Злука ЗУНР і УНР.

15 декабря 2014, 18:44
0
812

Акт Соборності.

"Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю." Ось так урочисто було проголошено 22 січня 1919 року Злуку ЗУНР та УНР – тобто об’єднання цих розрізнених республік в єдину цілу державу.

Мабуть, немає сумнівів, що ідея Соборності генетично закладена в українцях з давніх-давен. Навіть будучи поділеними між кількома чужинними державами українці завжди вірили і сподівалися на національне об'єднання. Кращі з нас боролися й жертвували життям за здійснення цих сподівань. Після більш як століття по ліквідації Гетьманщини український народ був поділений між двома імперіями – Австро-Угорською та Російською.

В ході української революції 1917-1920 рр. національні державні утворення УНР та ЗУНР усвідомлювали важливість створення єдиної соборної держави і впевнено протягом 1918 року робили кроки одне до одного долаючи тернистий шлях революційних подій.

 

Проголошення акту соборності українських держав було спричинено низкою вагомих міжнародних і внутрішньополітичних причин:

1)     Одвічне прагнення українства до соборного життя, яке залишалося духовним імперативом тривалого бездержавного існування.

2)     Створення соборницької ідеї в умовах розпаду Російської, Австро-Угорської імперій та утвердження української державності по обидва береги Збруча.

3)     Нагальна потреба об’єднаного військового захисту від зовнішніх посягань.

4)     Гостра необхідність скоординованих дипломатичних зусиль по відстоюванню українських інтересів на світовій мирній конференції.

5)     І нарешті, це усвідомлене прагнення національно-територіальної консолідації з боку правлячих еліт обох держав.

У січні 1918 року була проголошена Українська народна республіка (УНР), а на територіях, які входили до складу Австро-Угорської Імперії, утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На засіданні З січня 1919 р. рада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку".

Невдовзі 36 галицьких делегатів виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської України. Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки тисяч жителів столиці, численні гості, військо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу Ради і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР.

Після цього відбувся урочистий молебень. Свято під давніми стінами Софії закінчилося парадом українських військ. З особливим захопленням присутні вітали колони Січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. Наступного дня Трудовий Конгрес майже одностайно (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії) ухвалив Універсал про Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом Соборної України став тризуб.

Є. Петрушевич виголосив промову щодо об’єднання з УНР: «Ухвалений закон залишиться в нашій історії одною з найкращих дат. По лінії з’єднання не було між нами двох думок. Сьогоднішній крок піднесе нашого Духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе».

 

С. Петлюра звертаючись до представників делегації ЗУНР зазначив: «Ви не в силі представити моєї радості, що ви тут у Києві з нами. Тепер уже будемо спільно будувати Українську Державу, бо без вас не буде України. Ви ж Європа, а ми тут Азія».

 

Оцінка Акту Злуки громадськими та політичними діячами епохи Української революції:

-        Федераліст С. Єфремов високо оцінив злуку українських республік: «Розпанахане од віків, переполовинене тіло національне зробило останній акт до того, щоб зростись не тільки духом – бо це давно вже зроблено, але і в політичних формах. Акт справді історичний. Він завершує довгу нашу попередню історію і заразом спложує думки – про те, що має бути».

-        М. Шаповал: «Одначе, ця злука була більш теоретично-юридичною, ніж фактичною, бо галицький Державний Секретаріят уперто стояв на тим, що лише на спільних Всеукраїнських Установчих Зборах буде остаточно установлено закон про форми включення західних земель в одну державну систему і організацію Єдиної влади, а до того Західна Область УНР мусіла-б бути цілком незалежною в своїм існуванні» і наголошував, що «в злуці 22 січня двоєвластіє на одній українській землі було проголошено офіційно».

-        Зовсім інакшої думки був відомий політик, майбутній прем’єр УНР, І. Мазепа: «Проголошення української соборності було великим історичним актом в житті українського народу, проте мало лише декларативне значення».

-        В. Винниченко коментує Акт Злуки не з акцентами на його політичній значущості, а з наголосом на його зовнішній недоречній урочистості, помпезності: «свято поєднання» відбулося «розуміється, на Софійській площі, з дзвонами, молебнем, парадом і Головним Отаманом». Зрештою і заголовок підрозділу «Свято поєднання і «Мертвонароджений», у якому переповідаються ці події, звучить відвертим дисонансом оптимістичній назві його книги «Відродження нації».

Проте втримати незалежність та єдність України за того періоду не судилось: тяжке економічне та воєнне становище, взаємна недовіра політиків призвели до катастрофи. Через кілька місяців після того, як було проголошено про утворення незалежної Української Народної Республіки, більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупувала Польща, а Закарпаття – Чехословаччина. Із завершенням революційних подій національно-державний процес припиняється на материковій Україні, але продовжується за кордоном, у тих державах, на території яких перебували в еміграції члени уряду УНР. Ідея соборності постійно жила у мріях українців.

Отже, справдитися надіям політичних сил Наддніпрянщини та Західної України не вдалося і цьому заважало кілька причин:

1)     Байдужість країн Антанти до долі УНР (ставка робилася на сильну Польщу – як щит від більшовизму та на відновлення “єдиной и неделимой” Росії);

2)     “Двовладдя” урядів та суперечлива внутрішня політика;

3)     Особисте протистояння лідерів всередині Директорії (С. Петлюри та В. Винниченка) та з диктатором ЗУНР (Є. Петрушевичем);

4)     Значна кількість претендентів на владу в умовах громадянської війни.

На жаль, як ми бачимо, історія повторюється. Ми знову втрачаємо дорогоцінні частини нашої держави, знову амбіції, нездатність до єднання заради вищої мети стають на заваді існуванню неподільної та сильної України. Ми не винесли уроку з подій, коли Акт Злуки припинив існування.

Тоді українська державна єдність розвалилася. Соборність УНР було зруйновано, власне, українськими ж руками, а за цим відбувалася й втрата національної державності. В цьому є гіркий урок та повчальна сторінка історії для сьогоднішніх і майбутніх українців. Урок цей вчить, що у часи негод і боротьби слід відкинути власні інтереси і політичні, чи будь-які інші, вважати своїм святим   обов’язком зберегти національну єдність народу та Українську Соборну Самостійну Державу. І в цьому священному завданні немає дрібних та другорядних питань, немає важливих і менш важливих територій, українських і менш українських регіонів! Кожен клаптик української землі є всією Україною і усі, від малих та відчужених, але наших споконвічних, земель повинні бути об’єднані.

Хоча на початку ХХ ст. Соборна Україна припинила своє існування, Акт Злуки залишився тією знаменною подією, що мала велике історичне значення. Він дав змогу заманіфестувати перед усім світом про неподільність українських земель, єдність і солідарність українського народу, став прологом, дороговказом для сучасної соборної суверенної України.

Тож головне для нас, сучасних українців, таки не повторювати помилок минулого. А, якщо вже так і сталось, виправляти їх. І терміново!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.