Республіканців накрила політична катастрофа, а його «велика угода» з Путіним лякає Європу
Поразка республіканців на проміжних виборах оголила кризу політики Дональда Трампа. Навіть його однопартійці говорять про катастрофічні наслідки, а соціологічні дослідження демонструють: українці дедалі більше не довіряють американському президентові, європейські союзники сумніваються в надійності Вашингтона, а Канада більше не сприймає Сполучені Штати як безумовного партнера. На цьому тлі Трамп знову обіцяє грандіозну угоду з Кремлем, яка, за його словами, може визначити майбутнє всієї Європи. Але хто дав йому право вирішувати долю континенту за спиною тих, кому доведеться жити з наслідками таких домовленостей?
Політична комета вже впала на Республіканську партію США. І цього разу порівняння з космічною катастрофою належить не політичним противникам Дональда Трампа, а одному з найпомітніших представників його власного політичного табору — губернатору Флориди Рону Десантісу. Його оцінка результатів проміжних виборів до Конгресу звучить як вирок не лише невдалій виборчій кампанії республіканців, а й політичному курсу самого президента.
Як повідомляє німецьке видання BILD, Десантіс назвав поразку партії найбільшою за останнє століття, порівнявши її з падінням небесного тіла, яке призвело до вимирання динозаврів. І це не просто ефектна метафора. Губернатор попереджає, що наслідки виборчого розгрому відчуватимуться роками. Особливо показово, що критика пролунала зсередини республіканського табору. Десантіс фактично визнав: партія втратила здатність переконувати виборців, оскільки замість вирішення повсякденних економічних проблем захопилася політичними й культурними протистояннями.
Він навів конкретний приклад — подорожчання бензину через війну з Іраном. На його думку, коли політики намагаються переконати громадян, що війна практично не вплинула на вартість пального, вони руйнують власну репутацію. Іншими словами, американці не хочуть слухати чергові політичні пояснення, коли рахунки за життя стають дедалі більшими.
Десантіс також звернув увагу на те, що серед десяти найбільш населених штатів США лише Флорида залишиться повністю під контролем республіканців. Саме цей результат губернатор намагається використати, позиціонуючи свій штат як альтернативний політичний центр консервативного руху. Однак за цими заявами проглядається значно серйозніша проблема: у Республіканській партії вже починається боротьба за політичну спадщину Трампа та за право очолити партію на президентських виборах 2028 року.
Десантіс, який уже змагався з Трампом за президентську номінацію у 2024 році, очевидно, не збирається залишатися стороннім спостерігачем. За повідомленням BILD, критичні оцінки звучать і від інших представників республіканського керівництва. Зокрема, віцепрезидент Джей Ді Венс пов'язав виборчу поразку з війною в Ірані. Це особливо промовисто, адже Трамп повертався до влади, обіцяючи американцям припинення закордонних воєн, а тепер саме військова політика його адміністрації стає одним із чинників внутрішньопартійного розколу.
Американці дедалі менше вірять Трампу, а українці вже давно не сприймають його обіцянки за чисту монету
Проте найнебезпечніша для Трампа проблема не обмежується результатами виборів. Його політика поступово втрачає довіру далеко за межами Сполучених Штатів. І тут є цифри, які важко пояснити звичайними дипломатичними непорозуміннями. За результатами масштабного дослідження американського Pew Research Center, проведеного у 36 країнах за участю 42 151 респондента в період із 8 лютого до 13 травня 2026 року, лише 23% опитаних висловили довіру Трампу в питаннях міжнародної політики. Водночас 57% респондентів негативно оцінюють Сполучені Штати. Лише 37% мають позитивне ставлення до Америки.
Особливо болючим для Вашингтона є падіння довіри серед традиційних союзників. У Канаді частка громадян, які вважають США надійним партнером, обвалилася з 83% у 2022 році до 35% у 2026-му. У Німеччині лише 23% опитаних вважають, що Сполучені Штати враховують інтереси інших держав у своїй зовнішній політиці. Ще промовистіші результати опитування Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), проведеного у 15 європейських країнах.
Лише 11% респондентів назвали Сполучені Штати союзником. Половина бачить в Америці необхідного партнера, але вже не безумовного союзника. Чверть опитаних сприймає США як суперника або противника. Це фактично криза трансатлантичної довіри, яка ще донедавна здавалася немислимою для західного світу. Європейські держави дедалі частіше говорять про необхідність власної оборонної самостійності, збільшення військових витрат і зменшення залежності від американських гарантій безпеки. І справа не лише в риториці. Коли більшість опитаних у європейських країнах сумнівається, що Сполучені Штати прийдуть їм на допомогу в разі нападу, це вже питання не іміджу президента, а фундаменту всієї системи колективної безпеки.
Український вирок Трампу: 67% не довіряють американському президентові
Для України ця криза довіри має особливе значення. Адже йдеться не про абстрактне невдоволення зовнішньою політикою американського президента, а про ставлення до людини, від рішень якої залежить доля країни, що вже п'ятий рік протистоїть російській агресії.
