Росія вимагає повернення НАТО до військово-політичної конфігурації 1997 року, виведення військ Альянсу зі Східної Європи, припинення західної військової допомоги Україні та відмови Києва від перспективи вступу до НАТО. Чому кремлівський ультиматум загрожує не лише Україні, а й Польщі, країнам Балтії, Фінляндії та всій системі європейської безпеки?
Путін вимагає від НАТО капітуляції
Росія більше не приховує масштабу своїх геополітичних претензій. Москва вимагає не просто нейтралітету України чи визнання окупованих територій. Кремль хоче, щоб НАТО фактично відкотилося до кордонів і військової конфігурації 1997 року, а Польща, Чехія, Угорщина, країни Балтії, Румунія, Болгарія та інші держави Східної Європи позбулися військової присутності Альянсу. Це вже не переговори про припинення війни. Це спроба примусити Європу переглянути наслідки завершення холодної війни на користь Москви.
За повідомленням The New York Times, російські вимоги викладені в документі від 10 листопада, який опинився в розпорядженні редакції. Газета отримала його від учасника переговорів, а інше джерело, обізнане з перебігом переговорного процесу, підтвердило справжність документа. Його зміст свідчить: Москва прагне не просто зупинити бойові дії в Україні, а домогтися масштабного перегляду європейського безпекового порядку. І це вже не припущення про приховані наміри Кремля. 12 листопада радник Володимира Путіна із зовнішньої політики Юрій Ушаков підтвердив, що Росія справді хоче повернення НАТО до стану 1997 року.
За цією формулою стоїть цілком конкретна геополітична вимога: держави, які вступили до Альянсу після 1997 року, мають фактично втратити частину гарантій безпеки, заради яких вони й приєдналися до НАТО. Росія прагне позбавити їх того, що вони здобули власним суверенним рішенням, і повернути собі право визначати, якою має бути військова присутність Заходу біля російських кордонів.
Москва хоче перекреслити розширення НАТО
Згідно з документом, про який повідомляє The New York Times, Росія вимагає виведення військових структур і збройних сил НАТО з Польщі, Чехії та Угорщини, які стали членами Альянсу 1999 року. Під російський ультиматум також потрапляють країни Балтії, Словенія, Румунія та Болгарія, що приєдналися до НАТО 2004 року. Інакше кажучи, Кремль хоче повернути військово-політичну карту Європи до конфігурації, яка існувала до першої хвилі розширення Альянсу після розпаду Радянського Союзу. Це надзвичайно промовистий момент. Росія вимагає від НАТО відмовитися від військової присутності саме в тих державах, які свого часу самостійно вирішили позбутися залежності від Москви та інтегруватися в західну систему колективної безпеки.
Польща, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія та Словенія не були примусово затягнуті до НАТО. Вони пройшли процедури вступу, отримали згоду союзників і стали членами Альянсу на підставі власного політичного вибору. Але для Кремля цього недостатньо. Москва поводиться так, ніби рішення незалежних держав мають силу лише доти, доки вони не суперечать російським інтересам. Якщо сусідня країна обирає західні гарантії безпеки, це оголошується загрозою Росії. Якщо НАТО посилює оборону своїх членів, Кремль вимагає відступу. Якщо Україна прагне захистити себе від нової агресії, їй пропонують відмовитися від права обирати союзників. За такою логікою Росія претендує на особливе право вето щодо зовнішньої та оборонної політики інших держав.
Не мирний план, а ультиматум у масштабах континенту
Вимога повернути НАТО до стану 1997 року не існує окремо від інших російських претензій. У документі, про який пише The New York Times, Москва також вимагає припинити західні постачання зброї Україні, відмовитися від подальшого розширення НАТО на схід, закріпити постійний позаблоковий статус України та передати Росії весь Донбас. Окремо висувається вимога, щоб Франція та Велика Британія зобов'язалися не використовувати власну ядерну зброю для захисту інших європейських держав. Це вже не спроба домовитися про припинення вогню. Це претензія на перегляд усієї системи європейської оборони, включно з відносинами між союзниками, військовими гарантіями та принципами колективного захисту.
Фактично Москва хоче отримати те, чого не змогла досягти військовим шляхом: обмежити можливості НАТО, послабити оборону східноєвропейських держав, ізолювати Україну від західної військової підтримки та закріпити за собою право визначати майбутнє сусідніх країн. Особливо небезпечно, що все це подається в контексті переговорів про завершення війни. Кремль намагається об'єднати в одному пакеті припинення бойових дій в Україні та капітуляцію Заходу перед російськими вимогами. Тобто Москва хоче, щоб за агресію проти України заплатила не лише сама Україна. Ціну російського вторгнення мають сплатити також Польща, країни Балтії, Румунія, Болгарія та інші члени НАТО.
