Релігія в Україні. Що ми маємо

16 декабря 2014, 00:57
журналист
0
51
Релігія в Україні. Що ми маємо

.


Павло Флоренський, російський православний священник та філософ, сказав : "Релігія є, або, принаймні, претендує бути художницею порятунку , і справа її - рятувати . Від чого ж рятує нас релігія? Вона рятує нас від нас, - рятує наш внутрішній світ від схованого в ньому хаосу. Вона долає гієну , яка живе в нас і язики якої, прориваючись крізь тріщини душі, лижуть свідомість . Вона залагоджує душу , а оселити мир у душі , вона заспокоює і ціле суспільство, і всю природу."

Такій людині як Флоринському, що мав неабиякий досвід та глибокі пізнання в релігійній сфері, можна повірити. І справді, важко заперечити вплив, який релігія та церква справляють на людину. Недарма протягом усієї української історії траплялися випадки спроб використання церкви. На який тільки інструмент не намагалися перетворити релігію - політичний, економічний чи маніпуляційний. Релігія найчастіше виступає засібом маніпуляції ; це інструмент, за допомогою якого хитрі підпорядковують собі довірливих. Зазвичай релігією оперують ті, хто при владі. Політики усіляко намагаються підпорядкувати собі релігійні общини,
втручаються в суто релігійну сферу. Це викликає бунти на протести віруючих, але, як правило, вони залишаються безрезультатними. У цій статті я би хотіла глибше заручитися у релігійну сферу саме нашої держави.

Отже, Україна – багатоконфесійна держава. ШОфіційно зареєстрованих громад - 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії. Найпопулярніші - це Українська православна церква, Українська православна церква – Київський патріархат, Українська автокефальна православна церква, Українська греко-католицька церква, Римсько-католицька церква, євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської, адвентисти сьомого дня, свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви. Ця багатоконфесійність передбачає усвідомлення можновлядцями своєї відповідальності. Адже від тонкощів державного регулювання державно-релігійних відносин залежить формування гармонійних і плідних відносин у системі: людина—релігійна організація—держава—суспільство. Як відомо, у нашій системі державного управління цьому уваги майже не приділяють. Але як має виглядати ідеальна політика щодо сфери релігії?

До системи взаємин держави й церкви в Україні застосовують два основні підходи. Перший ґрунтується на цілковитій рівності релігій і релігійних організацій, котрі існують і виникають у країні. Тобто, основа політики - це лояльність. Специфікою, наприклад, США, є порівняно невеликий період існування й відсутність домінуючої етнічної конфесійної спільноти. Жодна з конфесій не може претендувати на особливу значущість для держави, тобто у держави однакове ставлення до всіх релігійних організацій. Це забезпечує рівність між релігійними спільнотами, що є запорукою мінімалізації ризику можливих конфліктів між ними. Другий підхід, яки застосовують, наприклад, в Греції - це особливі відносини з деякими релігійними організаціями, котрі мали великі заслуги в становленні держави й суспільства. Але й на фоні цих уже сформованих підходів виникають певні проблеми. Українська держава стосовно релігійних організацій в ідеалі повинна здійснювати політику невтручання. Це забезпечило б нейтралітет у питаннях світогляду й віросповідання і водночас створило б рівні умови для захисту прав і свобод усіх громадян. Однак ця політика передбачає певні важелі, щоб свобода не перетворювалася на неконтрольовану вседозволеність, за якої порушуються права інших громадян, громадського порядку. Наша політична система навряд чи спроможна здійснювати такий контроль. Та все ж, є надія на усвідомлення владою своїх прорахунків.


У той же час церква досить інтенсивно розвивається. Наприклад, із здобуттям Україною незалежності, католицька церква здобула ідеальні умови для розвитку. її духовним центром є Львівська архідієцезія. Також, з 1992 р. в Україні працює перший Апостольський Нунцій (посол) архієпископ А. Франко. На сьогодні в державі діє понад 750 католицьких громад, що охоплюють всі області, 33 монастирі, 6 духовних навчальних закладів, зокрема Український римсько-католицький університет, працюють 12 періодичних видань та більше 400 служителів культу. Але разом з активним розвитком важко не помітити й тенденцію до комерціалізації церкви. Уже частіше її використовують у якості апатрата для задоволення чиїхось фінансових інтересів.

Ось такі проблеми наразі існують в Україні поряд з церквою. Можливо, вони спричиняють такий не зовсім звичний характер українського релігійного життя, про який, власне, йтиметься далі.

Хотілося би почати з того, що релігійна свідомість людей, як віруючих, так і невіруючих, характеризується помітною невизначеністю. Як правило, вони визнають існування Бога, однак не завжди вірять в існування душі, гріха, Раю і пекла. Виходячи з цього, ці поняття набувають у них не стільки релігійного, скільки морального забарвлення. Причому третина віруючих, половина тих, хто вагається між вірою й безвір'ям, та шоста частина невіруючих і атеїстів одночасно визнають переселення душ, що суперечить християнському віровченню. До речі, релігійність населення Західноукраїнського регіону в цілому є вищою за релігійність жителів інших областей України. Тому не дивно, що до початку перших намагань лоялізації радянської державної політики стосовно релігії, на сім західноукраїнських областей припадало більше половини зареєстрованих релігійних громад. Також цікаво, що центрами релігійної діяльності стали міста, тоді як у дореволюційні часи та у перші десятиліття радянської влади релігійним було передусім українське село. Тут видніється яскрава тенденція до урбанізації. Говорячи про такий факт української історії, як викорінення державної релігії, то наразі у регіонах, де така політика досягла успіху, зараз можна спостерігати поширення нетрадиційних релігій. До таких налжить Донецька і Київська області, Крим та інші. Нині в Україні відбувається розкол правоставної віри на три церкви. Суттєвою особливістю відносин ніж ними є брак порозуміння. Взаємовиключне різноголосся у поглядах, уявленнях, переконаннях та ідеалах, у ціннісних орієнтаціях і соціальних настановах церковного керівництва різних православних конфесій в Україні незмінно відбивається на їхній пастві розгубленістю, невпевненістю, розчаруванням, психологічними хвилюваннями і навіть взаємною неприязню і конфліктами. Як наслідок, українське православ'я все більше втрачає своє специфічне історичне призначення бути моральним захисником і утішником усіх знедолених, матеріально і соціально незабезпечених, пригнічених негараздами життя і розчарованих в ньому, позбавлених надії на краще майбутнє на землі, тобто тих, про кого йшлося у Нагірній проповіді Ісуса Христа:

Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

Блаженні покірливі, бо землю успадкують вони.

Блаженні прагнучі і жадаючі правди, бо вони нагодовані будуть.

Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, коли ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе заради Мене. Радійте та веселіться, — нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами... Ви — сіль землі... Ви — світло для світу.

Отже, хотілося б зробити акцент на кризі в українській релігійній сфері. Релігійний плюралізм в Україні, значна активізація в останні роки на його ґрунті різноманітних псевдорелігійних рухів, окультних шкіл і сект — очевидне її свідчення. Навіть православна церква, єдина з церков у вітчизняній історії, що функціонувала незмінно всі десять століть свого існування, і та сьогодні гостро потребує підтримки, захисту і відродження. Тому можна зробити висновок, що духовний авторитет усіх релігій, що діють у країні, може бути відновлений шляхом укріплення істинно віруючими та не "заплямованими" політикою людьми.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.