Україна стає годівницею російських біатлоністів-невдах. Навіщо?

9 февраля 2013, 12:43
0
3248
Україна стає годівницею російських біатлоністів-невдах. Навіщо?

Синдром малороса, або Чому другосортні росіяни, щойно прийнявши наше громадянство, отримують більше, ніж ті місцеві біатлоністи, котрі входять до світової еліти

Навіть не дивлячись на результати чемпіонату світу, котрий стартував 7 лютого в чеському Нове Место, поточний сезон можна назвати одним з найуспішніших в історії українського біатлону. І річ найперше не в призових місцях представниць жіночої команди на етапах світового Кубка, а в тій стабільності, яку українки демонструють впродовж усього сезону. Вона є ознакою класу спортсменок і відображенням якості роботи тренерського штабу. Досі, навіть у найуспішніші сезони, командні результати носили синусоїдний характер. І, що найпоказовіше, суттєвий прогрес демонструють не лише основні біатлоністки, а й молодь – 22-річні Юлія Джима і Яна Бондар. Окрім них, є ще талановиті Анастасія Меркушина і Юлія Вавринець. Через те інформація про прийняття українського громадянства двома росіянками – 23-річною Ольгою Абрамовою і 25-річною Марією Панфіловою – сприймається скептично.

Скептично, то якщо оцінювати з нашого, українського боку. Бо, якщо вірити російській пресі, нові українки після свого переходу отримуватимуть не менше, ніж сучасні біатлонні зірки – Віта і Валентина Семеренко, Олена Підгрушна. То за умови, що Абрамова увійшла лише до складу збірної Росії Б, а Панфілова туди входила до того, як пішла в декретну відпуску. Вище ці спортсменки не підіймалися ніколи. А конкуренція в українській команді зараз, м’яко кажучи, не нижча, ніж у Росії.

Очевидно, що українські тренери зацікавлені в загостренні внутрішньої конкуренції й бажають мати більший вибір напередодні наступного, олімпійського сезону. Росіянки теж вмотивовані, бо чим вище вони тут піднімуться, тим більше зможуть заробити. Втім, з огляду на національні інтереси ця селекція від Федерації біатлону України виглядає не дуже доречною. Бо біатлон – наймасовіший з точки зору занять дітей у секціях зимовий вид спорту в Україні. І найкраще фінансований державою. Звісно, зарплати росіянам можуть платитися з спонсорських коштів.

Але незаперечне інше: «легіонерки» займають місце не менш обдарованих українок. Ті ж Джима і Бондар через рік, коли формуватиметься склад збірної на Олімпіаду в Сочі можуть бути трошки гіршими, ніж Панфілова і Абрамова й відповідно шанс поїхати на Ігри-2014 втратять. А позначити чиюсь перевагу можуть не лише об’єктивні, а й суб’єктивні обставини. Практика ж показує, що в неігрових видах спорту в Україні атлет має шанс проявити себе і заробити на життя лише у випадку, коли він – олімпієць. Решту система безжально викидає на узбіччя й змушує задуматися, чи ті 15 років дитинства і юності були витрачені правильно.

Взагалі, в останнє якісні біатлонні «легіонери» приїздили в Україну ще в перші постсовєцькі роки в особі срібної призерки Олімпіади-1998 Олени Петрової, призерки чемпіонатів світу Ірини Меркушиної, чемпіонки світу-1986 Надії Бєлової. Володака бронзи Ігор-2006 Лілія Вайгіна-Єфремова – окрема тема для розмови. Вони з чоловіком і тренером Костянтином Вайгіним попросилися в Україну з Білорусі не на умови, а на можливість виступати. І працювали довгий час разом на базі в Тисовці окремо від решти збірної, за власний кошт. Решта українських біатлонних «іноземців» свого перебування тут не виправдала. Це стосується і білоруського олімпійського призера Олексія Айдарова, і чемпіона світу серед юніорів Олексія Коробейникова, і нинішньої збірниці Наталії Бурдиги.

До підсилення ззовні варто вдаватися лише у випадках, коли внутрішні резерви виглядають неконкурентоздатними. Приміром, як у ситуації з сучасною чоловічою збірною. Кращі роки Андрія Дериземлі і Олександра Біланенка залишилися позаду, перестали прогресувати Сергій Седнєв і Сергій Семенов, не видно суттєвого ривка в результатах у молодого Артема Прими. Через те прихід 22-річного росіянина Дмитра Русинова, котрий на початку поточного сезону увійшов в розширений список збірної Росії А й мав нагоду пробитися на чемпіонат світу, виглядає кроком позитивним. Рівних цьому біатлоністові за потенціалом в Україні немає. Втім, перспективним свого часу вважався (а дехто вважається) й кожен з вище перерахованих вітчизняних стріляючих лижників. Є підстави вважати, що в зрості вони зупинилися не лише з власної вини, а й через систематичні прорахунки тренерів. Де гарантія, що не стане жертвою «системних збоїв» і не розчиниться в загальній сірій масі Русинов?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
ТЕГИ: биатлон
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.