У липні 2026 року Університет Колорадо в Боулдері оприлюднив результати дослідження, проведеного спільно з Virginia Tech та Київським міжнародним інститутом соціології. Опитування охопило 1801 громадянина України на підконтрольній уряду території. Результати виявилися вкрай неприємними для Білого дому. 67% українців заявили, що зовсім не довіряють Дональду Трампу. 36% опитаних назвали його ворогом України, тоді як другом американського президента вважають лише 17%. Ще 24% відповіли, що він є певною мірою і другом, і ворогом.
Не менш промовистим стало ставлення до американських представників, які ведуть переговори з Москвою. 57% респондентів заявили, що зовсім не довіряють переговорній команді США, пов'язаній із Джаредом Кушнером і Стівом Віткоффом. Лише 3% висловили високий рівень довіри до них. І тут є принципова деталь, яку не можна ігнорувати: 74% українців водночас назвали американський народ другом України.
Отже, українці не ототожнюють Сполучені Штати з їхнім нинішнім президентом. Вони відокремлюють американське суспільство від політики адміністрації Трампа. Це надзвичайно важливий сигнал для Вашингтона. Американська підтримка України має глибше підґрунтя, ніж особисті симпатії чи антипатії до конкретного президента. Але політика Трампа завдає серйозної шкоди довірі, яку Сполучені Штати здобували десятиліттями.
Ще раніше, у квітні 2026 року, Київський безпековий форум оприлюднив результати власного дослідження: баланс позитивного та негативного ставлення українців до Трампа становив мінус 65,8%. Переважно негативно до американського президента ставилися 31,9% респондентів, а ще 47,5% — цілком негативно. Таким чином, недовіра до Трампа в Україні — не просто емоційна реакція на окремі заяви. Це тенденція, яка підтверджується різними соціологічними дослідженнями.
Велика угода Трампа з Путіним: хто збирається розпоряджатися долею Європи?
І саме на цьому тлі Дональд Трамп знову взявся рекламувати свої грандіозні дипломатичні досягнення. Цього разу він оголосив про підготовку масштабної угоди з Росією, яка, за його словами, може стосуватися не лише України, а й усієї Європи. 5 листопада американський президент підтвердив, що мав приватну зустріч із Кирилом Дмитрієвим — представником Володимира Путіна, який бере участь у контактах із Вашингтоном щодо війни.
Трамп не розкрив змісту розмови, але знову продемонстрував свій улюблений дипломатичний прийом — гучну обіцянку без конкретних зобов'язань. «Це буде велика угода. Вона стосуватиметься не лише України, а, можливо, навіть усієї Європи», — заявив американський президент. За його словами, результатом нібито залишаться задоволені всі сторони. Однак саме ця обіцянка породжує найбільше запитань. Яка саме угода готується? Чи передбачатиме вона гарантії безпеки для України? Чи буде в ній зафіксовано відмову Росії від подальшої агресії? Чи йдеться про нову архітектуру європейської безпеки, яку Вашингтон і Москва намагатимуться сформувати без повноцінної участі європейських держав? Поки що відповідей немає.
Але є одна обставина, яка робить ситуацію особливо тривожною: Трамп говорить про майбутнє всієї Європи після переговорів із представником Кремля, тоді як самі європейці вже демонструють дедалі меншу готовність довіряти американському президентові. За інформацією Reuters, американська сторона готується до тристоронніх переговорів України, Росії та США в Абу-Дабі 10–11 листопада. Паралельно представники Вашингтона обговорювали з Україною, НАТО та європейськими партнерами питання гарантій безпеки й ширшої системи європейської стабільності. Проте сам факт таких консультацій ще не означає, що майбутня угода погоджена або що Москва готова відмовитися від своїх територіальних претензій.
Тим часом агентство AFP звертає увагу на занепокоєння України та європейських партнерів: розмови Трампа про масштабну домовленість із Москвою можуть означати спробу домовитися про ширший порядок безпеки на континенті, в якому Кремль прагнутиме отримати додатковий політичний вплив. І це вже не просто українська проблема. Якщо Вашингтон і Москва спробують визначати майбутнє європейської безпеки через двосторонні домовленості, це неминуче поставить під сумнів сам принцип суверенітету держав і право народів самостійно визначати своє майбутнє.
Меланія Трамп досягла того, чого не зміг її чоловік?
Окремою сторінкою цієї історії стала гуманітарна операція в окупованих Олешках на Херсонщині. Як повідомляють Reuters, Associated Press та Al Jazeera, перша леді США Меланія Трамп виступила посередницею в досягненні шестиденного локального припинення вогню, яке діяло з 27 жовтня до 1 листопада. Ця домовленість дала можливість доставити гуманітарну допомогу та евакуювати майже 800 людей. За даними AP, на момент початку перемир'я в місті залишалося близько двох тисяч мешканців. 5 листопада у Білому домі відбулася зустріч за участю представників України та Росії. Україну представляли голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія та уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Російську сторону — Кирило Дмитрієв та уповноважена з прав людини Яна Лантратова.
