Жирнов розкрив версію про зв’язки Трампа з КДБ — а рішення Білого дому дедалі більше влаштовують Кремль. Колишній співробітник радянського КДБ і російської зовнішньої розвідки Сергій Жирнов знову порушив питання, яке переслідує Дональда Трампа десятиліттями: чи могли радянські спецслужби встановити особливі відносини з майбутнім президентом США ще під час його поїздки до Москви 1987 року? Версія про таємного агента «Краснова» залишається недоведеною.
Проте документально встановлене втручання Росії в американські вибори, давні бізнесові контакти Трампа з російським напрямком і його нинішні поступки Москві змушують поставити значно серйозніше запитання: чому політика Вашингтона раз у раз створює можливості для Путіна, поки Росія продовжує війну проти України?
Привид КДБ над Білим домом: чому історія 1987 року повернулася
Є політичні підозри, які можна спростувати одним документом. Є звинувачення, що розсипаються після першої серйозної перевірки. А є історії, які десятиліттями не отримують остаточної відповіді, тому що їхні головні свідки працювали в системі, побудованій на секретності, обмані та прихованому впливі. Історія можливих зв’язків Дональда Трампа з радянськими спецслужбами належить саме до останньої категорії.
26 жовтня 2026 року 24 Канал опублікував інтерв’ю із Сергієм Жирновим — колишнім співробітником КДБ та Служби зовнішньої розвідки Росії, який нині виступає з критикою путінського режиму. У розмові з журналісткою Анастасією Норіциною Жирнов повернувся до історії поїздки Трампа в Радянський Союз, пояснив походження версії про псевдонім «Краснов» та проаналізував сучасні рішення американського президента, які, на його думку, відповідають інтересам Кремля. Проте найважливішим у його розповіді стало застереження, яке принципово змінює характер усієї дискусії.
Жирнов прямо визнав, що не бачив особової агентурної справи Трампа і не може стверджувати, що вербування справді відбулося. Це означає, що журналістське розслідування має починатися не з проголошення Трампа російським агентом, а з перевірки історичних обставин, свідчень і документально встановлених фактів. І таких фактів у цій історії достатньо, щоб поставити незручні запитання.
Поїздка до Москви: як радянські спецслужби могли зацікавитися американським мільйонером
У 1987 році Дональд Трамп відвідав Москву та Ленінград, розглядаючи можливість реалізації готельного проєкту в СРСР. Для радянської системи приїзд заможного американського бізнесмена з політичними амбіціями був подією, яка потенційно могла зацікавити органи державної безпеки. КДБ приділяв значну увагу іноземним підприємцям, дипломатам, журналістам та іншим гостям, здатним впливати на політичні й економічні процеси за кордоном.
Жирнов припускає, що відповідні радянські структури могли вивчати Трампа саме як перспективну особу для встановлення контактів. Але між оперативним інтересом спецслужби до іноземця та його фактичним вербуванням існує принципова різниця. Перше могло бути звичайною практикою радянської контррозвідки. Друге потребує конкретних доказів: агентурних документів, підтверджених свідчень учасників або інших незалежно перевірених матеріалів.
Жодного такого доказу щодо вербування Трампа у відкритих джерелах наразі не представлено. І все-таки поїздка 1987 року залишила по собі цікавий політичний слід. Після повернення із СРСР Трамп придбав рекламні площі в трьох великих американських газетах, де різко критикував зовнішньополітичні підходи Вашингтона та витрати США на захист союзників.
Цей історичний епізод описували журналіст Крейг Ангер і колишній радянський розвідник Юрій Швець. Про нього також нагадало Euronews у своєму фактчекінгу 13 березня 2025 року. Сам по собі такий політичний виступ не доводить жодного таємного зв’язку. Але він показує, чому історія московської поїздки продовжує привертати увагу дослідників.
Хто такий «агент Краснов» і звідки взялася ця назва?
Нова хвиля обговорення розпочалася в лютому 2025 року після заяви Алнура Мусаєва — колишнього керівника спецслужб Казахстану, який раніше працював у радянських органах безпеки. Мусаєв стверджував, що Дональда Трампа нібито завербували у 1987 році під оперативним псевдонімом «Краснов». За його словами, він мав інформацію про відповідні матеріали КДБ. Проте ця заява зіткнулася із серйозною проблемою: Мусаєв не оприлюднив документів, які підтверджували б його твердження.
