Історія незалежної держави разом із Ярославом Федорчуком

18 декабря 2014, 12:39
0
47

Ярослав Федорчук

3 жовтня 2014 року в Інститут Журналістики завітав народний депутат України, відомий громадський і політичний діяч, засновник фракції “Батьківщина” - Ярослав Петрович Федорчук. Лекцію з ним організував наш вчитель історії — Сергійчук Володимир Іванович.

Ярослав Петрович представив чудовий історичний фільм 2012 року під назвою “Вони боролись до загину. Холодний Яр”, ідея якого належить саме йому. Режисером виступив Володимир Бондаренко, а автором сценарію та музики — Валерій Тетярник. Ми подивилися личше першу частину, адже ще хотілося послухати народного депутата, поспілкуватися та задати питання, але прийшовши додому, я вирішила додивитись фільм до кінця. Стрічка має дві частини: “Під прапором УНР” та “Історія колись скаже, хто я був…” . В них висвітлюються події під час боротьби повстанців Холодного Яру за вільну, незалежну і самобутню Україну в тяжкі часи 1917-1922 років. Ця історія — надзвичайно важкий этап для кожного українця, але завдяки любові до свої вітчизни нам все ж таки вдалося відстояти, перемогти і зробити так, що зараз ми, молодь, згадуємо той період як героїчну сторінку, як вибух патріотизму в історії України. Холодний Яр — це живий приклад того, що люди, сповнені любові до своєї держави, можуть подолати могутнього ворога, який значно сильніший та більший за чисельністю. Це незвичайне місце, яке дихає історією, в якому зароджувалася козаччина.

В ті часи Росія не вважала нас окремим народом, для більшовиків українці були лише відокрмленою частиною, перебували в колоніальному статусі, залежали від “великої та могутньої держави”. Коли авторитет Холодного Яру в Україні став зростати, більшовизм почав нищити український повстанський рух. Масове вбивство отаманів, голод, репресії, зруйновані селища — одні з небагатьох факторів діяння “червоних” на українських землях. Селяни готові були йти на будь-які умови, вони були втомлені війною. Саме тому під час оголошення політики НЕПу та відміни воєнного комунізму вони змирились с усім та змінили своє відношення до повстанців. Український опір виснажився, втрачав свої сили. Остання спроба здобути незалежність виявилась невдалою. Історія Холодного Яру була закінчена.

Хто хоче жити на землях поневоленої неньки-України, може залишити нас. Наша смерть за визволення й наші невідомі могили будуть основою для нової мети — самостійної України” (отаман Архип Бондаренко).

Аналізуючи цей цікавий матеріал, можу зробити висновки, що недарма холодноярівці боролись з таким завзяттям, недарма витратили стільки часу. Адже їх вчинки — це чудовий приклад єднання для спільної боротьби за волю, за незалежність, за народ, за краще життя. Їх гасло повністю пояснює їх емоційний стан: “Воля України або смерть!”, що пізніше стало гаслом УПА.

Після перегляду кінострічки, всі студенти-першокурсники мали змогу поспілкуватися с Ярославом Петровичом. Він посміхався та жваво відповідав на наші запитання, навіть на ті, які викликають смуток та є особливо болючими на сьогоднішній день. Холодний Яр для нього — символ могутності української нації, приклад єдності заради майбутнього в державі під назвою Україна. Народний депутат показав нам паралель між тогочасними подіями та сьогоденням. І схожість дійсно унікальна. Для прикладу можна згадати те, що трапились на початку ХХ століття. Харків був захоплений більшовиками, котрі проголосили в місті радянську владу. Зараз подібне можна побачити у Донецьку, який намагаються поставити на коліна наші сусіди, шляхом оголошення Донецької Народної Республіки. Що вже казати про Крим.. Росіяни не прислуховуються до думки українців, вони роблять так, як вважають запотрібне. Проте Ярослав Петрович чітко дав нам зрозуміти, що він не проти росіян, що він не вважає іх нашими ворогами. Та все ж історичні подіїї, що повторюються вже не перший раз, змушують задуматись над тим, чи є ми братськими народами, чи чинять так із братами.

У своєму зверненні до першокурсників Ярослав Федорчук закликав вірити не слову, а справі, бути свідомими. Політик мріє про те, щоб у нашій країні панував мир та злагода. На його думку, нам потрібен мудрий та чесний лідер.

Студенти інститут журналістики підготували до приходу депутата чудовий вірш Віктора Баранова “Українці мої”:

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордиться, що ми українці?

Мені запам'ятались чудові слова Ярослава Петровича Федорчука, якими він і закінчив нашу лекцію: “В кожного з нас повинна бути віра. І повинна бути мужність, щоб цю віру відстоювати”.

Українці мої! Дай Вам, Боже, і щастя, і сил.
Можна жити хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна?...


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: КНУ им. Шевченко,політика,Історія України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.