Скільки в дійсності є Україн?

11 октября 2016, 16:46
0
78

(про Україну та про її загальнонаціональний інтерес)



Скільки в дійсності є Україн?


(про Україну та про її загальнонаціональний інтерес)


 


Більшість думає, що Україна одна — „І Україна, бо в нас іншої нема…“ (а що, якби інша таки була? — втім, як писав Пушкін, „глупости позволительно говорить детям и поэтам“).


Інші ділять Україну за географічними ознаками на дві — західну і південно-східну.


Але, як на мене, в дійсності Україна поділена не на дві, а на три частини. І не за географічними чи менталітетними ознаками, а ознаками вирішальними — соціально-економічними.


Перша Україна — це Україна дрібної переважно сільської буржуазії — селян, тих, хто живе на землі (в основній своїй масі це жителі західної України). Оскільки класичного селянства з напівнатуральним господарством вже давно не залишилося, це в основному дрібна сільська буржуазія (для тих, хто не знає: дрібна буржуазія — це своєрідний суспільний прошарок, який складається з дрібних власників, які водночас є і працівниками на об’єктах своєї власності; це фермери — ті, кого К. Маркс називав „парцельними селянами“, ремісники, кустарі; її суспільна доля у ході розвитку відома хоча б з класичної практики Франції після 1789 року). Вони прив’язані до землі (і на цьому ґрунтується їх безумовний патріотизм і саме вони складають основну масу тих, хто захищає країну із зброєю в руках). Але особливістю наших парцельних селян є те, що прогодуватись з цієї землі вони не в змозі (такі вже несприятливі для них економічні обставини, з якими вдіяти нічого не можна), а тому вони змушені подаватись до інших країв на заробітки, де вони слухняно стають, до речі, нерідко абсолютно безправними, найманими працівниками. Але душею вони залишаються все тими ж парцельними селянами. І, отже, їх безумовний суспільно-економічний інтерес — це земля (в усякому разі, вони так вважають). А оскільки і весь народ у цілому живе з цієї землі, цей інтерес із інтересом загальнонародним в основному збігається.


Друга Україна — це Україна новоявлених капіталістів (про те, як вони такими стали, поки що залишимо поза увагою), тих, хто, інвестуючи гроші у економіку, її рухає. І інтерес їх — гроші, гроші і гроші, гроші понад усе. Причому не просто гроші, а гроші капіталістичного прибутку. І заради цього вони ладні на будь-що, незважаючи ні на які загальнонаціональні інтереси („нема такого злочину, на який би вони не ризикнули б піти навіть під загрозою шибениці“, як писав свого часу про таких, як вони, англійський робітник і профспілковий діяч Т. Дж. Даннінг). Їх соціально-економічний інтерес, як правило, протилежний інтересам народу і країни в цілому, про що вже понад 200 років тому писав знаменитий британський економіст Адам Сміт.


І, нарешті, Україна третя. Україна найманих працівників. Їх аж надто переважаюча більшість, тобто, можна сказати, народ — це саме наймані працівники. І їх соціально-економічний інтерес — заробітна плата. Тобто вони зацікавлені саме у заробітній платі. Але заробітна плата, яку платять капіталісти, ніяк не може задовольнити цього інтересу. Адже саме із неї капіталіст вилучає свій прибуток, залишаючи працівникові лише жалюгідні рештки (а що залишає під прикриттям антинародної держави наш український кримінальний і по походженню, і по природі капіталіст, годі й казати). Отже, найманий працівник зацікавлений у такій заробітній платі, яку платить не капіталіст (радянська держава, „держава робітників і селян“, яка начебто вирішувала це питання, в дійсності виявилась ще нещаднішим капіталістом, аніж ті капіталісти, котрих вона змінила — і саме це врешті решт її згубило; як так сталось — це окреме питання). То ж хто має платити заробітну плату? Відповідь несподівано проста: самі працівники, об’єднані у трудові колективи, які виконують ті самі економічні функції, що і капіталіст. Адже лише у цьому разі те вилучення із заробітної плати, яким по суті капіталіст грабує працівника, зникає. А разом з ним зникає і економічна експлуатація людини людиною, яка є прокляттям людського суспільства чи не всю його історію. Одна біда — цього свого інтересу наймані працівники ніяк не хочуть уяснити і покірно продовжують стояти з протягнутою рукою, сподіваючись на „милість“ тих, хто їх нещадно грабує.


Отже, ми маємо не одну, не дві, а три України — Україну дрібної буржуазії, Україну крадіїв-капіталістів і Україну найманих працівників. І інтереси цих Україн різні.


То ж про який загальнонаціональний інтерес України можна говорити?



Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Україна,Торубара,інтереси
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.