Трамп торгує принципами Америки
Заради зниження цін на пальне перед виборами президент США готовий відчиняти двері російським енергоносіям, послаблювати санкції та публічно атакувати Зеленського. Якщо це і є проголошена Трампом «миротворчість», то вона дедалі більше нагадує політичний торг із Кремлем коштом України, американської репутації та довіри союзників.
Є моменти, коли політична безвідповідальність перестає бути предметом дискусії й перетворюється на загрозу міжнародному порядку. Коли президент Сполучених Штатів Америки домовляється з керівником держави-агресора про закупівлю російського дизельного палива, пояснюючи це необхідністю приборкати ціни на американських заправках, виникає запитання: чи залишилися для Білого дому бодай якісь принципи, які не можна обміняти на передвиборчі рейтинги?
За повідомленнями BILD, Дональд Трамп домовився з Володимиром Путіним про постачання до США до 4,8 мільйона тонн дизельного палива протягом найближчих місяців. Перші 300 тисяч тонн, за наведеними даними, мають надійти негайно. Видання оцінює потенційний дохід Москви від цієї угоди приблизно у 6 мільярдів євро.
Якщо ці обсяги й фінансові оцінки підтвердяться, йтиметься не про дрібний комерційний епізод, а про рішення із серйозними політичними наслідками. Адже Росія веде загарбницьку війну проти України, а її воєнна машина потребує грошей, енергетичних доходів і можливостей обходити міжнародні обмеження.
І ось тут починається найцинічніше. Ще недавно Трамп закликав європейські країни відмовлятися від російської нафти, щоб позбавити Кремль коштів на війну. Тепер, коли американські споживачі відчули подорожчання пального, та сама Росія раптом стає прийнятним постачальником. Те, що вчора подавалося як принципова вимога до союзників, сьогодні поступається місцем домовленостям із Путіним.
Виходить, моральна оцінка російської агресії у Вашингтоні має термін придатності — до наступного стрибка цін на бензин і чергової виборчої кампанії?
Америка купує дизель, а Путін продає політичну безкарність
Трамп, очевидно, прагне продемонструвати американцям, що контролює ситуацію. Проміжні вибори до Конгресу, призначені на 3 листопада, створюють для його адміністрації додатковий політичний тиск. Війна з Іраном і зростання цін на пальне загрожують позиціям республіканців. У такій ситуації угода з Росією може подаватися виборцям як швидка відповідь на їхні повсякденні проблеми.
Експерт із безпеки Пітер Нойманн у коментарі BILD припустив, що Трамп прагне показати виборцям: він нібито робить усе можливе для зниження вартості енергоносіїв. Але політичний ефект ще не означає економічної ефективності. За оцінкою, наведеною BILD, перші 300 тисяч тонн дизеля покривають потреби США приблизно на 14 годин. Водночас Сполучені Штати самі експортують значні обсяги цього пального: у серпні, за даними видання, щоденний експорт становив близько 219 тисяч тонн. Голова німецького економічного інституту Ifo Клеменс Фюст також висловив сумнів, що угода матиме значний вплив на ситуацію.
Якщо ці розрахунки правильні, виникає цілком закономірне запитання: чи виправдовує короткострокова й непевна економічна вигода політичну ціну домовленості з Кремлем? Адже навіть якщо додаткові поставки певною мірою вплинуть на ринок, це не скасовує іншої реальності: Росія отримує дохід, а Путін — можливість продемонструвати, що західні санкції не є непорушним бар’єром, коли йдеться про інтереси Вашингтона.
Для Кремля це не лише гроші. Це ще й пропагандистський ресурс. Москва може стверджувати, що навіть президент США, який публічно обіцяв тиснути на Росію, зрештою змушений із нею домовлятися. І якщо головним аргументом стає ціна пального на американській заправці, то що залишиться від принципів, якими Захід виправдовував санкції проти держави-агресора?
Трамп хоче дешевого пального. Україна платить за політичний торг
Найнебезпечніше в цій історії навіть не саме постачання дизеля. Найнебезпечніше — те, що воно вписується в ширшу картину непередбачуваних рішень Вашингтона, які безпосередньо зачіпають безпеку України. За повідомленнями BILD, у Києві побоюються, що напередодні проміжних виборів Трамп може піти на нові поступки Путіну, намагаючись знизити ціни на енергоносії та послабити внутрішньополітичний тиск. Ці побоювання посилилися після домовленостей про дизель, заяв американського президента щодо припинення ударів по енергетичних об’єктах і його публічного конфлікту із Зеленським.
