Коли президент США торгується з Кремлем заради дешевшого пального перед виборами, а потім вимагає від країни, на яку напала Росія, змінити главу держави, це вже не дипломатія заради миру. Це демонстрація небезпечної логіки: українські інтереси мають поступитися політичним і економічним розрахункам Вашингтона.
Дональд Трамп знову показав, що його уявлення про завершення російсько-української війни дедалі більше нагадує торгівлю, у якій доля країни, що зазнала агресії, стає предметом домовленостей між сильнішими гравцями. Спочатку президент США домовляється з Володимиром Путіним про повернення російського дизеля на американський і світовий ринки, послаблює санкційні обмеження проти російських енергоносіїв, а потім публічно заявляє, що Україні потрібен новий президент.
10 жовтня 2026 року Трамп сказав журналістам, що Володимир Зеленський нібито не хоче домовлятися про завершення війни, і запропонував Україні знайти іншого лідера. За повідомленням Axios, американський президент пов'язав свою заяву з невдоволенням українськими ударами по російських нафтопереробних заводах. Подібні повідомлення опублікували Associated Press, The Guardian та інші міжнародні медіа.
Так виглядає дипломатія, у якій Вашингтон вимагає поступливості від Києва, але демонструє готовність домовлятися з Москвою навіть тоді, коли Росія продовжує війну проти України.
Спочатку — російський дизель. Потім — претензії до України
9 жовтня Трамп оголосив про домовленість із Путіним щодо постачання російського дизельного пального на американський і світовий ринки. За його заявою, Росія мала негайно поставити понад 300 тисяч тонн пального, ще 500 тисяч тонн — у листопаді, а згодом — додаткові великі обсяги. Американська адміністрація тимчасово послабила санкційні обмеження, щоб дозволити відповідні постачання.
Трамп пояснював рішення необхідністю знизити ціни на пальне у США. Для нього це не другорядне питання: високі ціни б'ють по американських споживачах, фермерах і транспортній галузі, а отже, можуть мати політичні наслідки напередодні проміжних виборів до Конгресу.
Як повідомляє Reuters, домовленість із Москвою була спрямована саме на збільшення пропозиції пального та послаблення цінового тиску. Водночас аналітики висловлювали сумніви, що додаткові російські обсяги самі по собі здатні істотно змінити ситуацію на ринку.
І тут виникає запитання, яке Трамп воліє відсувати на другий план: якою ціною для України та міжнародної безпеки американські споживачі мають отримати дешевше пальне?
Російські нафтові доходи — це не просто цифри в комерційних звітах. Вони формують ресурсну базу держави, яка витрачає величезні кошти на війну проти України. Збільшення можливостей продавати енергоресурси означає для Кремля додатковий економічний простір, хоча конкретний вплив цієї домовленості на російський військовий бюджет потребує окремої оцінки.
Трамп може називати це прагматизмом. Але прагматизм не звільняє політика від відповідальності за наслідки його рішень.
Зеленський відмовився мовчки проковтнути угоду
Володимир Зеленський назвав американську домовленість із Росією несправедливою та нечесною, розцінивши її як послаблення тиску на агресора. Український президент наголосив: додаткові доходи від експорту російських нафтопродуктів можуть допомогти Москві продовжувати війну.
У розмові з Axios Зеленський також заявив, що був здивований рішенням Вашингтона, ухваленим після контактів американських представників з українською делегацією у Флориді. На його думку, послаблення санкцій могло б мати сенс, якби було частиною взаємної домовленості про припинення атак на енергетичну інфраструктуру обох країн. Деталі цієї реакції оприлюднило видання Axios.
Саме тут проходить принципова межа між дипломатією та одностороннім диктатом. Україна не відкидає можливості домовленостей, але не погоджується на те, щоб її оборонні дії обмежувалися заради економічної вигоди іншої держави, тоді як російські удари по українській енергетиці триватимуть.
Це не примха Зеленського й не бажання продовжувати війну заради самої війни. Це питання елементарної безпеки: чому Україна має відмовлятися від засобів тиску на військово-економічну машину агресора, якщо Москва не бере на себе рівнозначних зобов'язань?
Чому Трамп вимагає поступок лише від Києва?
За даними Axios, українська сторона пропонувала взаємне припинення ударів по енергетичних об'єктах: Україна готова була зупинити атаки на російські нафтопереробні заводи, якщо Росія припинить удари по українській енергетичній інфраструктурі. Однак американська позиція, як випливає з повідомлення видання, полягала в тому, що Київ мав припинити такі атаки односторонньо. Американський посадовець, на якого посилається Axios, пояснював рішення Трампа невдоволенням тим, що Україна продовжувала бити по російських НПЗ попри американські заклики.
