Другий зимовий похід

24 декабря 2014, 03:56
0
157

1921

     Другий зимовий похід Армії УНР або Листопадовий рейд – акція, яка відбулася на теренах нашої держави у 1921 році під загальним командуванням генерала Юрія Тютюнника.

     В жовтні 1921 року командуванням Армії УНР та Повстанчою Командою було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні.

     Саме під час зими 1921-1922 років Україна переживала перший голодомор, який був спровокований більшовицькою політикою воєнного комунізму, що мала на меті забезпечити Червону Армію та Червону Гвардію продовольством та іншими необхідними ресурсами, що на справі виявилось пограбуванням сіл введеною більшовиками продрозкладкою.

     У січні 1921 року при Головній Команді військ УНР засновано Партизансько-Повстанський Штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. Справу підготовки до походу в Україну Симон Петлюра доручив відомому військовому діячеві генерал-хорунжому Юрку Тютюннику. Підготовка рейду в Україну здійснювалась в координації з ІІ Відділом Генерального штабу Польського Війська. Зокрема на нарадах з поляками інтереси С. Петлюри представляв полковник Олександр Данильчук. Поляки, не зважаючи на те, що у жовтні 1920 року вони порушили умови польсько-української військової конвенції від 24 квітня 1920 року і пішли на замирення з більшовиками, а Українська Армія ще більше місяця продовжувала війну з Радянською Росією, але під тиском ворога 21 листопада 1920 року була змушена відступити на терени окуповані Польщею, а згодом і Червона Армія окупувала територію України,  вони (поляки) погодилися на організацію Головного Повстанського штабу у Львові,також зобов'язалися постачати необхідні засоби для штабу та його станиць, через які переходитимуть посланці в Україну, дозволяли використовувати інтернованих старшин та козаків як посланців в Україну та обіцяли видавати документи на безкоштовний переїзд залізницею для службовців Штабу. Одночасно поляки погодились випустити 2000 інтернованих старшин і козаків, які на добровільній основі погодяться повернутися в Україну для продовження боротьби з більшовиками.

     У квітні 1921 року Партизансько-Повстанчий штаб на чолі з генералом Тютюнником виїхав з Тарнова до Львова з дорученням — розробити там план організації повстанської армії. Штаб розміщувався у Підзамчі, в будинку Другого відділу Команди Корпусної округи. Була це Львівська Експозитура ІІ Відділу Генерального штабу Польського Війська (тобто розвідка). Шеф розвідки просив свого зверхника, шефа ІІ Відділу Генерального штабу ПВ у Варшаві, підполковника Ігнація Матушевського, щоб українському Повстанчому штабові дали якнайбільшу допомогу, бойовий виряд, обмундирування та харчі.

     У другій половині жовтня 1921 року з таборів інтернованих осіб у Каліші, Вадовицях та з Александрова-Куявського перевезено у Волинські ліси понад 1200 вояків. Їх розміщено у лісах на північ від міста Рівного. Незабаром приїхала бриґада добровольців з колишньої 6-ї дивізії Армії УНР під командою Р. Сушка, а вслід за тим і численний штаб генерала Юрка Тютюнника. Почалася організація Повстанчої Армії, зокрема її головної частини — Волинської групи.

     27 жовтня 1921 року у селі Мицьках відбулася нарада командного складу, на якій обговорювався план походу в Україну.

Юрій Тютюнник

     Після наради Тютюнник видав наказ першій, другій, третій, четвертій і п'ятій Повстаничм групам в Україні проголосити загальне повстання, згідно з інструкцією, виданою 15 серпня 1921 року. Друга Повстанча група під командуванням отамана Орлика мала знищити залізничні лінії на північному Правобережжі, які пов'язували північ з півднем, щоб перетяти шляхи комунікації Червоної Армії з Києвом і не допустити відступу на північ.