При цьому, за наведеними повідомленнями, ані Київ, ані Москва не підтвердили існування оголошеної Трампом домовленості про негайне припинення ударів. А після відповідної заяви американського президента Зеленський повідомив про російський удар по теплоелектростанції в Харкові. Це показова суперечність: слова про мир лунають голосно, але реальність війни не зникає від одного президентського допису чи заяви перед камерами.
Мир не можна встановити одноосібним оголошенням. Він потребує конкретних домовленостей, механізмів контролю, виконання зобов’язань і гарантій безпеки. Якщо ж Росія продовжує атакувати українські об’єкти, а Вашингтон водночас домовляється з Москвою про енергетичні поставки, виникає небезпека, що політичний спектакль підмінятиме реальну дипломатію.
Україна не просить привілеїв. Вона захищає свою територію від держави, яка розпочала проти неї повномасштабну війну. Проте тепер Київ змушений рахуватися ще й із ризиком того, що американські рішення дедалі більше визначатимуться внутрішніми виборчими потребами самого Трампа. Це і є головна проблема: доля країни, яка бореться за виживання, не повинна ставати розмінною монетою в передвиборчому торзі іншої держави.
Зеленський розкритикував угоду — Трамп зажадав нового президента України
Реакція українського президента була різкою. Зеленський назвав угоду ознакою «очевидної слабкості». У відповідь Трамп звинуватив його у зростанні цін на пальне у США та заявив, що Україні потрібен новий президент.
Важко знайти красномовніший приклад політичної логіки, у якій відповідальність за наслідки власних рішень перекладається на того, хто не погоджується з їхньою доцільністю.
Яким чином президент України, чия держава зазнала російського вторгнення, може відповідати за американські ціни на пальне? Чому критика домовленостей із Путіним викликає не аргументовану дискусію про санкції та енергетичну безпеку, а вимогу змінити українського лідера?
Трамп, схоже, не хоче чути незручного запитання: якщо Росія залишається агресором, то чому Вашингтон полегшує їй доступ до прибутків саме тоді, коли прагне продемонструвати свою здатність завершити війну?
У цій ситуації особливо цинічно виглядає спроба пов’язати економічні труднощі американських споживачів із позицією Києва. Україна не ухвалювала рішення про війну з Іраном, не визначає американську енергетичну політику й не відповідає за структуру внутрішнього ринку США. Перекладати на неї відповідальність за ціни на американських заправках — політично зручно, але логічно неспроможно.
Зеленський може помилятися, як і будь-який політик. Українську владу можна й потрібно критикувати за конкретні рішення. Але право українського народу обирати власного президента не визначається настроєм господаря Білого дому. Особливо коли йдеться про країну, яка протистоїть агресії держави, з керівником якої сам Трамп намагається домовлятися.
Мерц відповів Вашингтону: для Європи така угода неприйнятна
На тлі американських домовленостей канцлер Німеччини Фрідріх Мерц зайняв принципово іншу позицію. «Для Німеччини та Європи подібне рішення виключено», — заявив він, коментуючи угоду між США та Росією щодо експорту дизельного палива.
Мерц наголосив, що Москва погодиться на серйозні переговори про припинення війни лише під тиском, тому Німеччина зберігатиме санкції проти Росії. Він також закликав посилити обмеження у відповідь на російські атаки на цивільну енергетичну інфраструктуру України. У цій позиції є логіка, якої так бракує нинішній американській тактиці: агресора потрібно переконувати не вигодами за продовження співпраці, а ціною продовження агресії.
Звісно, Європа не позбавлена суперечностей, а санкції не є чарівною паличкою. Проте їхня мета зрозуміла: обмежити ресурси Кремля, підвищити ціну війни та змусити російське керівництво переглянути свої розрахунки. Якщо ж Сполучені Штати одночасно закликають союзників до тиску на Москву й самі укладають із нею вигідні домовленості, єдність Заходу опиняється під загрозою.
Путіну навіть не потрібно переконувати європейців у марності санкцій. Достатньо показати, що Вашингтон готовий робити для себе винятки, коли політична кон’юнктура цього вимагає.
