Західноукраїнскі землі в міжвоєнний період

10 декабря 2014, 09:13
0
222
Західноукраїнскі землі в міжвоєнний період

Перша світова війна пройшлася руйнівним смерчем по території багатьох країн Європи та світу загалом. Не оминула ця доля й територію нашої держави, особливо її західні регіони.

Перша світова війна пройшлася руйнівним смерчем по території багатьох країн Європи та світу загалом. Не оминула ця доля й територію нашої держави, особливо її західні регіони, які стали плацдармом для бойових дій Східного фронту та воєнних операцій обох сторін.

У міжвоєнний період українські землі знову розділили кордони декількох країн. Зокрема Польща зуміла включити до свого складу території Східної Галичини, Волині, Полісся та Підляшшя. До Румунії відійшли Буковина та Північна Бессарабія, у свою чергу Чехословаччина отримала регіон Закарпаття. Недивно, що у нових «батьківщинах» українців відносили до національних меншин і їхня кількість складала набагато меншу частку в порівнянні з корінним населенням даних країн.

        Згадані вище держави відрізнялися за своїм устроєм, принципами ведення внутрішньої політики та соціально-політичною складовою. Відповідно й становище українців у цих державах не було однаковим, головним чином залежачи та відображаючи становище панівної нації.

За соціально-економічними показниками, Польща та Румунія являли собою відсталі аграрні країни, натомість Чехословаччина мала розвинену промисловість укупі з розвиненою сільськогосподарською системою. . Українці, становлячи більшість сільського населення українських етнічних теренів, водночас перебували у меншості серед населення міст. Відповідно і кількість промислових робітників серед них була дуже незначною (близько 23 тисяч чоловік). Тому, як і до революції, соціальні відмінності часто накладалися на національні.

Залежно від ступіню притисків з боку влади та загального рівня демократичних прав та свобод, українці на західноукраїнських землях демонстрували різній рівень національного самоусвідомлення та організованої політичної діяльності, спрямованої на лобіювання власних прав та свобод. Ліберальні реформи Габсбургів позитивно вплинули на український політичний рух, тим зумовили активне політичне життя українців Галичини та Буковини в міжвоєнний період. Високий рівень політичної організованості галичан можна пояснити наявністю у них більш серйозних опонентів – поляків, що історично здійснювали масивну полонізацію на підвладній їм українській території. Тяжкий спадок попереднього угорського панування позначився на сповільненні національного визначення закарпатських українців. До того ж, міжвоєнне Закарпаття було територією взаємного зіткнення трьох національних орієнтацій: москвофільської, русинофільської й української. Але в 1930-х pp. українофільський рух здобув тут вражаючу перемогу, перетворивши місцевих жителів на національно свідомих українців.

 

Загалом, польська та румунська політики стосовно української національної меншини мало чим відрізнялись і своєю кінцевою метою ставили асиміляцію українського населення шляхом полонізації та румунізації. На противагу цьому, ліберальна модель політичного устрою Чехословаччини зробила можливим вільний розвиток різних форм національного життя. Двадцятирічне знаходження в складі цієї країни дало можливість українцям наздогнати все те, чого їм бракувало під час угорського панування.

За період умовного міжвоєнного спокою український національний рух досяг значних успіх, особливо на території Галичини, що історично підпадала під його найбільший вплив. У 1925 р. на території Галичини виникає одна з наймасовіших політичних партій Українське-національно демократичне об’єднання (УНДО), яке, крім того, діяло на легальних засадах, що виводило український національний рух на принципово новий рівень. Членами УНДО стали ті самі активісти, що в довоєнні роки створили Українську національно-демократичну партію. Більше того, політична програма УНДП стала основою для програми новоствореної партій. Як не дивно, на землях Західної України в міжвоєнний період діяли і комуністичні об’єднання. Зокрема, 1923 p. у складі Комуністичної партії Польщі (КПП) було створено автономну Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Остання діяла до 1938 p., коли Комінтерн оголосив про розпуск КПП, а разом із нею - КПЗУ і Комуністичної партії Західної Білорусії.

        Слід зазначити, що 20-30-ті рр. стали періодом значного піднесення українського націоналізму. Серед його витоків була Українська військова організація (УВО), яка була створена в 1920 р. групою офіцерів УСС та УГА, головою якої на той час був Євген Коновалець. УВО займалася організацією акцій українських націоналістів та формально являла собою підпільну військову добудову до легального українського політичного табору. Ідеологом новоствореної організації українських націоналістів став Дмитро Донцов, який став автором теорію так званого «інтегрального націоналізму», яка стала основою для наступних праць на тему української національної ідеї. Дмитро Донцов мав на меті витворити в українців «волю до влади».

        У 1929 р. на політичній арені Західної України з’являється Організація українських націоналістів (ОУН), що виникла внаслідок злиття УВО та націоналістичних студентських організацій. Слід зазначити, що організація фактично являло собою розширену версію УВО тому й очолив її Євген Коновалець. Діяльність організацій мала суперечливий характер. Зокрема ОУН відповідальна за низку терористичних актів, спрямованих як проти польської влади так і проти тих українців, які виступали за нормалізацію відносин з нею або підтримували полонізацію. На захист ОУН слід зазначити, що дані радикальні методи українських націоналістів були зумовлені наростанням тиску з боку польського режиму та свавілля польських поліцейських.

        Не можна оминути значну роль Закарпатської України напередодні Другої світової війни. 30 вересня 1938 p., після укладання Мюнхенської угоди між керівниками Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, Чехословаччина змушена була віддати Гітлерові велику частину західної території. Перший автономний уряд Підкарпатьскої Русі був сформований 14 жовтня. Першим прем’єр-міністром був обраний Андрій Бродій, якого наприкінці жовтня на цій посаді змінив Августин Волошин. Уряд Волошина вніс значний внесок в українізацію регіону та відродження культурної та соціальної сфери Зокрема була проведена реформа в сфері освіти та пресі, організована роздача продовольства та налагоджені комунікації. Найбільшим значним досягненням новоствореного уряду була організація власних збройних сил – Карпатської Січі. Її основу складали добровольці з Галичини.

Однак ні політичні реформи, ні створення власних збройних сил не могли захистити новостворену карпатську державу від зазіхань агресорів. Доля автономії вже була вирішена рейхканцлером Адольфом Гітлером, який дозволив своїм союзникам угорцям, де встановив на той час свій режим Міклош Хорті, окупувати територію Закарпаття. Угорське військо вторглось у Карпатську Україну 14 березня 1939 р.. Ввечері того ж дня уряд Августина Волошина встиг ще проголосити державну незалежність краю. Ця незалежність тривала недовго: 16 березня угорська армія захопила столицю Карпатської України - м. Хуст.

         Підводячи підсумки, ми можемо стверджувати що в міжвоєнний період на території Західної України мали місце суперечливі події, пов’язані з боротьбою українського націоналізму та політикою асиміляції, національного відродження та тиску панівних націй. Загалом, саме в цей період на західноукраїнських землях на політичну арену виходить плеяда діячів-націоналістів за свободу на самовизначення майбутніх поколінь.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Украина,ОУН-УПА,Западная Украина,Вторая мировая война,история Украины
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.