Меланія Трамп закликала сторони перетворити тимчасове припинення вогню на триваліший мир. Однак є принципова різниця між гуманітарною паузою на окремій ділянці фронту та повноцінним припиненням російської агресії. Перше може врятувати людські життя. Друге потребує політичної волі Кремля, реальних гарантій безпеки та механізмів контролю за виконанням домовленостей. І поки що немає підстав вважати, що Володимир Путін відмовився від своїх стратегічних цілей щодо України.
Особливо промовисто виглядає той факт, що Дональд Трамп після заходу за участю представників обох держав окремо зустрівся з Дмитрієвим, але українських представників на цю приватну розмову не запросив. Це не доводить існування таємної домовленості проти України. Проте сама дипломатична асиметрія породжує закономірні запитання: чому американський президент готовий до окремих контактів із представником Кремля, але не демонструє аналогічного рівня особистої взаємодії з українською стороною? І чи не перетворюється гуманітарний успіх Меланії Трамп на політичну декорацію для значно масштабніших домовленостей її чоловіка з Москвою?
Європа більше не хоче бути заручницею американських політичних гойдалок
Тут ми підходимо до головної проблеми, яку Трамп, схоже, досі не усвідомив. Європейські держави не можуть будувати свою безпеку на особистих симпатіях американського президента до того чи іншого диктатора, на його настроях після чергової телефонної розмови або на черговій обіцянці «великої угоди». Європі потрібні не красиві слова, а передбачуваність, конкретні зобов'язання та гарантії, які не зникнуть після чергової зміни політичної кон'юнктури у Вашингтоні.
Канада вже демонструє, наскільки глибоко може зайти криза довіри до американського керівництва. Падіння показника сприйняття США як надійного партнера з 83% до 35% — це не звичайне коливання громадської думки. Це свідчення серйозного розриву у відносинах між сусідами та традиційними союзниками. Європейські країни також дедалі активніше обговорюють власну оборонну спроможність, щоб не залежати винятково від рішень американської адміністрації.
А Україна опинилася в особливо складному становищі: вона потребує американської військової, розвідувальної та дипломатичної підтримки, але не може дозволити собі беззастережно покладатися на слова президента, який сьогодні обіцяє мир, а завтра може запропонувати компроміс, неприйнятний для жертви російської агресії. Це і є головна суперечність нинішньої американської політики. Трамп хоче виступати одночасно головним миротворцем, арбітром європейської безпеки та автором нової геополітичної угоди з Путіним. Але довіра, без якої неможливо виконати жодну з цих ролей, стрімко зникає.
Політична комета вже залишила кратер і чи не стане наступною жертвою європейська безпека?
Поразка республіканців на проміжних виборах може виявитися лише початком значно масштабнішої політичної кризи. Усередині партії вже формується конкуренція за майбутнє після Трампа. Десантіс, Венс та інші потенційні претенденти на президентську номінацію отримують дедалі більше підстав дистанціюватися від непопулярних рішень чинної адміністрації. Сам Трамп опиняється перед непростим вибором: або переглядати політику, яка відштовхує частину американського суспільства та традиційних союзників, або продовжувати наполягати, що всі проблеми можна вирішити його особистими домовленостями з сильними світу цього.
Але міжнародна політика — це не телевізійне шоу, де достатньо оголосити про грандіозний успіх, щоб він автоматично став реальністю. Для України ціна дипломатичних помилок вимірюється не рейтингами президента і не кількістю голосів на виборах. Вона вимірюється територіями, зруйнованими містами, загиблими людьми, викраденими дітьми та перспективою нової російської агресії. Тому українці мають повне право вимагати від Вашингтона не чергових обіцянок, а чіткої відповіді на принципове запитання: чи готові Сполучені Штати гарантувати, що мирна угода не стане винагородою агресору за розв'язану війну?
І європейські союзники мають не менше підстав вимагати пояснень, якщо їхнє майбутнє раптом стає предметом переговорів між американським президентом та представником Кремля. Результати досліджень Pew Research Center, ECFR та українських соціологів демонструють спільну тенденцію: проблема Трампа вже давно вийшла за межі його внутрішньої політичної популярності. Йдеться про кризу довіри до американського керівництва як до партнера, на слово якого можна покладатися.
Десантіс порівнює поразку республіканців із падінням комети, що знищила динозаврів. Але для України та Європи набагато важливіше інше: чи не намагається Трамп, рятуючи власну політичну спадщину, укласти з Путіним угоду, наслідки якої доведеться оплачувати всьому континенту? Бо мир, якого не довіряють ті, кого він має захищати, — це не гарантія безпеки. Це лише чергова небезпечна пауза перед наступною війною.