Як гольф-амбіції президента США зіткнулися із законом

Президентський каприз ціною сотень дерев

East Potomac Park — громадський простір у столиці США, де десятиліттями відпочивали місцеві жителі, гуляли родини, бігали спортсмени й працювали доступні для широкої публіки гольф-поля. Трамп хоче перетворити наявну інфраструктуру на сучасний майданчик чемпіонського рівня, придатний для проведення престижних турнірів. Сам по собі задум реконструкції не є злочином. Проблема полягає в тому, як адміністрація просуває проєкт, що відбувається з історичним ландшафтом і чи дотримується влада встановлених процедур.
За повідомленням Reuters, на початку жовтня на території гольф-комплексу вирубали приблизно 500 дерев. Федеральна суддя Ана Рейєс різко розкритикувала Міністерство юстиції за дії урядових структур і наголосила, що адміністрація підірвала довіру суду.

The Washington Post повідомила, що суддя вимагала пояснень щодо видалення приблизно 430 дерев за один день, а також розпорядилася зупинити подальшу вирубку й вимагати завчасного повідомлення про роботи, здатні незворотно змінити територію. Ось де починається справжня проблема Трампа. Президент може хотіти найкращого гольф-поля, найгарнішого парку або найефектнішого архітектурного проєкту. Але державна земля — не його приватний маєток, а президентська посада не дає права ігнорувати законні процедури.

Суд заважає? Тоді винна суддя!

Замість спокійно пройти встановлені законом процедури й довести обґрунтованість своїх рішень, Трамп вступив у конфлікт із суддею, яка розглядає справу. За даними американських ЗМІ, президент публічно ображав Ану Рейєс, називаючи її, зокрема, «божевільною фанатичкою». Суддя повідомила про погрози на свою адресу після того, як конфлікт набув широкого розголосу. Водночас судовий процес стосується цілком конкретних питань: чи дотрималася адміністрація вимог щодо охорони історичного ландшафту, екологічних процедур і завчасного повідомлення про роботи.

Тут виявляється небезпечна риса президентського стилю Трампа: коли державні інституції не погоджуються з його планами, він нерідко перетворює суперечку про законність на персональну війну з опонентами. Суддя, яка вимагає дотримання процедур, стає ворогом. Журналісти, які ставлять запитання, оголошуються упередженими. А критики президентських рішень нібито виступають проти самого президента, а не захищають суспільний інтерес.
Але правова держава існує саме для того, щоб навіть найвпливовіший політик не міг одноосібно вирішувати, які правила йому виконувати, а які — ігнорувати.

Карта, яку намагалися не показувати

Після звільнення Захарія опублікувала фотографію з Трампом, на якій карта на його столі була помітно розмита. На іншому знімку, оприлюдненому згодом, зображення карти вже було прибране. Це викликало підозри, що хтось намагався приховати деталі документа.
Активісти, які виступають проти реконструкції, заявили, що впізнали обриси East Potomac Park. Один із представників ініціативи Save East Po іронічно зауважив: важко переконувати всіх, що жодного плану немає, коли на столі президента лежить карта, схожа на цей план. Чи доводить фотографія, що адміністрація навмисно приховувала остаточний проєкт? Ні. Саме зображення не дозволяє встановити ані точний зміст карти, ані обставини її редагування.
Проте суперечність між публічними заявами влади та діями на місцевості заслуговує на увагу. Судові матеріали свідчать, що Трамп ще в червні публічно заявляв про намір створити гольф-поле світового рівня та оголошував строки початку робіт. Водночас представники уряду в суді наполягали, що остаточного адміністративного рішення ще не ухвалено. Це вже не просто невдала фотографія. Це питання прозорості державного управління: як можна одночасно обіцяти масштабну перебудову й стверджувати перед судом, що остаточний проєкт ще не визначено?

Президент не повинен плутати державу із власним клубом

Найбільш промовисте в цій історії навіть не те, що Трамп захоплюється гольфом. Президент має право на особисті захоплення. Проблема виникає тоді, коли його вподобання перетворюються на пріоритет державної машини, а громадський простір ризикує втратити звичне призначення заради амбітного проєкту глави держави. Трамп оголосив про намір закрити історичне гольф-поле на 15 місяців для реконструкції. Associated Press повідомило, що плани й далі залишаються предметом судового протистояння, а необхідні процедури та перевірки не завершені.
Прихильники президента можуть називати це модернізацією. Але модернізація не звільняє владу від обов’язку дотримуватися закону, пояснювати рішення суспільству й поважати права громадян. Саме тому слово «самодурство» в цій історії виникає не через любов Трампа до гольфу, а через його демонстративне прагнення домогтися бажаного попри судові заперечення, суспільний спротив і питання щодо законності процедур. А п’ять днів Захарії на посаді прессекретарки стали ще одним символом хаотичності президентського оточення. The Wall Street Journal повідомила про її невдалий старт, критику після першого брифінгу та внутрішні сумніви щодо її призначення.
Тепер до цієї короткої кар’єри додався скандал із фотографією, яка привернула увагу до значно важливішої проблеми — президентського проєкту, що зіткнувся з правовими обмеженнями. Трамп може скільки завгодно називати свої проєкти великими й історичними. Але справжня велич президента визначається не розкішшю гольф-поля, не кількістю вирубаних дерев і не здатністю змусити всіх навколо замовкнути. Вона визначається готовністю поважати закон навіть тоді, коли закон заважає здійснити його особисте бажання.
І якщо американський президент не здатний прийняти це просте правило у справі громадського парку, виникає закономірне запитання: наскільки серйозно він готовий поважати обмеження власної влади в питаннях, де на кону стоять значно більші інтереси, ніж його улюблена гра в гольф?