Коренізація УРСР

13 декабря 2014, 23:34
0
34
Коренізація УРСР

Політика коренізації в Україні

Політика коренізації (залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам), розпочалась в Україні з 1923 року. Вона була спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, організації мережі шкіл, закладів культури, видання газет, журналів та книг мовами корінних національностей.

 

Більшовики хотіли заручитися підтримкою корінного населення для розширення та зміцнення своєї соціальної бази.Нова національна політика мала на меті продемонструвати переваги соціалізму українцям у Польщі та в інших країнах, подати приклад вирішення національного питання колоніальним народам.

 

У середині 20-х років 80% населення республіки становили українці, решту — представники інших національностей. Політика коренізації передбачала одночасно активізацію урбанізаційних процесів та створення необхідних політичних, соціальних, економічних умов для культурного розвитку національних меншин.

 

ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 p., які проголошували рівність мов й у зв'язку з цим необхідність надання допомоги для розвитку української мови, піднесення її до рівня російської.

 

Cаме студентам приділялась більша увага вивченню української мови. Одними з перших перейшли на викладання рідною мовою Київський медичний інститут, хімічний, механічний та інженерно-будівельний факультети Київського політехнічного інституту. Українізація вищої школи ускладнювалася нестачею підручників, нерозвиненістю української наукової термінології, особливо з природничих дисциплін.

 

Найбільші зрушення відбулися у видавничій справі. Якщо 1 лютого 1923 р. в Україні з 65 газет українською мовою виходило 13, то на 1 жовтня 1924 р. — 23; 70% загального тиражу книг були україномовними.

 

 

 

 У 1924 р. 5 млн підручників українською мовою було видано 4 млн, що дало змогу перевести 12 тис. шкіл на навчання українською мовою. У 1927 р. україномовних шкіл було 78%, технікумів — 39%. Майже 75% місцевих державних установ і організацій, в тому числі від ЗО до 60% республіканських наркоматів і відомств, розпочали діловодство українською мовою.

 

Однак українізація партійного, профспілкового й комсомольського апаратів відбувалася повільно.

Для практичного керівництва політикою українізації була створена спеціальна комісія на чолі з В. Затонським, до якої ввійшли також Влас Чубар, Микола Скрипник, Олександр Шумський та ін.

Українізація не означала примусової денаціоналізації меншин. Для забезпечення потреб представників інших національностей, які проживали компактно, під керівництвом Комісії у справах меншостей ВУЦВК (1924— 1930) відбулося національне районування території республіки. Було організовано 12 національних районів (німецьких, болгарських, російських і польських), 167 російських, 153 німецьких, 115 польських, 86 єврейських,

27 грецьких, 24 болгарських національних сільрад. У 1924 р. утворилась Молдавська Автономна СРР у складі УСРР. На той час у республіці працювало 566 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 — єврейською, 31 — татарською та ін. Усе це створювало умови для національно-культурного відродження народів України.

 

Наприкінці 20-х років політика українізації почала гальмуватися, що, згідно з поясненнями офіційної влади, було зумовлено загрозою "націонал-ухильництва" і націоналізму.

 

 

Остаточно українізація була припинена з призначенням у січні 1933 р. П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У. Протягом 1933-1934 рр. у постишевському терорі більшість діячів українізації були ліквідовані, і відтоді неофіційно почалася русифікація.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.