Фінляндія: Кремль хоче скасувати наслідки власної агресії
Окремий напрямок російського тиску — Фінляндія. Раніше німецьке видання BILD повідомляло, що серед вимог, які циркулюють у російських переговорних колах, є вихід Фінляндії з НАТО. 13 листопада речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що йому невідомо про таку вимогу, і заперечив, що вона висувалася. Однак тут важливо не змішувати два різні рівні інформації: BILD повідомляв про неофіційну пропозицію, яка обговорювалася в переговорних колах, а не про затверджений Кремлем офіційний документ. Проте сама поява такої ідеї цілком відповідає загальному напрямку російських претензій.
Фінляндія десятиліттями дотримувалася політики військового позаблокового статусу. Рішення вступити до НАТО вона ухвалила після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Саме російська агресія змусила фінське суспільство та політичне керівництво переглянути попередню модель безпеки. Тепер Москва, якщо вірити інформації BILD про неофіційні пропозиції, хотіла б змусити Гельсінкі відмовитися від цього рішення.
Виходить парадоксальна ситуація: Росія своїм вторгненням посилила НАТО, а тепер вимагає, щоб Альянс покарав за це держави, які вирішили захистити себе від російської загрози. Кремль хоче не просто повернути собі вплив. Він прагне, щоб сусіди Росії знову жили з оглядкою на Москву, а їхні рішення про безпеку залежали від того, чи схвалює їх російське керівництво.
Російські вимоги «цілком обурливі»
Міністр оборони Фінляндії Антті Хяккянен відреагував на повідомлення BILD і відкинув російські пропозиції щодо відступу НАТО зі Східної Європи, назвавши їх «абсолютно обурливими». Згідно з цими пропозиціями, Фінляндія має скасувати свій вступ до НАТО, а в країнах Балтії не має бути баз альянсу. Росія також потребує позаблокового статусу України. Натомість Москва пропонує, зокрема, вивести ядерну зброю з Білорусі і не розміщувати там ракети середньої дальності.
«Абсолютно обурливо взагалі пропонувати щось подібне», — заявив Хяккянен 13 листопада. Росія це знає. Росія хоче, щоб європейські держави НАТО обмежили свою діяльність на користь Росії. Такі речі не підлягають обговоренню. На думку фінського міністра, Росія зараз перевіряє, на які поступки готові США та Європа. Кремль не належить до мирних переговорів всерйоз, а натомість намагається висувати максималістські вимоги. Росія, як каже Хяккянен, дотримується «психологічної стратегії», яка має на меті змінювати умови переговорів на свою користь. Його заклик до Заходу: «Ми не повинні піддаватися на їхній блеф».
Фінляндія вступила до НАТО у 2023 році після російського нападу на Україну. Країна має спільний кордон із Росією протяжністю понад 1300 кілометрів.
Україна — головний приз у російському геополітичному торзі
Усі ці вимоги мають спільну мету — позбавити Україну можливості самостійно визначати власне майбутнє. Росія хоче отримати весь Донбас, закріпити позаблоковий статус України та домогтися припинення західних постачань озброєнь. У ширшому пакеті вимог, про який раніше повідомляв BILD, фігурували також обмеження військової присутності НАТО в Балтійському регіоні та демілітаризація українських портів Одеси й Миколаєва. Це не випадковий набір побажань. Йдеться про послідовне послаблення української держави — територіальне, військове, економічне та дипломатичне.
Передача Росії всього Донбасу означала б винагороду агресора за багаторічну війну. Відмова від НАТО позбавила б Україну перспективи отримати колективні гарантії оборони. Припинення західних поставок зброї поставило б під загрозу здатність Збройних сил стримувати новий напад. А обмеження військово-морських можливостей України створило б додаткові важелі російського впливу на Чорному морі. Особливо цинічно виглядає спроба подати такі поступки як необхідну ціну миру. Адже Росія не пропонує симетричного скорочення власних можливостей агресії, яке гарантувало б Україні безпеку. Вона вимагає, щоб передусім роззброювалася та обмежувала себе саме держава, на яку напали.
За повідомленням BILD, президент України Володимир Зеленський також заявляв про американську пропозицію щодо вступу України до НАТО в обмін на відмову від Донбасу на користь Росії. Цю інформацію важливо розглядати саме як повідомлення про переговорну позицію, а не як підтверджену остаточну домовленість. Але навіть сама поява подібної формули демонструє небезпечну логіку торгу: територіальні поступки України розглядаються як можливий інструмент досягнення домовленостей між великими державами. І тут виникає принципове питання: якщо Україна відмовиться від частини своєї території, від перспективи НАТО та від частини оборонних можливостей, що саме змусить Росію не повторити агресію через кілька років?
