корупційні механізми, які потребують суттєвого доопрацювання, з метою узгодження її з вимогами чинного вітчизняного та міжнародного законодавства. Застарілість основних засобів виробництва підприємств галузі та відсутність механізму їх відтворення, зокрема океанічного рибопромислового флоту, не сприяє набуття Україною статусу морської держави.

Досягнення цієї мети вимагає від влади дуже суттєвих змін та сміливих кроків в бік українського народу, української нації. Влада має передати максимальні можливості повноважень місцевим громадам та місцевому самоврядуванню та запропонувати дуже привабливі економічні умови господорювання. Головним гаслом влади — реформаторів сьогодні має стати гасло українця - “ Збагачуйтесь та збагачуйте українську землю, українську державу!”