У березні 2025 року Euronews провело окрему перевірку цієї історії та дійшло висновку, що достовірність твердження про вербування Трампа встановити неможливо. Журналісти також звернули увагу на суперечності щодо функцій підрозділу КДБ, у якому, за словами Мусаєва, він працював.
Видання Snopes окремо дослідило поширення історії про «Краснова» й зазначило, що її публічне обговорення спиралося насамперед на непідтверджену заяву колишнього співробітника спецслужб. Жирнов у новому інтерв’ю не приховує цих суперечностей. Він аналізує, чи могла історія відповідати організаційній структурі КДБ та радянській практиці роботи з іноземцями, але не заявляє, що володіє остаточним доказом. Саме тут проходить межа між політично гострим аналізом і бездоказовим звинуваченням. Називати Трампа «агентом Красновим» як установленим фактом немає підстав. Але досліджувати можливості радянського впливу на нього — цілком обґрунтоване журналістське завдання.
Розслідування Мюллера: що доведено про зв’язки штабу Трампа з Росією
Якщо версія про «Краснова» залишається непідтвердженою, то російське втручання в американські президентські вибори 2016 року — документально встановлений факт. У січні 2017 року американська розвідувальна спільнота оприлюднила оцінку, відповідно до якої Володимир Путін санкціонував кампанію впливу, спрямовану на дискредитацію Гілларі Клінтон і підтримку виборчих перспектив Дональда Трампа. Російські структури використовували хакерські атаки, викрадені документи, пропагандистські медіа та приховані інформаційні операції. Водночас розвідка не визначала, чи змінили ці дії остаточний результат голосування.
У травні 2017 року Reuters повідомило про щонайменше 18 раніше не розкритих контактів між представниками команди Трампа та російськими посадовцями чи особами, пов’язаними з Кремлем, протягом останніх місяців виборчої кампанії 2016 року. Серед учасників цих контактів був Майкл Флінн, який згодом став радником президента з національної безпеки.
У 2019 році спеціальний прокурор Роберт Мюллер завершив розслідування російського втручання. Його висновки виявилися складнішими, ніж політичні гасла обох сторін. Розслідування встановило, що Росія прагнула допомогти Трампу перемогти, а його виборчий штаб розраховував отримати політичну вигоду від поширення викрадених матеріалів. Але слідство не встановило, що представники штабу вступили у змову або координували з російським урядом його операції втручання у вибори. Ця різниця принципова.
Російське втручання доведене. Наявність контактів підтверджена. Але особисте вербування Трампа КДБ або його статус російського агента — ні. У липні 2025 року новий огляд ЦРУ розкритикував окремі процедури підготовки розвідувальної оцінки 2017 року. Проте, як зазначило Associated Press, він не спростував основних доказів російського втручання, підтверджених і наступними розслідуваннями. Трамп, зі свого боку, неодноразово заперечував, що працював на Росію, і називав звинувачення на свою адресу політично мотивованими.
Бізнес із Москвою: інтерес, який пережив холодну війну
Ще одна частина цієї історії — бізнесові амбіції Трампа. Після поїздки 1987 року інтерес до московського ринку нерухомості не зник. У звіті Мюллера описано проєкт Trump Tower Moscow, який обговорювався під час президентської кампанії 2016 року. За матеріалами розслідування, Трамп підписав лист про наміри щодо московського проєкту в листопаді 2015 року.
У січні 2016-го його тодішній адвокат Майкл Коен контактував з офісом прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова. Робота над проєктом тривала щонайменше до червня 2016 року. Це не доводить незаконного впливу Кремля на Трампа. Але ставить інше питання: наскільки бізнесові інтереси політика можуть впливати на його зовнішньополітичні пріоритети?
