Хто відповість за підігрування Кремлю?
«Київ упав би за чотири години» — президент США постійно шукав виправдання російській агресії, а Вайдель погрожувала Україні «розлюченим ведмедем». Є заяви, після яких виникає запитання не лише про те, наскільки добре американський президент знає історію російсько-української війни, а й про те, кому вигідне таке трактування подій. Дональд Трамп знову розповідає, що Росія могла захопити Київ за чотири години, якби якийсь російський генерал не припустився фатальної помилки. Український опір у його версії перетворюється майже на випадковість, а провал російського бліцкригу — на наслідок невдалого вибору дороги.
Тим часом лідерка німецької ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» Аліса Вайдель фактично перекладає відповідальність за небезпеку для Європи на Україну, порівнюючи Росію з ведмедем, якого нібито не можна дратувати ударами по військових об'єктах на її території. У цій політичній картині світу агресивні дії Москви відходять на другий план, натомість українці, які захищають свою державу, опиняються в ролі тих, хто начебто провокує небезпеку. Мало того, Вайдель пообіцяла припинити допомогу Україні та витрачених коштів.
Особливо промовистим є час появи цих заяв. Трамп щойно зіткнувся з масштабною поразкою своєї партії на проміжних виборах у США 3 листопада 2026 року. Демократи отримали контроль над обома палатами Конгресу. А це означає, що президентській адміністрації доведеться працювати в умовах значно жорсткішого парламентського контролю. Тож чи зможе Білий дім і надалі безперешкодно просувати свою суперечливу міжнародну політику? І чи не доведеться Трампу пояснювати Конгресу, чому його дипломатичні експерименти з Москвою не принесли обіцяного результату?
Російський бліцкриг, якого не сталося: Трамп знову звинувачує генерала, а не агресора
В інтерв'ю журналісту Axios Марку Капуто, оприлюдненому 19 червня 2026 року, Дональд Трамп виклав власну версію початку повномасштабного вторгнення Росії. За його словами, російські війська мали сотні танків, які могли рухатися бетонним шосе безпосередньо до Києва. Президент стверджує, що за швидкості приблизно 51 миля на годину вони дісталися б української столиці за три-чотири години. Але якийсь російський генерал нібито вирішив спрямувати техніку через сільськогосподарські угіддя. Після сильних дощів танки загрузли в багнюці, а українські військові знищили їх американськими протитанковими комплексами Javelin.
«Ця війна закінчилася б за один день», — фактично підсумував Трамп, знову наголосивши, що саме він надав Україні Javelin, тоді як адміністрація Барака Обами нібито обмежувалася «простирадлами». Це не випадкова обмовка. Президент США знову відтворив історію, яку вже розповідав у серпні 2025 року. Але повторення неперевіреної версії не перетворює її на історичний факт. І тут починається найважливіше. Трамп не називає прізвища генерала, не наводить доказів існування такого наказу і не пояснює, звідки йому відома ця нібито вирішальна обставина. Він лише припускає, що військового вже немає серед живих.
Отже, перед нами не встановлений історичний факт, а розповідь американського президента, побудована навколо безіменного російського військового, якому приписується відповідальність за провал усієї операції із захоплення української столиці. І це принципово змінює акценти. Замість того щоб говорити про злочинний задум Кремля, масштаби вторгнення, українську оборону та реальні причини російської поразки під Києвом, Трамп пропонує майже побутове пояснення: мовляв, не той поворот зробив генерал — і все пішло не за планом.
Київ захистили не болото і не випадковість
Насправді російський план захоплення Києва був набагато складнішим, ніж уявляє його Трамп. Аналітичні дослідження британського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) засвідчують: Москва розраховувала швидко захопити українську столицю, використавши повітряний десант, наступ сухопутних військ і дезорганізацію українського військового та державного управління. Російське командування планувало встановити контроль над Києвом протягом приблизно 72 годин. Операція передбачала захоплення аеродрому в Гостомелі, перекидання туди підкріплень та подальше просування до ключових об'єктів столиці.