Для України така розбіжність означає додаткову невизначеність. Для Європи — необхідність розраховуватися за безпеку власними ресурсами. Для США — ризик втратити довіру партнерів, яка десятиліттями була одним із головних джерел американського впливу.
Найгірший сигнал Путіну: достатньо перечекати вибори
Авторитарні керівники уважно стежать не лише за військовими можливостями противника, а й за його політичною витривалістю. Якщо санкції, дипломатичний тиск і підтримка України починають залежати від результатів чергових виборів у США, Кремль отримує спокусу просто перечекати несприятливий період.
Сьогодні Вашингтон потребує дешевшого пального. Завтра — може потребувати дипломатичного успіху. Післязавтра — шукатиме можливості продемонструвати, що президент виконав передвиборчі обіцянки. За такої логіки Путін може розраховувати, що достатньо затягнути війну, дочекатися нової політичної кризи на Заході й отримати чергові поступки.
Це не означає, що будь-яка торгівля з Росією автоматично є зрадою чи що дипломатія має бути неможливою. Держави можуть вести переговори навіть із противниками. Але переговори, покликані припинити війну, — це одне. Надання агресорові додаткових економічних можливостей заради внутрішньополітичного ефекту — зовсім інше. Особливо якщо одночасно посилюється тиск на жертву агресії.
За повідомленнями Financial Times, США розглядали можливість обмеження постачання зброї Україні та передачі американських розвідданих. Навіть якщо ці варіанти залишаються предметом обговорення, сам факт таких повідомлень посилює тривогу Києва: чи не спробує Вашингтон використати критично важливу допомогу як інструмент примусу до рішень, вигідних Трампу?
Україна справді поступово скорочує свою залежність від США, але американські розвідувальні можливості й військові ресурси залишаються важливими. Тому кожен сигнал про можливе згортання підтримки має практичні наслідки для оборони країни. І якщо Кремль бачить, що американський президент готовий пов’язувати підтримку України з її політичною поступливістю, це може лише зміцнювати російські сподівання на виснаження Києва.
Авторитет Америки не продається за барель і галон
Сполучені Штати стали великою державою не лише завдяки своїй економіці, армії, технологіям чи фінансовій системі. Їхній міжнародний авторитет десятиліттями спирався також на довіру союзників, сталість зобов’язань і переконання, що американська політика не зводиться до ситуативної вигоди.
Цей авторитет не був бездоганним. В історії США вистачало воєн, помилок, подвійних стандартів і рішень, за які американському суспільству доводилося платити високу ціну. Але саме здатність визнавати помилки, переглядати невдалі курси й спиратися на інституції дозволяла Сполученим Штатам зберігати глобальний вплив.
Нині ж поведінка Трампа створює враження, що стратегічні питання безпеки можуть бути підпорядковані миттєвим політичним потребам. Санкції стають предметом торгу. Відносини із союзниками — інструментом тиску. Допомога країні, на яку напала Росія, — аргументом у суперечці з її президентом. А домовленості з Путіним подаються як швидкий спосіб продемонструвати виборцям активність американського лідера.
Це небезпечно не лише для України. Союзники США мають замислюватися, наскільки надійними залишатимуться американські гарантії, якщо вони суперечитимуть короткостроковим політичним інтересам президента. Противники Вашингтона отримують привід перевіряти межі його рішучості. А сама Америка ризикує втратити те, що не можна відновити одним указом чи дипломатичним самітом, — довіру.
Можна укласти угоду про постачання мільйонів тонн пального. Можна змінити санкційні правила. Можна виступити перед камерами й оголосити про чергову перемогу. Але не можна наказати союзникам забути, як учорашні принципи сьогодні поступилися місцем передвиборчій доцільності. І якщо потенційні мільярди для російського бюджету справді стануть результатом цієї домовленості, виникне ще гостріше запитання: чи не фінансує Вашингтон опосередковано ресурси держави, яку сам називає загрозою європейській безпеці?
Трамп може виграти новий інформаційний раунд — і програти історію
Президент США має право дбати про добробут американських громадян. Зниження цін на пальне, енергетична стабільність і доступність транспорту — цілком законні завдання будь-якої адміністрації. Виборці мають право вимагати від влади конкретних результатів, а не нескінченних геополітичних лекцій.