Зеленський: США запропонували Україні членство в НАТО в обмін на відмову від Донбасу
За словами президента України Володимира Зеленського, США вперше запропонували Україні вступ до НАТО в обмін на виведення ЗСУ з Донбасу. «Американці порушили питання: «А якщо Україна буде в НАТО, Україна вийде з Донбасу?» Це було вперше. Ми обговорюємо з партнерами цілісний пакет безпеки, який нам можуть запропонувати під час переговорів», — заявив Зеленський журналістам 13 листопада (цитує «Інтерфакс-Україна»).
Зеленський, однак, додав, що не має наміру поступатися Росії територією України, але готовий винести пропозиції щодо гарантій безпеки від НАТО та ЄС на обговорення у суспільстві.
Кремль хоче домовлятися з кожною країною окремо
Російські пропозиції щодо двосторонніх пактів про ненапад із державами НАТО також не можна розглядати як невинну дипломатичну ініціативу. Раніше російський дипломат Олексій Дробінін представляв кілька можливих моделей нової системи безпеки в Європі. Серед них — колективні оборонні союзи, двосторонні угоди про військову допомогу, політичні зобов'язання не підтримувати противників іншої сторони та окремі пакти про ненапад із членами НАТО.
На перший погляд, сама ідея домовленостей про ненапад може здаватися привабливою. Європейські суспільства втомилися від війни, а гарантії стабільності потрібні всім. Проте принципове значення має не назва документа, а умови, на яких його пропонують підписати. Якщо Росія одночасно вимагає виведення військ НАТО зі Східної Європи, припинення озброєння України та обмеження права інших держав обирати союзників, то пакт про ненапад перетворюється на інструмент одностороннього роззброєння Заходу.
Ще небезпечнішим є прагнення Москви вести переговори з окремими членами Альянсу. Двосторонні домовленості можуть створити нерівномірні зобов'язання, посилити суперечності між союзниками та поставити під сумнів єдність НАТО. Кремль чудово розуміє: домовлятися з 32 державами, які мають спільні зобов'язання, значно складніше, ніж тиснути на кожну столицю окремо. Тому за пропозиціями про індивідуальні гарантії від Москви може приховуватися цілком прагматична мета — послабити колективну оборону через роз'єднання її учасників.
Вашингтон не повинен перетворити російські вимоги на предмет торгу
Не менш важливою залишається позиція Сполучених Штатів. Раніше Axios повідомляв, що адміністрація Дональда Трампа попросила Росію підготувати пропозиції щодо майбутньої угоди про безпеку з Європою, включно з конкретними кроками Москви для зниження напруженості. За інформацією видання, американські посланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер мали обговорювати ці питання з Володимиром Путіним. Вашингтон також прагнув залучити європейських представників до наступних раундів переговорів.
Сам факт обговорення нової системи європейської безпеки не є проблемою. Навпаки, після завершення війни Європі доведеться шукати механізми, які унеможливлять повторення російської агресії. Проблема починається тоді, коли Росії дозволяють виступати автором умов, а її вимоги стають вихідною точкою переговорів. Москва роками пояснювала власну агресивну політику нібито загрозами з боку НАТО. Тепер вона хоче використати ці самі аргументи, щоб домогтися відступу Альянсу та обмеження суверенітету його членів.
Якщо Вашингтон погодиться розглядати російські претензії як легітимну основу для нового європейського порядку, це означатиме небезпечний прецедент: держава, яка розпочала війну, отримає можливість диктувати умови безпеки тим, кого вона вважає своїми потенційними противниками. Європейські держави мають усі підстави не довіряти такому сценарію. Їхня безпека не може бути предметом двосторонньої домовленості між Вашингтоном і Москвою, так само як майбутнє України не може вирішуватися без участі Києва.
Європа повинна відповісти не поступками, а єдністю
12 листопада Reuters повідомило про підготовку декларації, яку мали підтримати близько 40 держав. Її принципова позиція полягала в тому, що питання європейської безпеки мають вирішуватися за участю самих європейців, а врегулювання війни — за участю України. У документі наголошувалося на суверенній рівності держав, непорушності кордонів і праві кожної країни самостійно обирати військово-політичні союзи.
Президент Франції Еммануель Макрон розцінив цю позицію як важливу відповідь на спроби усунути Європу від обговорення її власної безпеки. Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна, своєю чергою, наголошував на необхідності спочатку домогтися припинення вогню з боку Росії, а вже потім переходити до предметних дискусій про майбутню систему безпеки. Це принципова послідовність. Не можна спочатку винагороджувати агресора політичними та територіальними поступками, а потім сподіватися, що він добровільно стане гарантом миру.
