Від зброї до контингенту: нова стратегія Лондона щодо
України
Резонансне
інтерв’ю BBC за участі Boris Johnson та адмірала Tony Radakin знову повернуло
британський фактор у центр міжнародної дискусії про війну Росії проти України.
Обидва співрозмовники не лише пригадали маловідомі деталі перших тижнів
повномасштабного вторгнення, а й окреслили стратегію, яка, на їхню думку,
здатна докорінно змінити ситуацію на фронті.
Ключова ідея — відмова Заходу від
«політики малих кроків» та перехід до рішучих дій, включно з розміщенням
європейського військового контингенту в Україні. Цей крок, як вважає Джонсон,
може стати «психологічним тумблером» для Кремля.
Повернення до початку великої війни
В
інтерв’ю пролунали оцінки перших днів вторгнення: тоді, за словами Джонсона,
існувала реальна небезпека швидкого падіння Києва. Однак рішучість українського
керівництва і швидкі політичні сигнали підтримки з боку Лондона та союзників
зламали очікування Москви.
Адмірал Радакін підкреслив, що саме
стратегічна помилка Кремля — недооцінка українського спротиву та єдності Заходу
— стала переломним моментом. Але нині, на четвертому році війни, ситуація
вимагає нового імпульсу.
Європейський контингент: стратегія ризику чи перелому?
Джонсон
прямо закликає до введення європейських військових сил на територію України —
не обов’язково на лінію фронту, але для підтримки, тренування, логістики,
захисту критичної інфраструктури. Ідея полягає в тому, щоб продемонструвати
Кремлю: Захід не обмежиться постачанням зброї, а готовий до більшої відповідальності.
Паралельно чинний міністр оборони
Великої Британії John Healey заявив про готовність Лондона першим офіційно
направити війська до України за певних умов. Це вже не гіпотетичний сценарій, а
політичний сигнал.
Чи спрацює «ефект психологічного зламу»?
Аналітично
ця стратегія має дві площини — військову та психологічну.
1. Військовий вимір.
Обмежений європейський контингент,
розміщений у тилових регіонах України, міг би вивільнити частину українських
сил для фронту. Крім того, це підвищило б рівень координації, пришвидшило
навчання і технічну підтримку.
Втім, такий крок автоматично підвищує
ризик прямого зіткнення між військовими країн НАТО і Росією. Москва може
використати це як аргумент для внутрішньої мобілізації або інформаційної
ескалації.
2. Психологічний вимір.
Джонсон розраховує на зміну сприйняття у
Кремлі — що війна перестане виглядати як конфлікт із «проксі», а стане
очевидною конфронтацією з об’єднаною Європою. Це могло б змусити Москву
переглянути розрахунок на «втому Заходу».
Однак існує й протилежний сценарій:
замість стримування Кремль може вдатися до асиметричних дій — кібератак,
гібридних операцій, тиску на енергетичну чи політичну стабільність ЄС.
Баланс між рішучістю і стриманістю
Головне
питання — чи готові європейські столиці до такого кроку. Публічна риторика не
завжди дорівнює стратегічному консенсусу. Частина країн ЄС досі обережно
ставиться навіть до постачання окремих видів озброєння.
Проте логіка Джонсона зрозуміла: затяжна
війна вигідна Кремлю більше, ніж Україні та Заходу. Якщо не змінити динаміку,
конфлікт може перейти у фазу виснаження без чіткої перспективи завершення.
Робимо висновок
Ініціатива,
озвучена Борисом Джонсоном і Тоні Радакіним, є найрішучішою з початку
повномасштабної війни. Вона може змінити стратегічний баланс — але лише за умови
широкої міжнародної підтримки та чітких гарантій координації.
Чи стане «британський тумблер»
переломним моментом — залежить не лише від Лондона, а від готовності всієї
Європи перейти від поступових кроків до системної стратегії перемоги. В умовах,
коли фронт потребує не символів, а рішень, ця дискусія виходить далеко за межі
телевізійної студії BBC.