Водночас український представник заявив виданню, що під час переговорів американські посланці нібито погрожували можливим припиненням розвідувальної підтримки, якщо Київ не виконає вимоги. Американський посадовець заперечив, що така погроза пролунала. Отже, цей епізод слід подавати саме як суперечливі свідчення сторін, а не як остаточно встановлений факт.
Але сама логіка тиску викликає серйозні запитання. Чому удари України по російських НПЗ розглядаються передусім крізь призму цін на американське пальне, тоді як російські атаки на українські електростанції, підстанції та іншу критичну інфраструктуру не стають для Вашингтона підставою вимагати від Путіна таких самих поступок? Чому українська сторона має діяти негайно, а російська може торгуватися, затягувати переговори й продовжувати військовий тиск? І чому економічні інтереси американських виборців фактично перетворюються на аргумент проти українських оборонних операцій?
Це не означає, що удари по енергетичних об'єктах не можуть мати гуманітарних, економічних або міжнародно-правових наслідків. Такі питання потребують окремої оцінки. Проте вимагати від України припинення ударів, не домагаючись аналогічних зобов'язань від Росії, — означає створювати нерівні умови, вигідніші агресору.
«Україні потрібен новий лідер»: хто дав Трампу право це вирішувати?
Найбільш обурлива частина історії — не сама торгівля дизелем. Це заява американського президента про необхідність змінити українського лідера. Трамп не обмежився критикою конкретного рішення Зеленського чи переговорної тактики Києва. Він поставив під сумнів саму придатність чинного президента України до керівництва державою, яка веде війну за власне існування. Це вже втручання в питання українського політичного вибору.
Президент США має право оцінювати дії українського керівництва, висловлювати невдоволення, наполягати на переговорах і визначати умови американської допомоги в межах власних повноважень. Але він не має права вирішувати замість українців, хто повинен очолювати їхню державу.
Україна — не дочірня компанія Вашингтона, не територія під управлінням Білого дому і не актив, який можна переоформити після невдалої комерційної угоди. Зміна влади в Україні має відбуватися відповідно до Конституції та законів України, а не за бажанням іноземного президента, якому не подобається позиція українського колеги.
Особливо цинічно така заява звучить у той час, коли Росія веде загарбницьку війну, а українське суспільство платить за право самостійно визначати своє майбутнє життями військових і цивільних.
Трамп фактично ставить Київ перед політичним ультиматумом: погоджуйтеся на домовленості, які влаштовують Вашингтон, або готуйтеся до нових претензій і сумнівів у легітимності вашого керівництва. Однак легітимність української влади не визначається настроєм американського президента. Її визначають українські закони, конституційні процедури та право громадян України на власний політичний вибір.
Путін отримує те, чого прагнув: послаблення тиску й розкол партнерів
Для Кремля ця ситуація — очевидна політична можливість. Путін отримує шанс домовлятися з американським президентом про економічні питання окремо від припинення війни. Москва може представити повернення російського дизеля на ринок як ознаку відновлення нормальних відносин зі США, а водночас використати конфлікт між Вашингтоном і Києвом для посилення тиску на Україну.
Показово, що Кирило Дмитрієв, представник Кремля з питань економічної співпраці, привітав заклик Трампа змінити українське керівництво. Про це повідомила Euronews. Це мало б насторожити Вашингтон. Якщо Москва схвалює заяву американського президента, яка послаблює політичні позиції українського керівництва, то варто запитати, кому саме вигідна така риторика.
Російська стратегія не обов'язково полягає в тому, щоб негайно погодитися на мир. Значно вигідніше домагатися поступок, розколювати союзників України, послаблювати санкції й отримувати економічні переваги, не відмовляючись від власних максималістських вимог. Тим часом Сполучені Штати ризикують перетворити підтримку України на інструмент торгу, у якому допомога, розвіддані та безпекові гарантії стають засобами примусу до політичної поступливості.
Це небезпечний сигнал не лише для Києва, а й для всіх союзників Америки. Якщо політика Вашингтона може змінюватися залежно від короткострокових цінових чи передвиборчих розрахунків, то наскільки надійними є його стратегічні зобов'язання?
Чи справді російський дизель урятує американських споживачів?
Трамп представляє домовленість із Путіним як прагматичний крок, покликаний знизити ціни. Проте навіть тут є підстави для скепсису. Reuters повідомляло про оголошені обсяги постачання, тоді як аналітики, на яких посилаються міжнародні медіа, сумніваються, що додатковий російський дизель зможе самостійно переломити ситуацію на світовому ринку. На ціни впливають не лише обсяги постачання з Росії, а й загальна ситуація на енергетичному ринку, перебої у виробництві, логістика та геополітичні ризики.
