Казка про короля Петренка та чарівне дзеркальце

27 января 2015, 12:34
18
1192

Ян Таксюр, литератор, публицист

 Мама, а как будет по-украински
«козёл отпущения»?
 Цап-відбувайло.
 Тоже красиво…
(з народного фольклору)

1.
Нам би тільки сала, газу,
І не слухаємо казок.
Зараз, хлопці, удружу,
Казку файну розкажу.
Жив колись король Петренко,
Мав державу чималеньку:
Повно в ній лісів, озер
Та ще й фабрика – «Еклер».
А іще в Петренка дивне
Було дзеркальце чарівне.
То дарунок був Посла
Від Заморського Села.
Тільки криза до порога,
Чи немає перемоги,
З’їсть король той два торта
І у дзеркальця пита:
– Знати, дзеркало, бажаю,
Хто на мене наїжджає,
Хто мені вчиняє зло
Чи таємне западло? 
– Не турбуйся, любий сере, –
Каже дзеркало. – Еклери
Їж досхочу! Будьмо, гей!
Все в державі ітс о’кей!
Для турбот нема причини,
Перший друг в тебе – Другчинов,
Ворогів розірве в пух
Кращий корєш – Яцедруг!
2.
Час мина. Годинник тренька.
Докладать прийшли Петренку
На вечірній на зорі
Вірних сім богатирів.
Докладають речі слушні
(Бо джерела СБУшні),
Що один та другий пан
Знову кличуть на Майдан.
Перший труситься від злоби:
– Королю дать тортом в лоба!
Другий, пастор, без ля-ля
Все оте благословля.
Налякався наш Петренко
І хапа своє люстерко.
А воно: – Не парся, сер!
Хай живе твій бренд «Еклер»!
Для турбот нема причини.
Перший друг в тебе Другчинов.
Ворогів розірве в пух
Кращий корєш Яцедруг!
3.
День проходить, два. Петренко
Їсть схвильовано цукерки,
А найкращий шоколад
Вже не їсть, бо йде назад.
На зорі приходять знову
(І несуть таємне слово)
Сім отих богатирів:
– Наш народ немов здурів!
Не радіє і не скаче,
Тільки голосно так плаче
Від біди та від війни.
А в народі два пани.
– Треба, – кажуть, – нам негайно
Знайти цапа-відбувайла.
І запхали в інтернет
Кандидатом – твій портрет!
Знову дзеркальце чарівне
Той король хапає гнівно:
– Що це значить? Що то є?
А воно, знай, за своє:
– Психувать нема причини,
Коли друг в тебе Другчинов.
Всіх порве, розірве в пух
Кращий корєш Яцедруг!
4.
Та нема уже спокою,
Кличе наш король в покої
На ніч (бо немає сну)
Чарівницю Видатну.
В давній час вони сварились,
Та проблеми всі закрились,
Визнав він її красу,
Хоч та зрізала косу.
Прилітає Чарівниця:
– Чом, король, тобі не спиться?
– Правди хочу! Що чека?!
Он, уже тремтить рука!
– Правда – то моя родзинка!
Окрім правди, віриш, синку,
Я нічого не кажу,
І з брехнею не дружу!
Тут вона пішла шептати,
Ворожити, чаклувати,
Облетіла вкруг стола
Й віщувати почала:
– Сало, піт, чума, холєра!
Бачу: ліс, труна, печера!
А навкруг вогні, вогні…
Твоя правда в тій труні!
5.
Що робить? Зібравсь у мандри.
Лижі взяв, рюкзак, скафандра.
Бідний, бідний наш король!
Мандрувать бажання – ноль.
Та ляка таємність долі.
Йшов він, йшов. Спинивсь у полі.
Поруч ліс. Кричить сова
І до лісу зазива.
Що ж! Пішов. І в лісі наче
Він печеру чорну бачить,
Без дверей і без вікна.
Входить. Чорная труна!
А в труні лежить, ой, мамо!
Весь чорнявий, мов Обама,
Із Заморського Села
Той Посол. Такі діла.
– Я давав тобі люстерко, –
Посміхається чорненький,
Та виходить із труни,
Та підтягує штани. 
– Правди, – каже чорноокий, –
Ти шукав не з того боку.
Подивись сюди, май френд!
Взяв люстерко і в момент
Щось натискує маленьке,
І побачив наш Петренко
(Ох, і спритний чорний, гад!)
В дзеркальці немов парад.
Ніби він його приймає,
Булаву в руці тримає,
А повз нього мертвих в ряд
Молодих несуть солдат.
Та дітей, що їх снарядом
Повбивало. Чи-то «Градом»,
Чи-то бомбою. Старі
Стали з горя матері.
Вони йдуть, і кожна хоче,
Зазирнуть Петренку в очі…
6.
Раптом зникло все умить,
Ліс, печера. І стоїть
Наш король, той бідолаха,
Десь на площі. Поруч плаха.
В караулі він уздрів
Вірних сім богатирів.
За столом (щось підказало)
Двоє Суддів Трибуналу.
Піт за комір кап-кап-кап!
Бо спітнів король, мов цап.
Хто вони? Нема причини
Сумніватись. Друг Другчинов
І отой, що рве всіх в пух,
Кращий корєш Яцедруг.
І читають йому хором
Оті двоє приговора:
– За відсутність гуманізму,
Альтруїзму, пацифізму
На Петренка всю вину
Покладаєм! Взвод! А ну!..
7.
Тут прокинувсь той король,
Мов помножений на ноль.
Весь у розпачі, у милі.
Кличе лікаря (на «швілі»
Було прізвище в того,
Він міністром був його).
Каже лікар: – Це від втоми,
Треба більше пить «Боржомі»,
Буде спокій та у сні
Не побачите дурні.
З отих пір король невпинно
П’є «Боржомі» щогодинно,
Та не йде від серця сум,
Чорно навкруги від дум.
Бо як друзів пригадає,
Весь тремтить, і так страждає!
І у скронях щось: – Бом! Бом!
Пізно! Пізно пить боржом!

http://izvestia.kiev.ua/blog/79906
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.