     Третій Повстанчій групі під командуванням отамана Левченка, яка діяла на північному Лівобережжі, наказано було знищити шляхи комунікації в її районі, підірвати залізничний міст у Кременчуці, захопити Полтаву та зробити рейд на Харків, щоб знищити радянський окупаційний центр України.

     П'ята Повстанча група, під командою отамана Брови, діяла на півдні України й мала перерізати шляхи комунікації між Україною і Доном, захопити місто Катеринослав та висадити в повітря мости на Дніпрі. Кожний наказ закінчувався фразою: «Всіх членів чека і комуністів розстрілювати».

     29 жовтня все було готово до повстання.

     Українська Повстанча Армія поділялася на три армійських групи: 1-ша, найбільш чисельна, — головна Волинська група, якою мав командувати сам генерал Юрко Тютюнник; 2-га, Подільська, утворювала відділ окремого призначення — нею командував підполковник Михайло Палій-Сидорянський; 3-тя група, чисельно найменша, формувалася на терені Бесарабії. Назви цих груп виводилися з назв теренів, на яких вони формувалися і з яких вони проривалися на територію Української РСР.

Усі три групи перейшли радянський кордон у різних місцях. Перші відомості про перехід кордону українськими військами командування правобережного угруповання Червоної армії отримало з Києва опівдні 28 жовтня. Водночас з-поміж населення розійшлися чутки про багаточисельність українських сил і про початок масового антибільшовицького повстання.

      Командир Бессарабської групи — Гулий-Гуленко. З усіх трьох груп вона була найменшою та найслабшою. Сформована на території Румунії. На Правобережну Україну пробивалась першою. Головне завдання групи — демонструвати на півдні України «основний наступ», відвернути на себе увагу більшовиків, тим самим полегшати операцію прориву головній Волинській групі. За ціль Басарабська група мала захоплення міста Тирасполя і прямування на Одесу, щоб здобути доступ до моря. Поставленої цілі не було досягнуто, адже їх ворог був значино чисельнішим. Напротивагу відділам Бессарабської групи  вийшли ІІ батальйон 451-го полку Московської дивізії та Тираспільський гарнізон Червоної армії. Бессарабська група зазнала втрат, її значна частина навіть не змогла перетнути румунсько-радянський кордон.

     Подільську повстанську групу сформовано з інтернованих козаків та старшин 4-ї Київської дивізії та 5-ї Херсонської дивізії і 260 українських вояків з табору в Олександрові-Куявському. Створення відбувалося поблизу містечка Копичинці. Її командиром став підполковник М. Палій-Сидорянський. Незважаючи на по­передні домовленості, на всю групу польська сторона видала лише 200 рушниць, 11 тис. набоїв, 3 кулемети «Максим», 100 австрійських ручних гранат. Перед Подільською групою стояло завдання пройти між червоноармійськими підрозділами у районі Бар —Хмільник — Вінниця — Житомир та відвести увагу від головних повстанських сил. Згодом планувалося з'єднання Подільської і Волинської груп у районі Малин —Чоповичі — Радомишль. Початок рейду Подільської групи пришвидшив приїзд до Копичинецького КПП офіцера польського Генштабу поручника Ковалевського з наказом-вимогою залишити територію Польщі; у випадку невиконання їх мали заарештувати і відправити до таборів інтернованих.

