Нова Ялта в Китаї? Як Трамп, Путін і Сі можуть перекроїти світ без України

16 листопада 2026, 16:45
Власник сторінки
Журналист
0

Європа та Канада побоюються кулуарних домовленостей Вашингтона з Москвою і Пекіном, які можуть поставити під загрозу українські інтереси та єдність західних союзників


Зустріч Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна в Китаї може змінити глобальний баланс сил. Чому Кремль зацікавлений у такому форматі, чого побоюються Україна та Європа і як Канада реагує на нову геополітичну реальність? Чи не стане Шеньчжень новою Ялтою?

Як Путін перетворює зустріч із Трампом і Сі на дипломатичну перемогу Кремля

Запланована зустріч президентів США, Росії та Китаю в Шеньчжені може стати не початком великої мирної угоди, а демонстрацією нового світового порядку, в якому долю України ризикують обговорювати без самої України. Для Путіна це шанс повернути собі статус глобального гравця, для Сі Цзіньпіна — продемонструвати геополітичну вагу Пекіна, а для Дональда Трампа — увійти в історію як посередник між трьома ядерними державами. Проте союзники Вашингтона вже дають зрозуміти: фотографія трьох лідерів не може замінити міжнародних гарантій і права України визначати власне майбутнє.
Історія цієї зустрічі набагато серйозніша, ніж протокольна подія на полях саміту АТЕС. За повідомленнями Associated Press, Reuters та інших міжнародних медіа, переговори трьох лідерів плануються на 19 листопада в китайському Шеньчжені. Білий дім і Кремль підтвердили підготовку зустрічі. Водночас остаточне узгодження китайської сторони та порядок денний залишаються важливими питаннями.

Найбільша проблема полягає навіть не в тому, про що говоритимуть Трамп, Путін і Сі. Вона в тому, хто опиниться за столом переговорів, а хто залишиться за його межами. Україна, яка майже п'ять років протистоїть російській агресії, не є учасником цього тристороннього формату. Європейський Союз також не представлений серед трьох головних співрозмовників. І саме ця обставина перетворює потенційну дипломатичну подію на серйозний виклик для західної коаліції.
Reuters у своєму аналізі від 14 листопада вже поставив питання, чи не стане ця зустріч новою Ялтою. Порівняння особливо тривожне: у 1945 році великі держави визначали повоєнний порядок, а доля країн, які безпосередньо зазнали агресії, залежала від домовленостей переможців. Сьогодні небезпека полягає в тому, що три ядерні держави можуть спробувати говорити про європейську безпеку та Україну без повноцінної участі Києва.

Путіну потрібна не стільки угода, скільки фотографія

Для російського президента ця зустріч має особливу цінність навіть у тому разі, якщо вона завершиться без конкретних домовленостей. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Путін став політичним ізгоєм для значної частини демократичного світу. Міжнародний ордер на його арешт, санкції, дипломатична ізоляція та залежність Москви від Пекіна суттєво обмежили його можливості повернутися до звичайної міжнародної політики. І раптом — одна переговорна зала, два президенти найвпливовіших держав світу, спільна фотографія та можливість продемонструвати російському суспільству: ось він, Путін, знову серед тих, хто нібито визначає долю планети.
Саме на символічному значенні зустрічі наголошують аналітики Associated Press. За їхньою оцінкою, очікування від конкретних результатів невисокі, а політичний ефект може виявитися значно більшим за практичний. Колишній американський дипломат Денні Рассел, якого цитує BILD, також вважає, що найбільше від такого формату виграє саме Путін. Спільна поява трьох керівників держав стане для Кремля дипломатичним тріумфом незалежно від того, чи вдасться домовитися про щось суттєве.
Але є ще одна причина, чому Москва так зацікавлена в цьому форматі. Путін прагне закріпити уявлення, що Росія залишається рівноправним партнером США та Китаю, а її агресія проти України не заважає Кремлю брати участь у визначенні глобальних правил. І тут виникає небезпечна підміна понять: замість обговорення відповідальності агресора світові пропонують обговорювати його місце за великим дипломатичним столом.