Однак українські захисники зірвали цей задум. Бої за Гостомель не дозволили росіянам перетворити аеродром на повноцінний повітряний міст для перекидання військ. Український опір виграв критично важливий час для організації оборони Києва. Інше принципове спростування Трампової версії міститься у звітах американської Дослідницької служби Конгресу (Congressional Research Service).
Американські аналітики описували не одну помилку якогось генерала, а цілу систему військових прорахунків Росії: проблеми з логістикою, недостатню координацію між підрозділами, поганий зв'язок, нестачу забезпечення, переоцінку власних можливостей і недооцінку української армії.
Російська техніка застрягала не лише через погодні умови. Наступальні угруповання були недостатньо забезпечені пальним, боєприпасами та продовольством. Українські підрозділи використовували засідки, контратаки, артилерію і протитанкові засоби, завдаючи окупантам втрат.
Американський документ прямо вказує: ефективний український опір від самого початку вторгнення та логістичні проблеми російських військ стали ключовими причинами зриву наступу. Тому розповідь про генерала, який нібито одним неправильним поворотом врятував Україну, не витримує перевірки історичними й військовими дослідженнями.
Україну врятували не помилки російського командування. Її захистили українські військові, добровольці, територіальна оборона, організований спротив громадян і готовність суспільства боротися за власну державу. І саме цього в історії Трампа практично немає.
«Трамп дав Javelin, Обама — простирадла»: кому потрібне таке спотворення історії?
Окремої уваги заслуговує ще одна деталь інтерв'ю Axios. Трамп знову повернувся до свого улюбленого політичного порівняння: «Трамп дав їм Javelin, Обама дав їм простирадла». Це зручна формула для самореклами. Вона дозволяє президентові нагадувати про власні рішення щодо військової допомоги Україні та водночас знецінювати політику попередника.
Так, адміністрація Трампа першого президентського терміну справді ухвалила рішення про надання Україні летальної оборонної зброї, зокрема Javelin. Це було важливо для зміцнення українських оборонних спроможностей. Але з цього зовсім не випливає, що саме американські ракети стали головною причиною провалу російського наступу на Київ. Тут є ще одна принципова обставина: українські військові використовували не лише американську зброю. Вони воювали власними силами, застосовували різноманітні протитанкові засоби, артилерію, авіацію, організовували оборону населених пунктів і знищували ворожі підрозділи.
Трамп, однак, знову намагається поставити себе в центр історії українського спротиву. Навіть коли розповідає про російську агресію, він знаходить можливість перетворити її на історію власних політичних заслуг. Але є питання, на яке американський президент так і не відповідає: хто розпочав повномасштабне вторгнення? Хто віддав наказ наступати на Київ, Харків, Чернігів, Суми, Херсон? Хто організував окупацію українських територій і хто продовжує завдавати ракетних та дронових ударів по українських містах? Це не питання неправильного маршруту. Це питання відповідальності держави-агресора.
Путін — не жертва виключення з G8: що Трамп замовчує
Не менш показовою є друга частина розповіді Трампа. Він знову заявив, що війни Росії проти України, можливо, не було б, якби Москву не виключили з «Великої вісімки» за часів Барака Обами. За його логікою, Росію потрібно було залишити в G8, адже Путін нібито міг би не вдатися до агресії, якби західні лідери продовжували приймати його до свого клубу. Однак американський президент знову перевертає причинно-наслідковий зв'язок.
Росію усунули від участі у форматі G8 у 2014 році не через особисту неприязнь Обами до Путіна. Причиною стала російська анексія Криму та порушення міжнародного права. Саме дії Москви зруйнували політичні передумови для подальшої участі Росії у форматі. Важливо пам'ятати послідовність подій: російська агресія проти України почалася ще у 2014 році, а повномасштабне вторгнення стало її продовженням 24 лютого 2022-го. Тобто не виключення з G8 спричинило російську агресію. Навпаки, саме російська агресія стала причиною виключення Москви з цього формату. Це принципова різниця, яку не можна ігнорувати.
У своїх заявах Трамп фактично пропонує іншу модель міжнародної політики: не карати агресора за порушення міжнародного порядку, а намагатися зберегти з ним комфортні відносини, щоб він не почувався ізольованим. Але де в такій моделі місце Україні? Де права держави, на яку напали? І чому саме українці повинні платити територіями та життями за те, щоб російський диктатор не відчував себе ображеним через дипломатичну ізоляцію?