     Вирушила в похід 25 жовтня 1921 з м. Гусятина на Тернопільщині. Першим польсько-радянський кордон перейшов о 23-й годині розвідувальний відділ П. Сумароківа; головна частина Подільської групи перейшла кордон поблизу села Бондарівка близько 2-ї години ночі 26 жовтня; полонено 6 прикордонників, за кілька годин повстанці обеззброїли ще 40 червоноармійців. Під селом Гусятин в ніч з 27 на 28 жовтня 4-ий кінний корпус 4-ої київської петлюрівської дивізії під командуванням полковника М. Палія-Сидорянського в кількості 600 вояків, подолавши опір радянських прикордонників, перетнув українсько-польський кордон. В перших боях група розбила кілька червоноармійських загонів і сама стала кінною групою. 28 жовтня 4-й кінний корпус зайняв станцію Ярмолинці, захопив містечка Купіль і Городок. У селі Згарках Подільська група напала на більшовицький штаб і вій­ськову частину Котовського. Де­які червоноармійці, врятувалися втечею. 1 листопада поранено командира групи Палія-Сидорянського. Керівництво гру­пою перейшло до С. Чорного. 2-4 листопада на північних околицях містечка Хмільник відбувалися бої 4-го кінного корпусу 4-ої київської петлюрівської дивізії, українські сили відступили на північ. 6 листопада Подільська група перемістилася у ви­значений наказом Тютюнника район, для з'єднання з головними повстанськими силами. Проводилася розвідка для встановлення місцезна­ходження Волинської повстанської групи.

     Однак ли­ше 9 листопада вояки дізналися, що Волинська група після захоплення Коростеня змушена була відійти у напрямку села Чоповичі через переважаючі сили суперника. Командування Подільської групи вирішило наздогнати головні повстанські сили і наказало рухатися в напрямку містечка Базар; по дорозі розсіяно більшовицький каральний відділ до 50 бійців. В часі походу до групи приєдналися потріпані і виснажені загони отаманів Антончика, Струка та Орлика. 18 листопада біля села Блитчі вояки довідались про поразку Волинської групи.

     Загалом, з важкими боями загін пройшов все Поділля і вийшов у район Бородянки. Тут, втративши надію з'єднатись з Волинською групою, що було передбачено оперативним планом, подільський загін був змушений повернути на захід. Подільська група перейшла польський кордон 6 грудня 1921 року. Після переходу кордону вояки змушені були здати зброю польській владі.

    4 листопада 1921 в рейд вийшла Волинська група з району Олевська — під головуванням полковника Вержбовця, подолавши опір радянських прикордонників, перетнула польсько-український кордон і пройшла в Коростенський район. 7 листопада здобула Коростень однак радянська історіографія це заперечувала. Проте під натиском переважаючих сил противника українські частини змушені були відступити на Захід. Після бою відбулося об'єднання решток 4-го кінного корпусу 4-ї київської дивізії під командуванням полковника Палія-Сидорянського та 6-ї стрілецької дивізії полковника Вержбовця. 10 листопада об'єднаний загін захопив станцію Чоповичі, але після прибуття червоної стрілецької дивізії та бронепоїзда був вибитий. В районі селища Базар група була оточена більшовицькою кавалерією Г. Котовського.

     17 листопада 1921 в бою під селом Малі Міньки повстанці були розбиті. Частина учасників групи потрапила у полон, і після рішучої відмови перейти на службу до Червоної армії 359 бійців Повстанської Армії 21 листопада 1921 було розстріляно під Базаром. Тільки невеликий загін зі 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і перейти польський кордон. Прикордонники звітували, що відбулося прикордонне звіткнення біля с. Тернівка із «контрреволюційними силами».

Основними причинами поразки Другого Зимового походу стали:

1)    Похід не був ретельно підготовленим: не вистачало  одягу, збруї, кінноти. Наявне невірне визначення балансу сил.

2)    Неправильно вибраний час нападу. В час розгортання повстання більшовики усунули причини невдоволення селян – політику воєнного комунізму, був запроваджений НЕП, проголошена амністія повстанцям, агітаційні компанії. Селяни не були розгнівані, а отже не охоче підтримували повстанців.

3)    Підготовка повстання не була таємницею, що теж було помилкою.

4)    Брак розвідки. Повстанці Другого Зимового походу не мали зв’язку з повстанськими групами в Укрїні.

5)    Погодні умови (зима, холод).

6)    Необачно обрані люди: наявність провокаторів та зрадників у штабі.

       Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 років. Але він показав прагнення українського народу побороти більшовицьку владу та здобути незалежність.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.