Трамп шукає ядерну угоду, Путін — українські поступки

Найбільш промовистою суперечністю майбутньої зустрічі є різне розуміння її мети. Адміністрація Трампа, за інформацією Associated Press, планує зосередитися на війні в Ірані та можливостях майбутньої угоди щодо ядерних арсеналів трьох держав. Високопосадовець американської адміністрації дав зрозуміти, що Вашингтон не очікує негайних домовленостей із ядерного питання. Йдеться радше про початок розмови. Особливо складним тут є Китай. Його ядерний арсенал значно менший за американський і російський, а Пекін не демонструє особливого бажання погоджуватися на обмеження, які поставили б його в один ряд із двома найбільшими ядерними державами світу.
Для Путіна ж пріоритет може бути зовсім іншим. Москва зацікавлена в тому, щоб перетворити тристоронню зустріч на майданчик для обговорення завершення війни проти України на російських умовах. Саме таку можливість раніше описували журналісти The Wall Street Journal, а радник Путіна Юрій Ушаков не приховував зацікавленості Кремля в українському питанні.
Виникає принципове запитання: чи погодиться Трамп обговорювати українську долю з Путіним і Сі, навіть якщо офіційно американська сторона декларує інший порядок денний? Associated Press повідомляє, що американський представник заявив про намір Трампа не порушувати питання України на цій зустрічі. Але сам факт, що Москва розраховує використати майданчик для просування власного бачення завершення війни, створює для Києва очевидні ризики. Трамп хоче ядерної угоди, Путін — політичного визнання своїх територіальних претензій, а Сі — демонстрації того, що без Китаю жодне глобальне питання вже не вирішується. Три різні інтереси, одна переговорна зала і відсутність України.

Україна: жодної Ялти за нашою спиною

Київ не залишився осторонь дискусії про можливий тристоронній формат. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга ще 19 жовтня різко розкритикував саму ідею переговорів Трампа, Путіна та Сі без української участі. Його позиція була принциповою: тристороння зустріч за участю України, США та Росії могла б наблизити завершення війни. Натомість переговори Росії, США та Китаю без Києва здатні лише заохотити Путіна продовжувати агресію. Це не дипломатична формальність. Це попередження про небезпеку повернення до політики великих держав, які домовляються про долю менших країн без їхньої згоди.

Володимир Зеленський також висловлював занепокоєння, що така зустріч може перетворитися на платформу для обговорення українського питання за спиною Києва. Associated Press прямо звертає увагу на ці побоювання. І тут варто нагадати просту, але принципову річ: Україна не є предметом торгу між Вашингтоном, Москвою та Пекіном. Жоден президент іншої держави не має повноважень розпоряджатися українськими територіями, визначати зовнішньополітичний курс України чи погоджувати обмеження її суверенітету.
Путін може скільки завгодно мріяти про нову Ялту, але Україна — не Польща 1945 року і не територія, яку можна передати з рук у руки за зачиненими дверима. Тим більше, що сьогодні українська незалежність захищається не дипломатичними деклараціями, а армією, яка вже зруйнувала плани Кремля щодо швидкого захоплення держави.

Європа попереджає Трампа: жодних сюрпризів із Путіним

Найчіткіший сигнал Вашингтону з боку європейських союзників пролунав від канцлера Німеччини Фрідріха Мерца. 13 листопада, напередодні очікуваних переговорів у Китаї, він закликав Трампа не допустити повторення сценарію зустрічі на Алясці, яка викликала серйозне занепокоєння європейських столиць. «Жодних сюрпризів», — таким було головне послання Мерца американському президенту. Він закликав Вашингтон залишатися на боці «команди Європи» та «команди України», а не перетворювати двосторонні або тристоронні контакти з Москвою на механізм ухвалення рішень за європейською спиною.
Особливо важливо, що Мерц наголосив на майбутніх гарантіях безпеки України. За його словами, переговори мають визначити, у яких рамках можна буде забезпечити українську безпеку після досягнення миру. Але спочатку цей мир необхідно реально встановити. Це принципова відмінність європейського підходу від російського. Москва прагне обговорювати нову архітектуру європейської безпеки, фактично вимагаючи права впливати на зовнішньополітичні рішення сусідніх держав. Європейці ж наголошують: безпека України не може бути предметом російського вето.

