Мюнхенський
сигнал країнам Заходу: між страхом занепаду і пошуком нової сили
Мюнхенська
безпекова конференція цього року перетворилася не просто на дипломатичний
майданчик для обміну позиціями, а на місце формування нового стратегічного
наративу Заходу. Виступи канцлера Німеччини Фрідріх Мерц, прем’єр-міністра
Великої Британії Кір Стармер та держсекретаря США Марко Рубіо засвідчили
спільне відчуття історичного перелому — і водночас різні бачення того, як саме
Захід має на нього відповісти.
Німеччина:
від залежності до самодостатньої сили
Позиція
Фрідріха Мерца стала однією з найрезонансніших. Канцлер прямо заявив, що
міжнародний порядок, заснований на правилах, опинився на межі руйнування,
поступаючись логіці сили великих держав.
Водночас
він визнав і внутрішню відповідальність Європи — передусім Німеччини — за
надмірну залежність від США у сфері безпеки. Його обіцянка зробити Бундесвер
«найсильнішою армією Європи» означає не лише військову модернізацію, а й
глибоку зміну політичної культури країни, яка десятиліттями будувала свою
ідентичність на стриманості у військових питаннях.
Проте
Мерц завершив виступ історичним застереженням: світ, де панує лише сила, веде
до катастрофи. Таким чином Німеччина намагається поєднати посилення оборони з
моральним лідерством — баланс, що визначатиме її роль у новій архітектурі
безпеки.
«Ми —
серце Європи»: Мерц у Мюнхені застеріг від розколу Європи та закликав Росію припинити
війну
Канцлер
Німеччини Фрідріх Мерц на Мюнхенській безпековій конференції заявив, що Європа
і Німеччина не можуть дозволити собі розкол.
«Ми
знаємо, що у довгостроковій перспективі ми досягнемо успіху лише в тому
випадку, якщо залучимо на свій бік інших європейців. Ми це робимо. І для нас,
німців, іншого шляху немає. Ми – серце Європи», – зазначив він.
Говорячи
про війну, канцлер наголосив, що відповідальність за її припинення лежить на
Москві.
«Росія
має припинити війну. Це в її руках, і ми маємо військовим, економічним,
політичним та дипломатичним шляхом зробити для цього все можливе», — заявив
він.
Звертаючись
до «американських друзів», Мерц перейшов англійською мовою і нагадав, що НАТО
залишається ключовою перевагою як для Європи, так і для США. Він визнав, що між
сторонами виникла «прірва», однак, за його словами, Європа та США «мають разом
оновити та відновити трансатлантичну довіру».
Велика
Британія: повернення до Європи через безпеку
Кір
Стармер у Мюнхені фактично окреслив нову постбрекзитну доктрину Лондона. Його
сигнал був чітким: Сполучене Королівство готове відігравати активнішу роль у
європейській обороні та спільно будувати систему безпеки континенту.
Це
означає поступовий відхід від ізоляціоністських настроїв, що супроводжували
Brexit. За словами британського прем’єра, у сучасному світі ізоляція дорівнює
втраті контролю.
Окрему
увагу Стармер приділив довгостроковій загрозі з боку Росії — навіть у разі
можливого завершення війни проти України. Таким чином Лондон просуває концепцію
постійної стратегічної мобілізації Заходу, а не тимчасового реагування на
кризу.
Сполучені
Штати: переосмислення власної ролі
Марк
Рубіо запропонував ширший цивілізаційний аналіз. Він визнав стратегічні помилки
Заходу — від економічної глобалізації до міграційної політики — і закликав
відповісти на головне питання: що саме Захід прагне захистити.
Його
теза про те, що «занепад — це вибір», стала ключовою. США, за словами
держсекретаря, не мають наміру керувати контрольованим занепадом, а натомість
очікують сильних союзників і реформованих міжнародних інституцій.
Це
сигнал переходу від однополярного лідерства до моделі розподіленої
відповідальності, де Європа повинна стати повноцінним безпековим партнером, а
не лише бенефіціаром американської сили.
Спільний
знаменник: новий Захід у пошуку себе
Попри
відмінності у риториці, виступи трьох лідерів поєднує кілька спільних
висновків:
світовий порядок переживає системну кризу;
Росія залишається довгостроковою загрозою;
Європа має різко посилити власну оборонну суб’єктність;
Захід мусить переосмислити власні цінності та політичні
помилки.
Мюнхен-2026
показав: головна боротьба відбувається не лише за території чи ресурси, а за
саму модель майбутнього світу. І питання вже не в тому, чи зміниться Захід, а в
тому, наскільки швидко він зможе це зробити.