Постать Петра Сагайдачного в історії України

13 октября 2014, 23:05
Студентка Інституту Журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка
0
177

Видатний гетьман Війська Запорозького

        Петро Конашевич-Сагайдачний відомий нам як полководець, гетьман Війська Запорозького організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства.


Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

 

    Народився Петро Сагайдачний на західній Галичині на Самбірщині у селі Кульчицях. Походив із шляхетського роду. Навчався в Острозькій академії, певний час перебував на службі у якогось польського шляхтича, а близько 1595 року опинився на Запорозькій Січі, де став загартованим воїном і очолив походи проти Туреччини. Його називають учасником молдавської й лівонської воєн (1600 - 1601). Але ця діяльність Сагайдачного невідома, і лише наприкінці свого життя (161 - 1622) виступає він на першому плані сучасного українського життя. Перед тим уже прославився Петро Сагайдачний як непереможний козацький вождь. Ось як пише про нього сучасник, поляк Ян Собеський, що не раз буває з Сагайдачним у походах:
«Скільки проводив він запорозьким військом, всюди був окритий славою подвигів на суші й морі і мав незмінне щастя. Кілька разів погромив татар на степах перекопських і навів страх на Крим. Не менше прославили його морські походи – і тут завсіди мав він щастя, зруйнував кілька великих міст турецьких в Європі й Азії, попалив околиці Константинополя. Взагалі був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життя, в битві був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив – як то звичайно у козаків; на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний; супроти козацького своєвольства бував дуже суворий і карав смертю за провини.»

     Перед управлінням Сагайдачний вперше послугував у московській війні 1617 року: козацька поміч королеві тоді була необхідна, але й козаччині ця війна трапилася під добру пору, тому Сагайдачний охоче взяв участь у цій війні. Комісії тиснули на козаччину все більше і по козацьких походах на Туреччину комісари знову вибралися з військом на Україну, домагаючись, щоб козаки не зачіпали турків, не бунтував народ на Україні, щоб відправили з війська свого людей і звели ціле військо козацьке на одну тисячу, а всі інші щоб вернулися в звичайне підданство. Сагайдачний зі старшиною, щоб не доводити до війни, обіцяв і приймав ці умови, з тим щоб у короля просити потім зміни деяких пунктів. Але все тяжче ставало отак викручуватися, і добре трапилося для них, що саме під ту пору як комісари змушували козаків підписувати таку «ординацію» - король польський заходився коло війни з Московщиною. Польський сейм не хотів давати грошей на війська на цю війну, вся надія була на козаків. Королевич Володислав, щоб добитися московської корони (під час смути московські бояри вибрали його царем, але потім відреклися від цього), пустився в Московщину з малими силами і треба було його рятувати. Сагайдачний сподівався, що тепер за московською війною підуть в пам'ять всі комісарські ординації й почав збирати військо. Під покровом цих зборів козаччина своєволила на Україні цілу зиму і весну 1618 р., тільки влітку Сагайдачний зібрався, ведучи більше 20 тисяч самого вибраного війська і пішов під Москву, де стояв королевич Володислав. По дорозі нищив Московщину, здобував крепості, міста і наганяв великого страху, так, що за чудо вважали, коли якомусь місту вдавалося від нього відсидітися. Зійшовся з королевичем, що був втішений козацькою підмогою, і разом із польським військом вчинив нічний напад на Москву. Але в Москві чекали на той напад і дали відсіч військові. Але московське управління стало податливіше на польські бажання в переговорах і польські сеймові комісари, що ули при Володиславі, виконуючи бажання сейму, щоб цю війну закінчити якнайскоріше, скористалися поступками Москви і дійшли до згоди із московською стороною. Це обурило Володислава і Сагайдачний теж був за продовження війни з Москвою, але війну було скінчено.

     Тепер не маючи загрози з московського боку, польське правління влітку 1619 року знову вислало Жолкевського з комісарами й військом  наводити порядок з козаками. Знову зажадали, щоб козаки зменшили своє військо, не здійснювали морських походів, спалили свої човни і таке інше. Це було чорною невдячністю з боку польського правління після того, як вони покликали козаків на підмогу і мали у підпорядкуванні 20 тисяч, а тепер наказували всім козакам повертатися в підданство, складаючи одну чи дві тисячі. При невиконання побажання погрожували війною, а Сагайдачний війни не хотів. Військові Сагайдачного було видано по 20 тисяч золотих та конфлікт вщух. Вирішено було, що військо козацьке складатиме 3000. Після підписання угоди, Сагайдачний поїхав на Січ. Козаки нарікали на нього за таку податливість, і на Низу кінець кінцем вибрали нового гетьмана, Бородавку. Але Сагайдачний чекав, сподіваючись, що Польщі прийдеться таки рано чи пізно поклонитися козакам, як буде потреба.