Міжнародний кримінальний суд у березні 2023 року видав ордер на арешт Володимира Путіна у зв'язку з обґрунтованими підозрами щодо його відповідальності за незаконну депортацію та переміщення українських дітей з окупованих територій до Росії. У березні 2024 року суд також видав ордери щодо російських військових командувачів у зв'язку з імовірними воєнними злочинами та злочинами проти людяності, пов'язаними з ударами по українській енергетичній інфраструктурі. Це вже не питання політичних симпатій. Це питання міжнародної кримінальної відповідальності, зафіксованої рішеннями міжнародної судової інституції.
І коли американський президент пояснює російську агресію тим, що Путіна свого часу не залишили в G8, виникає небезпечна підміна понять: увага переноситься з дій агресора на поведінку тих, хто намагався обмежити його міжнародний вплив.
Аліса Вайдель і «великий ведмідь»: Україні пропонують не захищатися, а боятися?
Не менш промовистою є заява Аліси Вайдель, співголови німецької ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини». Коментуючи українські далекобійні удари по військових об'єктах та інфраструктурі на території Росії, вона заявила, що Україна нібито створює серйозну загрозу безпеці Німеччини. «Не можна постійно штрикати великого ведмедя розпеченим залізом в око — як це роблять безпілотники в глибині Росії — і потім очікувати, що нічого не станеться. Ведмідь врешті-решт накинеться», — сказала Вайдель. Цю заяву поширило Clash Report. Особливо показово, що політикиня не обмежилася критикою окремих військових рішень Києва. Вона фактично використала образ Росії як небезпечного звіра, якого потрібно не дратувати, а заспокоювати.
Але що саме має робити Україна в такому разі? Дозволити Росії безперешкодно накопичувати ракети, безпілотники, боєприпаси й військову техніку для нових ударів? Відмовитися від ураження об'єктів, які забезпечують російську воєнну машину? Чекати, поки Кремль сам вирішить, коли й куди завдати наступного удару?
Вайдель не пропонує симетричного пояснення. Вона не ставить у центр своєї заяви російські ракетні атаки по українських містах, окупацію територій, убивства мирних мешканців або депортацію дітей. Натомість саме українські удари стають у її риториці джерелом небезпеки для Німеччини. Це характерний приклад політичної аргументації, яка зміщує відповідальність із держави, що розпочала агресію, на державу, яка обороняється.
Позиція Вайдель не виникла на порожньому місці. Її партія виступає проти подальших постачань зброї Україні, закликає до скасування санкцій проти Росії та перегляду німецької політики щодо Москви. У вересні 2026 року Deutsche Welle повідомляла про чергову вимогу Вайдель до канцлера Фрідріха Мерца припинити військову допомогу Україні та перейти до переговорів із Росією. Натомість Мерц заявляв, що Німеччина продовжуватиме підтримувати Україну, оскільки вона захищає також європейську свободу.
А Reuters у червні 2026 року повідомляло про заклики Вайдель відновити закупівлі російських нафти й газу, аргументуючи це економічними інтересами Німеччини. Політикиня виступає за повернення до тісніших економічних відносин із Москвою. Отже, перед нами не одна невдала метафора про ведмедя, а послідовна політична лінія: обмеження підтримки України, пом'якшення санкційного тиску на Росію та відновлення економічних зв'язків із Кремлем.
Водночас важливо розрізняти політичні позиції Вайдель і доведені факти про її особисті мотиви. Її заяви дозволяють оцінювати наслідки запропонованого курсу, але самі по собі не доводять, що вона свідомо діє за вказівками Москви. І все ж запитання залишається: чому в її політичній риториці так багато застережень для України і так мало вимог до Росії припинити агресію?
