Страшного не забути!

3 декабря 2014, 00:26
Студентка Інституту Журналістики КНУ ім. Тараса Шевченко
0
382

Голодомор 1932-33 років та його наслідки для українського народу .

На долю нашого народу випало чимало тортур і випробувань.  Нас намагались підкорити ,зламати наш дух і  єдинство ,але справжня сила незламна !
"У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у Націю". (Є. Коновалець)

Із тисяч народів і народностей світу майже 200 виросли в нації – створили свої держави й домоглися визнання світової спільноти, серед них – Україна.

У духовному і політичному житті кожної нації є події й роки, які назавжди входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових цивілізаційних процесах.
В історії нашого народу є події ,що назавжди залишаться в серці кожного українця і завжди будуть нагадувати нам про велику ціну свободи і незалежності .Великою ,темною плямою стали для нас події 1932-33 років і це дійсно трагічні спогади для  усього  нашого  народа .


В історії бурхливого XX-го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України. 

Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу  його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс, „Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречення на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk („первісний народ”)”.

Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКП(б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.

У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані „зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.

За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл   будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.

Наслідки Голодомору 

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. А з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Проте, критерієм масштабності трагедії є, очевидно, не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.

Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн.осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.

Глибокий слід, залишений Голодомором 1932— 1933 рр. в історії України, накладається на слід від інших трагедій, що випали на долю українського народу у ХХ столітті. Громадянська війна і голод 1921-23 років, репресії 1937-1938 років, війна 1941- 45 рр., німецька окупація і Голокост, голод 1946-1947 рр... Однак якщо потрібно і взагалі можливо зважити наслідки багаторазових потрясінь, гуманітарні наслідки Голодомору не зрівняються ні з чим.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Без належної оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні - цієї найбільш цинічної форми політичного терору в історичному, соціологічному, правовому і політичному аспектах, неможливо сьогодні уявити історію Європи ХХ ст., збагнути саму суть тоталітаризму. Слід з повною підставою говорити про глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.

Міжнародні аспекти визнання Голодомору як геноциду

Поняття „геноцид” було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 року резолюцією 96(І) Генеральної Асамблеї ООН, яка визначила: “Згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого головні винуватці мають бути піддані покаранню”.

9 грудня 1948 року ГА ООН одноголосно прийняла „Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, яка набула чинності з 12 січня 1951 р.

У статті I Конвенції проголошується: „Сторони, які домовляються, підтверджують, що геноцид, незалежно від того, чи здійснений він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права, і проти якого вони зобов’язуються вживати заходи попередження і карати за його здійснення”. Стаття II подає визначення геноциду: „Дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову або релігійну групу як таку». Під знищенням розуміється:

  1. вбивство членів групи;
  2. заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам групи;
  3. навмисне створення життєвих умов, розрахованих на цілковите або часткове фізичне знищення її;
  4. вжиття заходів, розрахованих на попередження дітонароджуваності у середовищі такої групи і, нарешті, д) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу”.

За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано (МИГ 27.11.03.).

Відтоді ця Конвенція стала інструментом попередження геноциду, дієвість якого істотно зросла після завершення „холодної війни”. Проте сформульовані у цьому документі юридичні норми вживались, як правило, лише по відношенню до Голокосту часів Другої світової війни, по свіжих слідах якого, власне, й було розроблено Конвенцію.

Лише створена завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Дж.Мейсом у 1986 р. назвала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні геноцидом.

Це визначення базувалося переважно не на документах, а на суб’єктивних судженнях свідків Голодомору. Крім того, ця комісія була покликана встановити факти, а не давати їм правову оцінку. Тому з ініціативи Світового конгресу вільних українців було створено Міжнародну комісію з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні під керівництвом професора шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуба Сандберга.

