Вільна і сильна

3 декабря 2014, 01:24
Студентка Інституту Журналістики КНУ ім. Тараса Шевченко
1
73

1991 рік.Проголошення суверенітету і незалежності України

Живи, Україно, живи для краси, 

Для сили, для правди, для волі! 

Шуми, Україно, як рідні ліси, 

Як вітер в далекому полі. 



О. Олесь 

Наша земля
 — земля славного незабутнього минулого, земля, якою можна пишатися. Скільки всього витерпіла вона за довгі віки свого існування, за ті часи, поки формувалася поступово нація з гордим ім’ям — українці. Недарма О. Довженко писав: «Не знаю я народу, та й нема такого другого народу нині на Землі, щоб так багато створив, таку велику данину приніс всьому людству, як наш народ». Ми можемо пишатися минулим нашої країни, нашими гордими предками, що не шкодували свого життя задля завоювання незалежності України. Ось мчать степами звитяжні козаки з шаблями на раменах, що єдиною метою свого життя зробили справу захисту кордонів держави, звільнення полонених з татарської та турецької неволі. Багато зробили вони для України, тому пам’ятає вона їх завжди. Але не тільки воїнами можемо ми пишатися. Адже наші предки — і ті мирні хлібороби, що сіяли зерно, обробляли землю, складали пісні, творили історію, оспівували її. Та теперішнє наше не менш славне. Адже за нашого життя Україна здобула довгоочікувану незалежність. І нехай нам тепер не таким легким здається життя, багато проблем у нашої держави, однак ми можемо пишатися своєю країною.

Україна – відносно молода держава, проте має довгу та драматичну історію. До здобуття незалежності в тисяча дев’ятсот дев’яносто першому році Україна почергово входила до складу кількох великих держав. Наша культура нараховує близько півтора тисячоліття, у ній органічно поєднані автентичність та вплив християнської, європейської та інших видатних культур світу. Українці зробили свій внесок у розвиток світової науки, філософії та мистецтва.
Уперше День незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року — в пам'ять про те, ще рік тому — 16 липня 1990 року — Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». Згодом, 18 червня 1991 року, було внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого в переліку святкових днів з’явився запис: «16 липня — День незалежності України». Рік потому, 5 червня, Верховна Рада України постановила: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова «16 липня — День незалежності України» замінити словами «24 серпня — День незалежності України». Тому від 1992 року День незалежності України щороку відзначається 24 серпня.

Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економі­чної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилю­вали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави.

Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет Украї­ни». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єди­ні в розумінні необхідності такого кроку, Сумніви багатьох депутатів щодо його доцільності були розвіяні проголошенням державного суверенітету Російської Федерації, яке відбулося напередодні у Москві. В цьому доку­менті вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Це положення Деклара­ції було внесено до чинної тоді конституції УРСР як окрема сталя. Вказу­валось на самостійність, повноту і неподільність влади в межах республіки, недоторканість її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зно­синах. Підкреслювалось, що від імені народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР. Законодавче закріплялися необхідність утворити національний банк, цінову, фінансову, митну служби, намір забезпечити національно-культурне відродження українського народу, вільний розвиток всіх інших народів, право мати власні збройні сили, органи внутрішніх справ, державної безпеки. Україна проголошувалась нейтральною позаб-локового державою, яка дотримуватиметься без'ядерного статусу, не буде приймати, виробляти і набувати ядерної зброї.

Процес законотворчої діяльності парламенту розвивався активно. Тільки на першій його сесії було прийнято 150 законодавчих актів. У серпні 1991 р. було ухвалено закон про економічну незалежність України.

Консерватори в союзних структурах активно протидіяли зростанню су­веренності й самостійності національних республік, у тому числі й України. Прийнятий 1989 р. закон про їх вихід зі складу СРСР містив такі правила й процедури, які здебільшого унеможливлювали його здійснення. Робилися спроби ще більше централізувати управління народним господарством, заперечувалась необхідність передачі ряду галузей промисловості і будів­ництва в безпосереднє відання республік. В умовах зростаючої інфляції Україна в 1990 р. домоглася скорочення обсягу паперових грошей, що бу­ли в обігу, на 2 млрд. Але це скорочення було знецінене багатократним зростанням емісії грошей в цілому в СРСР.

Намагаючись будь-що загальмувати процес розпаду Радянського Со­юзу, в березні 1991 р. з ініціативи союзного керівництва було проведено референдум, під час якого пропонувалося виявити ставлення населення до збереження СРСР на засадах оновленої федерації. На пропозицію го­лови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука в Україні на референдум було поставлено додаткове питання:


«Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» На перше запитання позитивну відповідь дали 70,2%, а на друге - 83,5% гро­мадян України, які одержали бюлетені. Це яскраво свідчило про зростання національної самосвідомості, «потягу до суверенності».


19 серпня 1991 р. у Москві була здійснена спроба повернути хід подій назад. Створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) оголо­сив про неможливість М.С.Горбачовим за станом здоров'я виконувати обо­в'язки президента СРСР, про перехід його повноважень до віце-президента Г.Янаєва, про надзвичайні заходи з метою подолання глибокої кризи, хаосу і анархії, що загрожують життю і безпеці громадян. Перед ке­рівництвом УРСР путчисти поставили вимогу про підтримку їхніх дій. Проти заколотників рішуче й безкомпромісно виступив Б.Єльцин, кваліфікувавши їхні дії як правореакційний антиконституційний переворот. Українське кері­вництво. зокрема Верховна Рада, зайняло вичікувальну позицію. Щодо верхівки Компартії України, очолюваної тоді С.Гуренком, та більшості міс­цевих органів влади та партійних комітетів, то вони підтримали дії москов ських заколотників. Вимоги демократичної частини депутатського корпусу про необхідність скликання позачергового засідання Верховної Ради України були зігноровані.

Тільки тоді, коли московський заколот фактично було придушено, українське керівництво почало діяти. 26 серпня 1991 р. Президія Верхов­ної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України дііі московських заколотників, приймає указ «Про тимчасове при­пинення діяльності Компартії України». ЗО серпня того ж року була при­йнята постанова «Про заборону діяльності Компартії України».Одночасно з цим прокомуністичні сили у Верховній Раді та за її межа­ми розгорнули кампанію на захист компартії.Серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до самостійного розвитку, до незалежності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серп­невого заколоту, приймає Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним рефе­рендумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Нагадаємо, що це була третя спроба домогтися незалежності. Перша відбулась у 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького, друга - у 1917-1919 рр. під керівництвом М.ґрушевського і В.Винниченка. Того ж дня Президентом України було всенародне (61,6 %) обрано Л.Кравчука.Розбудова української незалежної держави вступила в новий етап.7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зібралися лідери Білорусії (С.Шуш-кевич), Росії (Б.Єльцин) та України (Л.Кравчук), провели переговори (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов'язків Пре­зидента СРСР) і наступного дня підписали угоду про створення натомість СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД), Верховна Рада України ратифікувала цю угоду, зробивши певні застереження.21 грудня того ж року в Алма-Аті відбулася зустріч керівників незалеж­них держав колишнього СРСР (виняток становили Грузія та країни Балтії). У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого - у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері -від тоталітаризму до демократії; в економічній - від командної до ринкової економіки; у соціальній - від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній - від класових до загальнолюдських цінностей; у між­народній - від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» - до власної державнос-ті, від формальної незалежності - до реального суверенітету.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.