Росія повинна спочатку припинити агресію, а не отримувати нові можливості для тиску в обмін на обіцянки не нападати. Європа також має усвідомити: російська вимога повернути НАТО до стану 1997 року — це не лише українська проблема. Якщо Москва доб'ється хоча б часткового перегляду гарантій безпеки для східноєвропейських держав, наслідки відчуватиме весь континент.
Сьогодні Кремль вимагає відступу НАТО. Завтра може вимагати обмеження військової допомоги окремим державам, заборони на розміщення певних озброєнь або перегляду оборонних домовленостей. Кожна поступка, яку Москва зможе представити як результат власного тиску, створюватиме основу для наступного ультиматуму.
Путін хоче не миру в Європі, а права вирішувати за Європу
Російська вимога повернути НАТО до стану 1997 року оголює справжню суть кремлівської політики. Путіну недостатньо контролювати окуповані українські території. Він прагне змінити правила, за якими живе весь європейський континент. У цій конструкції Україна повинна втратити території та право самостійно обирати систему безпеки. Фінляндія — відмовитися від союзницького захисту. Польща та країни Балтії — погодитися на скорочення військової присутності НАТО. А весь Альянс — визнати, що Москва має особливі права на безпекову архітектуру Східної Європи.
Це не повернення до стабільності. Це спроба відновити систему сфер впливу, в якій великі держави розпоряджаються долями менших, а незалежність сусідів визнається лише за умови їхньої політичної покірності. Історія вже продемонструвала ціну російських обіцянок. Будапештський меморандум не захистив Україну від анексії Криму та повномасштабного вторгнення. Мінські домовленості не забезпечили тривалого миру. Тепер Кремль пропонує нові документи про ненапад, одночасно вимагаючи від інших держав відмовитися від власних гарантій безпеки. Тому головне питання сьогодні полягає не в тому, чи готова Європа підписати з Росією черговий договір. Питання в тому, чи готова вона захистити принцип, за яким жодна держава не має права визначати зовнішньополітичний курс своїх сусідів.
Якщо НАТО погодиться на повернення до 1997 року, це буде не просто військове скорочення. Це стане політичним визнанням того, що російська агресія може змінювати кордони, союзи та правила міжнародного співіснування. Путін хоче завершити війну в Україні так, щоб її наслідком стала стратегічна поразка не лише Києва, а й усієї системи європейської безпеки. І найнебезпечніше в його ультиматумі навіть не вимога вивести війська НАТО зі Східної Європи. Найнебезпечніше — переконання Кремля, що після всього скоєного він має право висувати такі вимоги. Європа не повинна повертатися до 1997 року, щоб Росія почувалася безпечніше. Росія повинна нарешті зрозуміти, що безпека її сусідів не залежить від дозволу Кремля.
Як у Кремлі змінили тактику
Ще перед початком дводенних переговорів в Абу-Дабі низка західних ЗМІ повідомила про «креативний» варіант, який вигадали в США, щоб задовольнити російські територіальні «хотєлкі». Американські переговірники запропонували Києву змінити адмінмежі українських областей, щоб Путін міг заявити про досягнення своїх територіальних загарбань, бо Трамп після нищівної поразки на проміжних виборах до Конгресу намагається будь-що досягти угоди з Путіним.
The Telegraph написала, що Україна відхилила цю «блискучу» пропозицію США. Проте в перший же день перемовин в ОАЕ Кушнер заявив, що Путін буцімто готовий до миру, але «за належних умов». А держсекретар Марко Рубіо, який у цей самий час зустрічався з міністрами закордонних справ країн G7 у Парижі, де також був і Андрій Сибіга, додав, що Росія має погодитися й прийняти післявоєнні гарантії безпеки для України. Що, звісно, на сьогодні є просто фантастикою.
На відміну від Києва, який на цих переговорах пропонував енергетичне та перемир’я у Чорному морі, не відмовляючись водночас від обговорення територіального питання (яке, за словами Зеленського, має бути винесено виключно на зустріч лідерів), російська сторона цинічно говорила про подальше загарбання українських територій та чинну після «Ялти» систему безпеки в Європі, яка працює дуже погано.
Глава МЗС РФ Сергій Лавров стверджує, що Москва має власний документ про те, який вигляд повинна мати нова система безпеки в Євразії. Напевно, це ще той папірець, який Росія надсилала до США та НАТО в грудні 2021 року. Ба більше, директор департаменту зовнішньополітичного планування російського МЗС Олексій Дробінін запропонував країнам Альянсу укласти пакти про ненапад.