У листопаді 1989 року комісія Я.Сандберга опублікувала свої висновки. Безпосередньою причиною масового голоду в Україні вона назвала надмірні хлібозаготівлі, а його передумовами — примусову колективізацію, розкуркулювання і прагнення центрального уряду дати відсіч «традиційному українському націоналізму». Отже, юристи побачили в Голодоморі не тільки прагнення Кремля за допомогою терору голодом нав’язати селянству невластивий йому спосіб життя, але й виокремили в терорі національну складову. Голодомор в Україні був кваліфікований як геноцид.

Глава Комісії проф. Сандберг, який у серпні 2006 р.. взяв участь у „круглому столі” з Голодомору у рамках ІV Всесвітнього Форуму українців,  вважає і надалі актуальним проведення досліджень і дискусій з проблематики Голодомору, оскільки, на його думку, йдеться не тільки про дослідження історичного аспекту, але й про вивчення на цій основі “феномену” тоталітаризму, що зневажає людські права і породжує нетерпимість і переслідування, а також проявів ксенофобії, расової та етнічної нерівності, які й досі спостерігаються в різних країнах світу і з якими людство вступило в третє тисячоліття” (з бесіди з послом України у Швеції 14 .02.2000 р.).

Власне, під цим кутом зору й відбулось міжнародне відзначення 70-ї річниці Голодомору у 2003 році.

Його початок було покладено спеціальним засіданням Верховної Ради України 14 травня 2003 року, присвяченим пам’яті жертв Голодомору, в якому не взяла участі лише фракція комуністів. Учасники засідання ухвалили Звернення до українського народу, в якому визнали, що „...Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії”.

У вересні того ж року Президент України закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932-33 рр. в Україні як акту геноциду. Проте представлений Україною відповідний проект резолюції провести не вдалося. Натомість, розповсюджена як офіційний документ ГА ООН Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, НУО, фонди і асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, у тому числі Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменістан, Тимор-Леште, Узбекистан, Україна та Ямайка. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, усі 25 країн-теперішніх членів ЄС.

Росія, хоч і приєдналася до Спільної заяви, чинила значний опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання голодоморів. Зокрема, МЗС РФ у письмовій формі виклало свою позицію щодо відповідного положення виступу Міністра закордонних справ на 59-й сесії ГА, де російська сторона наголосила, що вважає питання закритим після схвалення Спільної заяви на 58-й сесії Генасамблеї і "подальше обговорення цієї теми в ООН є контрпродуктивним". У МЗС РФ однозначно негативно сприйнято й ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального радника Генсекретаря з питань геноциду.

Разом з тим, міжнародне визнання Голодомору міститься в цілій низці офіційних документів. Зокрема, йдеться про заяву парламенту Естонії від 20 жовтня 1993 р. із засудженням комуністичної політики геноциду; резолюцію № 680 щодо голодомору в Україні Сенату Австралії від 31 жовтня 2003 p., яка визнала події в Україні одним з найжахливіших проявів геноциду в історії людства та аналогічна резолюція Законодавчої Ради штату Нова Південна Валія від 20 листопада 2003 p.; Декларацію про вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років, ухвалену Сенатом Аргентинської Республіки 23 вересня 2003 р.; резолюцію Сенату Канади від 19 червня 2003 р., в якій міститься заклик  до уряду Канади визнати голодомор в Україні 1932-1933 pp. та засудити будь-які спроби приховати історичну правду про те, що ця трагедія була нічим іншим як геноцидом. Документ передбачає також призначення останньої суботи листопада днем жалоби в канадських школах; резолюції Палати представників та Сенату конгресу США, у т.ч. відповідно № 356 та №202, ухвалені у 2003 р., а також рішення Палати представників (листопад 2005 р.) про виділення уряду України земельної ділянки для спорудження у Вашингтоні до 75-річчя голодомору в Україні пам'ятника жертвам голодомору-геноциду; постанову стосовно „70-ї річниці великого голодомору в Україні 1932-1933 років” Державних Зборів Угорської Республіки від 24 листопада 2003 р.; послання Генерального директора ЮНЕСКО у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні 1932-1933 pp. від 16 грудня 2003 p.