     В польських кругах досі знали Сагайдачного як сміливого воєводу – на Україні знали й про його прихильність до справ української церкви і освіти. Як вихованець Острозької школи – чоловік близький інтересам тодішньої освіти і книжності, Сагайдачний підтримував близькі відносини з церковними і вченими кругами Києва, де тоді було багато його земляків галичан, і там знали, що можна покладатися на поміч Сагайдачного і Війська Запорозького.


Петро Конашевич-Сагайдачний. Гравюра

 

     Незважаючи на те, що на Запорожжі гетьманом обрано було Бородавку, Сагайдачний заправляв усім між козаками і можна було покладатися на його слово. За його прохання  московський патріарх Теофан  протягом осені і зими 1620 року посвятив митрополита київського і п’ятьох єпископів – на всі владицтва українські і білоруські.

     Під кінець 1620 року Бородавку було скинуто із гетьманства і засуджено на смерть, гетьманом нову вибрали Сагайдачного. В цей час Польща перебувала у війні з Туреччиною. І приймаючи булаву Сагайдачний постановив ще раз спробувати прихилити короля і управління до українських бажань козацькою заслугою. Більше нічого не залишалося – хіба облишити польське і завернути козаків з поля битви, поки король не сповнить козацьких бажань, - але а таке Сагайдачний не згодився піти. Польське військо перейшло за Дністер під Хотином, кріпосною турецькою, і турецьке військо вже надходило, обступаючи поляків. Першим ділом Сагайдачного було відшукати козаків і привести їх до поляків. В нього це вдалося, але сам гетьман був поранений пострілом у руку.

     Саме завдяки козацькому війську, його невимовній відвазі та хоробрості у боротьбі з турками, де вони не лише захищалися, а й робили наступи, Хотинська війна 1620 – 1621 років була виграна. Турецький султан, втративши надію на перемогу, примирився з поляками і відступив.

     Сподіваючись на свою заслугу, Сагайдачний вислав прохання до польського короля. Козаки просили збільшення платні з 40 тисяч золотих – до 100 тисяч; щоб козаки могли вільно перебувати у своїх оселях, керуючись своїми вольностями; щоб була надана допомога за шкоду нанесену у війні; і щоб «заспокоєна була віра православна». Але все це було відхилено. Король Жигимонд доручив своїм комісарам відновити постанови 1619 року за якими військо козацьке становило дві-три тисячі. Сам же сказав, що козакам не було кривди і не буде, значить все залишиться як було.

     Сагайдачному король присилав ліки, щоб вилікувати поранену руку, але це не потішало гетьмана. Він був засмучений, що його надії і плани не справдилися. Він відчував, що скоро настане його кінець і розпорядився своїм маєтком, призначивши частину його на київське братство, а другу – на братство львівське, щоб з доходів тримало «ученого магістра, в грецьків язику досвідченого», «на науку і цвіченіє діток православних і вихованнє бакалаврів учених, на вічні часи».

Помер Петро Сагайдачний 10 квітня 1622 року. Братські школярі читали похвальні вірші на його похоронах, видані потім книжкою: прославляли його мужність, любов до свого народу, до його освіти і церкви, давали в приклад козацтву.

за свого гетьманства взяв в Турків місто Кафу
аж і сам цісар турський був в великім страху,
бо йому чотирнадцять тисяч людей вбив,
каторги одні палив, другі потопив -
много тоді з неволі христиН свободи,
за що Бог з воїнством єго благословив.

(«Вірш на жалосний  погреб зацного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного», 1622 р. зі слов’янської )

 

 

Походи на чолі із Петром Сагайдачним:

1614 р.

– козацький флот під командуванням П. Сагайдачного напав на Трапезунд, Синоп та спалив турецький флот.

1615 р.

– флот  П. Сагайдачного атакував Стамбул

1616 р.

– розбито турецький флот під Очаковом, зруйновано фортецю Кафу

1620-1621 рр.

Хотинська війна Османської імперії проти Речі Посполитої з метою завоювання українських і польських земель. За Хотинським мирним договором, турки зобов’язані не нападати на українські землі, а поляки – зупинити козацькі походи на Туреччину.

Результатами походів стало те, що був розвіяний міф щодо непереможності турецької армії – турки не змогли загарбати українські землі.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.