На неформальній зустрічі лідерів ЄС 13 листопада президент Європейської ради Антоніу Кошта також підтвердив, що безпека Європи та безпека України нероздільні. Європа має виступати єдиним голосом у дипломатичних зусиллях, а її участь у формуванні майбутнього України є принциповою. Євросоюз окреслив і конкретний механізм координації: європейську переговорну команду за участю інституцій ЄС та представників Франції, Німеччини, Італії, Польщі й Великої Британії. Ще важливішим є спільне комюніке за результатами зустрічі в Абу-Дабі 10 листопада, в якій брали участь представники ЄС, Франції, Німеччини, Італії, Великої Британії, України, США та НАТО.
У документі прямо зафіксовано: будь-які майбутні домовленості повинні поважати суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України в ухваленні рішень. Окремо наголошено на необхідності надійних гарантій безпеки. Це важливий дипломатичний сигнал: європейці не збираються віддавати Україні роль пасивного спостерігача у переговорах про її майбутнє. Кремль хотів би бачити за столом лише трьох президентів. Європа нагадує, що за цим столом мають бути враховані інтереси тих, хто безпосередньо платить за війну.

Канада: союзник США, який дедалі менше покладається на Вашингтон

Особливе місце в цій дипломатичній історії посідає Канада. Вона залишається одним із найважливіших союзників США, підтримує Україну, але водночас переживає серйозне загострення відносин із адміністрацією Трампа. Прем'єр-міністр Марк Карні також планує зустріч із Сі Цзіньпіном у Шеньчжені. Проте його порядок денний суттєво відрізняється від того, який просуває Вашингтон. 10 листопада Карні заявив, що має намір прямо порушити перед китайським лідером питання іноземного втручання у внутрішні справи Канади. Він також планує обговорити міжнародну безпеку та економічні відносини двох держав.
Канадський прем'єр наголосив, що Оттава надає великого значення невтручанню Китаю та інших держав у внутрішні справи країни. Ця позиція особливо цікава на тлі загального геополітичного контексту. Карні намагається одночасно захищати канадські національні інтереси, відновлювати економічні контакти з Пекіном і зберігати партнерство з Вашингтоном. Але торговельні конфлікти з адміністрацією Трампа змушують Оттаву шукати додаткові міжнародні можливості.
І тут є важливий нюанс: Канада поки не виступила з окремою офіційною заявою, яка прямо засуджувала б майбутню зустріч Трампа, Путіна та Сі. Тому було б неправильно приписувати Карні позицію, якої він публічно не висловлював. Проте політична проблема очевидна. Якщо США почнуть формувати нові домовленості з Москвою та Пекіном, не враховуючи позиції традиційних союзників, це неминуче посилить дискусію про самостійність європейської та північноамериканської політики безпеки. Для України важливо, щоб Канада залишалася не просто партнером у двосторонніх відносинах, а частиною ширшої коаліції, яка не дозволить перетворити припинення російської агресії на торгівлю українськими інтересами.

Сі Цзіньпін: господар, який може отримати більше за гостей

Поки Трамп і Путін розглядають майбутню зустріч як можливість досягти власних політичних цілей, Сі Цзіньпін має не менш важливий інтерес. Китай отримує можливість продемонструвати, що саме Пекін стає одним із головних центрів ухвалення глобальних рішень. Але для Сі ця зустріч не позбавлена ризиків. Reuters у матеріалі від 14 листопада звертає увагу на те, що китайський лідер не обов'язково зацікавлений у форматі, який просувають Москва та Вашингтон. Пекін не хоче опинитися в ситуації, коли його змушуватимуть до ядерних домовленостей із двома державами, чиї арсенали значно перевищують китайський.
Крім того, демонстративна близькість із Путіним може зашкодити китайським зусиллям представити себе захисником багатосторонньої міжнародної системи та вільної торгівлі. Адже Китай зацікавлений у стабільних економічних відносинах із Європою, а не лише у стратегічному партнерстві з Росією. Reuters також нагадує, що після початку російського вторгнення Китай став головним торговельним партнером Москви, збільшив закупівлі російських енергоресурсів і залишився важливим постачальником технологічних компонентів, необхідних російській військовій промисловості.
Тобто Пекін уже має значний вплив на Кремль. І зовсім не очевидно, що Сі готовий витрачати цей вплив заради американської ініціативи з ядерного роззброєння. Парадокс полягає в тому, що Путін їде до Китаю демонструвати свою рівність із Вашингтоном і Пекіном, тоді як реальна економічна залежність Росії від Китаю нікуди не зникає. Для Сі це зручна позиція: приймати російського президента як рівноправного гостя на фотографії, але зберігати значно сильніші економічні важелі впливу на Москву.