Таким чином, станом на сьогодні, актом геноциду українського народу Голодомор 1932-1933 років визнали парламенти Австралії, Грузії, Естонії, Еквадору, Канади, Литви, Парагваю, Перу, Польщі, США та Угорщини.

Документи про визнання Голодомору прийняли також окремі регіональні та муніципальні органи, зокрема Законодавча асамблея штату Парана (Бразилія), Парламент Каталонії (Іспанія) та Палати депутатів провінцій Чако та Місьйонес (Аргентина).

Варто також відзначити встановлення пам'ятників/пам'ятних   знаків   жертвам голодоморів   та політичних репресій в Україні у низці країн світу -Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії (Тюмень), США та Угорщини.

З метою виконання доручень Секретаріату Президента та Кабінету Міністрів України щодо спорудження пам’ятника жертвам Голодомору  1932-33 років у м.Вашингтон при МЗС України утворено спеціальну Робочу групу, до складу якої увійшли представники МЗС, Міносвіти, Мінкультури, Мін’юсту, Мінтрансзв’язку та Мінбуду. Посольством України в США проводиться робота щодо визначення конкретної земельної ділянки у м.Вашингтон під майбутній пам’ятник та щодо вирішення всіх процедурних питань для її належного оформлення.

У 2003-2007 pp. у багатьох країнах світу зусиллями дипломатичних установ України за кордоном проведено велику кількість заходів по вшануванню пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій та примусових виселень. Відбулися тематичні збори, виставки, лекції, церковні панахиди, траурні мітинги та ін., що значною мірою сприяло підвищенню рівня обізнаності світової громадськості про трагедію українського народу.

Дорученням Президента України № 1-1/863 від 14.07.2004 р. щодо гідного вшанування в Україні пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій і примусових виселень визначено продовжити роботу, зокрема, щодо визнання світовою спільнотою голодомору в Україні 1932-1933 pp. геноцидом українського народу.

Запроваджено щорічне відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій (остання субота листопада).

4 листопада 2005 року Президент України В.А.Ющенко підписав указ „Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні”, в якому „здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії українського народу” визначаються як пріоритетні завдання центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Глава держави доручив  уряду, серед іншого, „забезпечити здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства”.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України „Про Голодомор 1932-33 рр. в Україні”, яким визначила трагічні події 30-х рр. в Україні  геноцидом українського народу. Цей закон заклав юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності, вчинених організацією Голодомору.

З метою виконання Указу Президента №1056/2007 „Про відзначення у 2007 р. Дня пам’яті жертв голодоморів” від 2 листопада 2007 р.,  Указу Президента №250/2007 „Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні” від 28 березня 2007 р. та забезпечення визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду Українського народу, МЗС України, зусиллями закордонних дипломатичних установ України за кордоном, спільно з Міжнародним благодійним фондом „Україна 3000”, Українським інститутом національної пам’яті, СБУ, із залученням представників української діаспори за кордоном, відомих вчених, політологів, науковців та професорів, проводить за кордоном інформаційно-роз’яснювальну роботу, зокрема, організовує тематичні виставки, конференції, семінари, розповсюджує інформаційні матеріали з даної тематики, проводить демонстрацію документальних кінострічок тощо. Проведення цих заходів має сприяти визнанню на міжнародному рівні Голодомору, як однієї з найстрашніших гуманітарних катастроф в історії людства, що має стати важливою складовою встановлення історичної правди про тогочасні події.





Наслідки голодомору

 Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 15 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.[2]

Вчені продовжують вивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Політико-правова оцінка голоду 32-33-го років вимагає нетрадиційних історико-політологічних методик з'ясування його специфіки. Обмежитись простим переліком причин та висвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо.

Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-го та першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни та методи хлібозаготівель.

Голод 33-го року в Україні - це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33 роках засвідчують глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.

Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 чоловік. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.
Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. чоловік, і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.