Можливо все це через те, що спецпосланець глави росії володимира путіна Кирило Дмитрієв і керівництво ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) проводять переговори про зустріч у 2027 році. Про це Reuters із посиланням на джерела. За даними джерел, у зустрічі планують узяти участь Кирило Дмитрієв із російської сторони та співзасновники AfD Аліса Вайдель і Тіно Хрупалла з німецької. Співрозмовники агентства кажуть, що сторони хочуть обговорити можливість відновлення постачання російського газу до Німеччини.
Трамп і Вайдель: різні країни, але небезпечно схожа аргументація
Якщо поставити поруч заяви Трампа та Вайдель, можна побачити спільну особливість їхньої політичної риторики. Трамп пояснює провал російського наступу помилкою генерала, поганою погодою та невдалим маршрутом танків. Вайдель пояснює небезпеку для Німеччини українськими ударами по Росії. В обох випадках увага відводиться від першопричини війни — рішення Кремля напасти на незалежну державу.
Звичайно, між цими політиками є відмінності. Трамп керує Сполученими Штатами й має безпосередній вплив на американську військову, дипломатичну та економічну політику. Вайдель очолює політичну силу, яка прагне прийти до влади в Німеччині й змінити курс Берліна. Але їхні публічні заяви демонструють спільну тенденцію: замість того щоб послідовно вимагати від Москви припинення агресії, вони приділяють значну увагу тому, як не допустити подальшого загострення відносин із Росією, причому відповідальність за можливу ескалацію часто пов'язують із діями України.
Для Путіна така риторика політично вигідна. Вона дозволяє Кремлю представляти Росію не як державу, що розпочала війну, а як сторону, чиї інтереси нібито ігнорують, провокують і не враховують.
Проте є одна обставина, яку прихильникам такої політичної логіки доводиться обходити: Росія розпочала агресію не через українські далекобійні удари, не через американські Javelin і не через виключення з G8. Вона напала на Україну, щоб силою змінити її державний і геополітичний курс. Саме це підтверджує вся хронологія російсько-української війни.
Після поразки республіканців: хто тепер контролюватиме Трампа?
І ось тут ми підходимо до особливо важливої політичної обставини. 3 листопада 2026 року американські виборці завдали Республіканській партії масштабної поразки. Демократи отримали контроль над Сенатом і Палатою представників. Associated Press повідомляє, що результати голосування відображають невдоволення американців високими цінами, війною з Іраном та діяльністю адміністрації Трампа.
За оцінкою AP, нова більшість матиме можливість блокувати законодавчі ініціативи президента, проводити розслідування та посилити контроль над виконавчою владою. Це принципово нова політична реальність для Білого дому.
Дональд Трамп звик діяти в умовах, коли його партія контролювала обидві палати Конгресу. Тепер ситуація змінилася. Демократи отримали інструменти для перевірки рішень адміністрації, вимагання документів, проведення слухань і публічного з'ясування обставин американської зовнішньої політики. Особливої уваги можуть потребувати відносини з Росією, переговорні ініціативи щодо України, американські зобов'язання перед європейськими союзниками та обставини ухвалення рішень про військову допомогу.
Чи захочуть демократи скористатися цими можливостями? Перші заяви їхнього керівництва свідчать про намір посилити парламентський нагляд за адміністрацією. І тут виникає запитання, яке має безпосереднє значення для України: як тепер звучатимуть заяви Трампа про необхідність поступок Києва, якщо його власні політичні опоненти отримають можливість вимагати пояснень щодо результатів його міжнародної політики?
Адже тепер недостатньо просто заявити, що Путін хоче миру, що українські удари провокують Москву або що війну можна було завершити за один день. Доведеться відповідати на конкретні запитання: чому Росія продовжує агресію? Чому дипломатичні ініціативи не забезпечили стійкого миру? Чому Україна повинна поступатися, якщо саме вона стала жертвою вторгнення? І які реальні гарантії безпеки Вашингтон готовий запропонувати Києву?
Однак не варто перебільшувати повноваження Конгресу. Демократична більшість не може самостійно перебрати на себе президентські функції або автоматично змусити Трампа змінити зовнішньополітичний курс. Президент зберігає право вето, а подолати його можна лише за підтримки двох третин обох палат. Проте політична ціна суперечливих рішень для Білого дому тепер може суттєво зрости.