Проте відповідальність великої держави починається там, де її лідер мусить співвідносити внутрішні потреби із зовнішніми наслідками своїх рішень. Не кожна економічна домовленість із Росією обов’язково є помилкою. Але угода, яка потенційно приносить Москві мільярдні доходи, послаблює символічну силу санкцій і супроводжується тиском на Україну, потребує значно серйознішого обґрунтування, ніж посилання на ціни на заправках.
Трамп може спробувати подати її як прагматичний успіх. Проте справжній прагматизм — це не лише короткострокова вигода. Це ще й розуміння того, що відбувається після підписання угоди, які стимули вона створює для агресора та яку ціну доведеться заплатити союзникам.
Історія не оцінюватиме американського президента лише за тим, скільки центів вдалося заощадити на пальному напередодні виборів. Вона оцінюватиме його за тим, чи зміг він зупинити війну, чи зберіг довіру союзників, чи захистив міжнародний порядок і чи не дозволив Путіну перетворити американську внутрішню політику на інструмент російської зовнішньої стратегії.
Поки що ця історія має тривожний вигляд. Кремль отримує перспективу нових доходів, Київ — нові приводи для занепокоєння, Європа — додаткову відповідальність за власну безпеку, а Вашингтон ризикує втратити моральну й політичну висоту, з якої десятиліттями говорив зі світом.
Найбільша небезпека полягає не в тому, що Трамп домовляється з Путіним. Дипломатія передбачає переговори навіть із найнеприємнішими противниками. Небезпека в тому, що ці переговори дедалі більше нагадують торг, у якому вигода американського президента сьогодні може виявитися важливішою за безпеку України, єдність Заходу та довгострокові інтереси самих Сполучених Штатів.
Америка заслуговує на більше, ніж політику, яка змінює принципи відповідно до цінників на автозаправках. Україна заслуговує на більше, ніж роль мішені для президентського роздратування. А Путін не повинен отримувати винагороду за агресію лише тому, що у Вашингтоні наближаються вибори. Бо коли велика держава починає плутати державну стратегію з передвиборчим розрахунком, вона ризикує втратити не тільки авторитет. Вона ризикує власною здатністю впливати на світ, який сама колись допомогла сформувати.
PostFaktum
Володимир Зеленський: «Поки що відповідь Путіна Трампу – це російські удари»
Президент України Володимир Зеленський звинуватив Росію у порушенні енергетичного перемир'я, про яке раніше оголосив президент США Дональд Трамп. Виступаючи по відеозв'язку на Варшавському безпековому форумі, він закликав Вашингтон втрутитися і домогтися від Москви дотримання домовленостей.
При цьому Зеленський зізнався, що сам дізнався про угоду зі ЗМІ. За його словами, Україна готова припинити удари по енергетичній інфраструктурі Росії за умови, що Москва дотримуватиметься перемир'я. Саме тому минулої ночі українські військові утрималися від атак на російські нафтопереробні заводи. Попри це вранці російські реактивні безпілотники продовжили атакувати Київ.
«Таким чином, поки що відповідь Путіна Трампу – це російські удари. Але ми зачекаємо», — заявив Зеленський.
Український президент підкреслив, що енергетичне перемир'я все ще може стати важливим кроком до завершення війни, якщо США досягнуть його виконання.
Post-PostFaktum
Проти оборудки Трампа з Росією щодо дизелю виступили і республіканці
Рішення президента США Дональда Трампа дозволити Росії постачання дизельного палива викликало критику навіть серед його однопартійців. Американський лідер погодився послабити санкції, щоб Москва могла продати США спочатку 300 тисяч тонн дизеля, а потім довести постачання до 4,8 млн. тонн. Передбачається, що це допоможе знизити ціни на пальне напередодні проміжних виборів до Конгресу.
Сенатор-республіканець Джон Кеннеді виступив категорично проти закупівель російського дизеля, назвавши Володимира Путіна «катом власного народу та людей в Україні». Колишній голова комітету Палати представників із закордонних справ Майкл Маккол попередив, що послаблення нафтових санкцій дозволить фінансувати російську військову машину.
Конгресмен-республіканець Браян Фіцпатрік має намір домогтися голосування щодо законопроекту, який заборонить Білому дому скасовувати санкції проти Росії. Він також публічно підтримав Володимира Зеленського, заявивши, що український президент користується «переважною підтримкою Конгресу США, нашого народу та українців». Раніше Трамп розкритикував Зеленського за обурення угодою з Москвою і заявив, що Україні час знайти нового президента.