У демократичній державі така проблема потребує прозорості, особливо коли йдеться про країну, яка веде агресивну війну та перебуває під міжнародними санкціями. Для Кремля економічна співпраця із впливовими американськими підприємцями може бути не лише джерелом прибутку, а й засобом політичного зближення. І саме тому нинішні повідомлення про нові енергетичні домовленості між Вашингтоном і Москвою заслуговують на особливу увагу.
The Washington Post: у Кремлі святкують нові поступки Трампа
20 жовтня 2026 року The Washington Post опублікувала матеріал журналістки Кетрін Белтон про реакцію російського керівництва на останні рішення американського президента. За інформацією видання, після чергової розмови Трампа з Путіним адміністрація США оголосила про послаблення обмежень щодо російського дизельного пального, відклала жорсткіші санкції проти Москви та вжила заходів, які ускладнили українській армії доступ до окремих критично важливих засобів підтримки.
Водночас Трамп посилив політичний тиск на Володимира Зеленського. У Москві ці рішення сприйняли як успіх. Спеціальний представник Кремля Кирило Дмитрієв навіть використав слово «шах і мат», коментуючи розвиток подій. Цікаво, що The Washington Post наводить оцінки співрозмовників, які пояснюють поведінку Трампа не таємним вербуванням, а його політичними слабкостями.
Зокрема, колишній високопосадовець Державного департаменту США Деніел Фрід припустив, що Трамп шукає перед проміжними виборами до Конгресу вигідну історію про зниження паливних цін. Путін, за такою логікою, просто використовує цей інтерес американського президента. Ще один співрозмовник видання, колишній високопоставлений представник американської розвідки, звернув увагу на прихильність Трампа до авторитарних лідерів та його переконання, що Росія сильніша за Україну. Ці пояснення не потребують припущення про секретну агентурну справу.
Вони описують політичний механізм, за якого Кремль може отримувати бажані рішення завдяки особливостям світогляду, амбіціям і внутрішньополітичним розрахункам американського президента. І це, можливо, навіть небезпечніше. Адже для отримання поступок не обов’язково контролювати політика — іноді достатньо переконати його, що поступки відповідають його власним інтересам.
Le Monde: Путін не поступається, а Вашингтон продовжує домовлятися
22 жовтня французька газета Le Monde опублікувала матеріал про переговори спеціального представника Трампа Стіва Віткоффа з Володимиром Путіним під Санкт-Петербургом. За інформацією видання, зустріч тривала приблизно дві з половиною години. Але американському посланцю не вдалося домогтися від російського президента суттєвих поступок щодо припинення війни.
Москва відкинула ідею негайного перемир’я та взаємного припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. Водночас Віткофф публічно висловлював компліменти Путіну, називаючи його гуманітарною людиною. Особливо гостро це звучить на тлі того, що Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна за підозрою у воєнному злочині, пов’язаному з незаконною депортацією та переміщенням українських дітей.
Російський президент не визнає юрисдикції МКС та відкидає звинувачення. Але для українців, які щодня переживають наслідки російських ударів, захоплення американського переговорника особистими якостями господаря Кремля виглядає особливо болісно. Le Monde також повідомляла про зацікавленість Москви у відновленні економічних відносин зі США, зокрема в енергетичних та арктичних проєктах. І тут знову виникає питання. Якщо Путін не погоджується на припинення вогню, чому економічні перспективи співпраці з Росією продовжують обговорюватися? Чи не створює це для Кремля переконання, що можна одночасно вести війну проти України й поступово відновлювати вигідні відносини із Заходом?
Компромат, Епштейн і теорії шантажу: де закінчуються факти
У розмові із Жирновим також порушувалася тема можливого компромату на Трампа. Подібні припущення виникали неодноразово, зокрема навколо його минулих поїздок, особистих зв’язків та історії Джеффрі Епштейна. Проте наявність скандальних знайомств, чуток або неперевірених розповідей сама собою не доводить, що російські спецслужби володіють матеріалами для шантажу американського президента. У відкритих перевірених джерелах немає достатніх доказів, щоб стверджувати, що Путін контролює Трампа за допомогою такого компромату.
Тому журналістське питання має звучати інакше. Не «яким саме компроматом Кремль шантажує Трампа?», а «чи існують перевірені докази такого шантажу і які політичні рішення можна пояснити без цієї гіпотези?» Поки що друга частина питання має значно більше документальних підстав для аналізу.