Чи може Шеньчжень стати новою Ялтою?

Порівняння майбутньої зустрічі з Ялтинською конференцією 1945 року вже стало одним із головних сюжетів міжнародної дискусії. Тоді керівники США, Великої Британії та СРСР визначали повоєнний порядок у Європі. Сьогодні ситуація принципово інша, але сама логіка переговорів великих держав про долю інших країн викликає небезпечні асоціації. The Washington Post і Reuters звертають увагу на те, що Путін може використати зустріч для просування ідеї домовленостей щодо України на умовах Москви.
Проте є суттєва відмінність від 1945 року: Україна не є переможеною стороною, яку можна просто поставити перед фактом. Вона має власну державність, армію, міжнародні зобов'язання партнерів і право самостійно визначати умови миру. Не менш важливо, що Європа сьогодні не є пасивним спостерігачем. Вона фінансує українську оборону, забезпечує військову допомогу, підтримує санкційний тиск на Росію та бере участь у розробленні майбутніх гарантій безпеки. Тому будь-яка домовленість Вашингтона з Москвою, яка ігноруватиме європейські інтереси, може поставити під сумнів не лише майбутнє України, а й усю систему трансатлантичної безпеки.
І тут Трампу доведеться відповісти на незручне запитання: чи хоче він бути президентом, який зміцнить західний союз, чи політиком, який заради ефектної дипломатичної фотографії створить додаткові тріщини між Америкою та її найближчими партнерами?

Головний результат — хто виявиться переможцем ще до початку переговорів

Зустріч у Шеньчжені може завершитися без жодної конкретної угоди. Трамп не переконає Китай скоротити ядерний арсенал, Сі не погодиться на американські умови, а Путін не отримає автоматичної згоди Вашингтона на російські територіальні претензії. Але навіть за такого сценарію кожен із трьох учасників матиме власний політичний результат.
Путін отримає можливість продемонструвати росіянам, що його не ізолювали, що він спілкується з американським президентом і китайським лідером на рівних. Для Кремля це важливий пропагандистський ресурс і спроба легітимізувати власну агресивну політику через повернення до великої дипломатії.
Трамп зможе продемонструвати, що здатний збирати за одним столом лідерів трьох ядерних держав і претендувати на роль глобального посередника. Але якщо за цим не стоятимуть конкретні результати, ефект може виявитися короткочасним.
Сі Цзіньпін зміцнить образ Китаю як держави, без якої не вирішується жодне велике міжнародне питання. При цьому Пекін може уникнути будь-яких зобов'язань, які суперечать його власним інтересам.
А от для України головний результат вимірюватиметься зовсім іншими критеріями. Чи залишиться принцип територіальної цілісності недоторканним? Чи буде збережено право Києва самостійно визначати умови миру? Чи не спробує Вашингтон використати переговори з Москвою для тиску на Україну? Чи збережуть європейські союзники єдність у питаннях військової допомоги та гарантій безпеки? Саме відповіді на ці запитання матимуть для України набагато більше значення, ніж будь-яка спільна фотографія в Шеньчжені.
Путін хоче повернутися до клубу великих держав. Трамп прагне увійти в історію як творець нової дипломатичної архітектури. Сі хоче, щоб світ визнав центральну роль Китаю. Але є одна обставина, про яку трьом лідерам не варто забувати: Україна не погоджувалася бути об'єктом їхньої геополітичної гри. І якщо зустріч у Шеньчжені справді стане історичною, то її історичне значення визначатиметься не тим, наскільки красиво троє президентів виглядатимуть на спільній фотографії, а тим, чи не спробують вони вирішити долю країни, яка не дала Путіну реалізувати його імперські амбіції.
Найбільша дипломатична перемога Кремля — не сама фотографія Путіна з Трампом і Сі. Це була б ситуація, коли після цієї фотографії світ почав би сприймати Україну не як самостійного учасника переговорів, а як предмет домовленостей трьох сильніших держав. І саме цього Київ, Брюссель та союзники України мають не допустити.

Редакційна примітка: матеріал відображає стан інформації на 15 листопада 2026 року. Заяви про наміри учасників, офіційні підтвердження підготовки зустрічі та аналітичні припущення щодо її наслідків розмежовано. Зокрема, позицію Канади щодо тристороннього формату не слід ототожнювати з її окремою критикою китайського втручання у внутрішні справи.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Новости мира
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.