Отже, політичний ефект угоди може виявитися значно більшим за її реальний економічний результат. При цьому Путін отримує можливість продемонструвати, що з ним можна домовлятися про вигідні постачання навіть під час війни. Трамп отримує аргумент для внутрішньої аудиторії — обіцянку дешевшого пального. А Україна ризикує отримати новий виток тиску на власну оборонну стратегію.
Виникає враження, що Києву пропонують заплатити стратегічну ціну за економічний результат, який іще належить довести. Саме тому цю угоду не можна оцінювати лише за кількістю тонн дизеля. Потрібно враховувати, чи супроводжується вона реальним припиненням російських атак, чи посилює можливості Кремля фінансувати війну і чи створює справедливі умови для України. Якщо відповідей на ці запитання немає, говорити про повноцінну мирну угоду передчасно.
Мир — це не коли жертву примушують поступитися агресору
Трамп любить представляти себе політиком, який уміє укладати угоди. Але угода не стає справедливою лише тому, що її оголосив президент США. Справжнє припинення війни має передбачати не тільки економічні домовленості, а й гарантії безпеки, припинення російської агресії, захист українського суверенітету та механізми, які не дозволять Кремлю використати паузу для нового нападу.
Якщо натомість Росія отримує можливість заробляти на експорті пального, Україна має односторонньо обмежувати свої оборонні дії, а її президента публічно закликають піти з посади, — це не схоже на збалансований мирний процес. Це схоже на спробу нав'язати Україні чужі пріоритети.
І тут важливо не підміняти аналіз гучними звинуваченнями. Немає достатніх підстав стверджувати, що Трамп буквально передав Путіну контроль над Україною або що його єдиною мотивацією є особистий бізнес. Але факти дають підстави для жорсткої критики: президент США пов'язує свої рішення з цінами на пальне та внутрішньополітичними потребами, послаблює обмеження щодо російського енергетичного експорту й одночасно тисне на Київ, вимагаючи поступок.
Політичний цинізм тут полягає саме в розподілі пріоритетів: американські економічні інтереси подаються як невідкладна потреба, а українська безпека — як перешкода, яку має усунути сама Україна.
Україна не повинна міняти суверенітет на обіцянку дешевшого дизеля
Українці не просили Росію починати війну. Україна не окуповувала російських територій і не руйнувала російські міста в межах загарбницької кампанії. Вона захищається від держави, яка вторглася на її територію й продовжує завдавати ударів. Тому вимагати від Києва поступок, не домагаючись рівнозначних кроків від Москви, — означає перекладати частину політичної ціни війни на жертву агресії.
Трамп може вести переговори з Путіним, домовлятися про постачання пального та прагнути зниження цін у США. Але він не може перетворити ці свої забаганки на право визначати майбутнє української влади.
Зеленський може помилятися в окремих рішеннях, як і будь-який політик. Його дії можуть бути предметом критики всередині України. Проте питання про те, хто очолюватиме українську державу, не належить до компетенції Білого дому чи Кремля.
Найнебезпечніший наслідок нинішньої історії — не лише додаткові доходи Росії від експорту енергоресурсів. Це спроба закріпити принцип, за яким доля України залежить від домовленостей двох президентів, а голос самої України стає незручним додатком до чужого торгу.
Якщо Вашингтон справді прагне миру, він має вимагати від Росії припинення агресії, а не карати Україну за те, що вона чинить опір. Якщо Трамп хоче знизити ціни на пальне, він може шукати економічні рішення, не підриваючи санкційний тиск на державу-агресора й не втручаючись у право українців обирати власне керівництво. Інакше його миротворча риторика ризикує перетворитися на прикриття політики, у якій економічний інтерес сильнішого важить більше, ніж свобода й безпека того, на кого напали.
Україна не є розмінною монетою в торзі між Вашингтоном і Москвою. І жодна кількість російського дизеля не дає Дональду Трампу права вирішувати за українців, кому бути їхнім президентом.
PostFaktum
Зеленський: Україна проведе президентські вибори, якщо Путін погодиться на перемир'я на 60 днів
Президент України Володимир Зеленський сказав, що готовий провести президентські вибори в країні, але лише за умови, якщо Володимир Путін піде на 60-денне перемир'я у війні.
«Якщо президент Трамп справді хоче проведення виборів, передайте Путіну: дайте нам два місяці повного припинення вогню, і ми проведемо вибори. І ми, звичайно, будемо готові ухвалити будь-який вибір нашого народу, саме українського народу», — сказав Зеленський в ефірі американського телеканалу ABC.