І це стосується не лише України. Європейські союзники США також уважно спостерігатимуть, чи збережеться американська підтримка європейської безпеки, чи продовжиться політичне зближення Трампа з Москвою і чи не доведеться Вашингтону переглядати власні дипломатичні підходи.
Чи зміниться тон Аліси Вайдель, коли зміниться американська політична кон'юнктура?
Аліса Вайдель ще з одним подільником Путіна
Не менш цікаво, як поводитиметься Аліса Вайдель після американських виборів. Її політична риторика значною мірою збігається з тими аргументами, які використовують прихильники нормалізації відносин із Кремлем: санкції шкодять Європі, військова допомога Україні загрожує ескалацією, а Росію потрібно повертати до переговорів і економічної співпраці. Але американська виборча поразка республіканців створює для такої політичної лінії додаткові проблеми.
Якщо новий Конгрес вимагатиме перегляду американської політики щодо Росії, посилення підтримки України та чіткіших гарантій безпеки для Європи, Вайдель доведеться пояснювати, чому її пропозиції щодо «балансу» фактично передбачають обмеження можливостей держави, яка захищається від агресії. І особливо цікаво буде почути, як вона трактуватиме ситуацію, якщо американська політика почне відходити від тих підходів до Москви, які вона нині фактично підтримує.
Чи продовжить вона говорити про необхідність не дратувати «великого ведмедя»? Чи вимагатиме від Путіна припинити бомбардування українських міст? Чи визнає, що українські далекобійні удари по військових об'єктах агресора є частиною оборони країни, на яку напали? Це не прогноз її майбутньої поведінки, а цілком закономірні запитання до політика, який претендує на керівництво Німеччиною. Адже справжній «баланс» у міжнародній політиці не може означати, що агресор отримує право на безкарність, а жертва агресії повинна постійно обмежувати власні можливості захисту.
Історія не пробачає підміни понять
У цій історії є одна обставина, яку варто особливо підкреслити. Україна не просила російські танки приїжджати до Києва. Не українці організовували окупацію Криму, не українці розпочинали війну на Донбасі, не українці 24 лютого 2022 року перетнули державний кордон сусідньої країни сотнями тисяч військовослужбовців. Не українські ракети й безпілотники знищували Маріуполь, Бахмут, Авдіївку та інші українські міста. Не Україна організовувала депортацію українських дітей з окупованих територій. Це злочини, відповідальність за які має встановлюватися на підставі доказів і міжнародного права, а не перекладатися на тих, хто захищається.
Тому коли Трамп розповідає про російського генерала, який нібито міг захопити Київ за чотири години, а Вайдель порівнює Росію з розлюченим ведмедем, виникає потреба повернути політичну дискусію до головного: хто є агресором, хто став жертвою і хто повинен відповідати за розв'язану війну? Після американських виборів це питання набуває ще більшої ваги. Демократи отримали можливість вимагати від адміністрації Трампа пояснень щодо її зовнішньої політики. А європейським політикам, які виступають за обмеження підтримки України та відновлення відносин із Москвою, доведеться враховувати новий баланс сил у Вашингтоні.
Історія російського вторгнення — це не історія про невдалий поворот танкової колони. Це історія про свідоме рішення Кремля знищити незалежність сусідньої держави та про народ, який відмовився скоритися. І скільки б разів Трамп не повторював свою історію про чотиригодинний марш на Київ, а Вайдель не закликала не дратувати російського «ведмедя», від цього відповідальність за агресію не зміниться.
Можливо, саме тепер, коли американський Конгрес отримав нову більшість, у Вашингтоні нарешті почнуть ставити незручні запитання не Києву, а Москві. І тоді стане зрозуміліше, наскільки далеко можуть зайти прихильники політики поступок Путіну, коли їхні аргументи зіткнуться з парламентським контролем, міжнародним правом і документально підтвердженими фактами російських злочинів.
Редакційне уточнення: твердження Трампа про невідомого російського генерала не підтверджене незалежними військовими дослідженнями. Заяву Вайдель наведено за повідомленням Clash Report. Політичні оцінки та припущення в матеріалі відокремлено від установлених фактів.