Чому Путіну може бути вигідний Трамп навіть без агентурного зв’язку
Сучасна зовнішня політика не завжди потребує таємних агентів. Іноді достатньо збігу інтересів, політичних амбіцій, економічних стимулів та готовності одного лідера довіряти іншому. Путін добре розуміє значення особистої дипломатії. Він може пропонувати американському президенту перспективу великої угоди, економічних проєктів або швидкого дипломатичного успіху.
Натомість Росія отримує час. Час для продовження наступальних операцій. Час для послаблення міжнародних санкцій. Час для спроб переконати західних партнерів України, що подальший спротив нібито не має сенсу. Саме про таку небезпеку попереджають експерти, яких цитують The Washington Post та Le Monde. Але тут необхідно зберігати важливе розмежування: те, що рішення Трампа можуть відповідати інтересам Кремля, не доводить, що їх ухвалено за наказом Путіна.
Водночас це жодним чином не звільняє американську адміністрацію від політичної відповідальності за наслідки її рішень. Президент може не бути чиїмось агентом — і все одно проводити політику, яка об’єктивно допомагає агресору. Для України ця різниця має особливе значення.
Адже результат важливіший за психологічні мотиви. Якщо Росія отримує економічні послаблення, а Україна стикається з додатковими обмеженнями, наслідки відчувають українські військові та цивільні незалежно від того, чим керувався американський президент.
Чому історія Жирнова важлива саме зараз
Інтерв’ю Сергія Жирнова привертає увагу не лише через гучне слово «Краснов». Воно повертає до ширшої проблеми: наскільки демократичні держави здатні захистити свої політичні рішення від прихованого впливу авторитарних режимів? Американська розвідка документувала російське втручання у вибори. Журналісти Reuters встановлювали численні контакти між представниками команди Трампа та російськими посадовцями. Розслідування Мюллера описало спроби Москви вплинути на американський політичний процес, але не довело змови штабу Трампа з російським урядом.
Тепер The Washington Post та Le Monde повідомляють про нові рішення й переговори, які Кремль сприймає як сприятливі для себе. Це не частини однієї доведеної таємної змови. Але разом вони створюють достатньо підстав для серйозного суспільного контролю за американською політикою щодо Росії. І саме тому журналістика не повинна обмежуватися ефектними версіями колишніх розвідників. Вона має вимагати документів, перевіряти факти, зіставляти політичні рішення та показувати їхні реальні наслідки.
Висновок: найстрашніше для України — не таємне минуле Трампа, а його відкрита політика
Можливо, колись історики отримають доступ до радянських архівів і зможуть остаточно встановити, чи намагався КДБ завербувати Дональда Трампа. Можливо, версія про «Краснова» так і залишиться політичною легендою. Але Україні не потрібно чекати розсекречення документів 1987 року, щоб оцінювати рішення Вашингтона 2026-го. Сьогодні існують значно важливіші запитання.
Чому Кремль радіє послабленню санкцій? Чому російський президент відмовляється від реального припинення вогню, але продовжує обговорювати економічну співпрацю зі США? Чому політичний тиск на державу, яка захищається від агресії, іноді виявляється сильнішим за тиск на державу-агресора? Ці запитання не потребують сенсаційної теорії про таємного агента. Вони потребують відповідей від тих, хто ухвалює рішення. Адже справжня небезпека полягає не лише в можливості того, що Кремль колись намагався впливати на майбутнього президента США. Набагато важливіше, чи здатен Путін впливати на американську політику сьогодні — і яку ціну за це платить Україна.
Якщо політика Білого дому дозволяє агресору продовжувати війну, послаблює санкційний тиск і водночас змушує жертву агресії до поступок, її наслідки мають бути предметом найжорсткішої демократичної критики. Незалежно від того, існував колись «агент Краснов» чи ні.
Редакційне застереження: Матеріал розмежовує підтверджені факти, оцінки експертів та неперевірені версії. Твердження про вербування Дональда Трампа КДБ, псевдонім «Краснов» і можливий компромат не встановлені незалежними доказами. Ці припущення не можна подавати як доведені обставини.