Переговори
без мандата: як Кремль імітує мир, продовжуючи війну
Переговори
в Абу-Дабі, які формально мали б стати ще одним кроком до припинення війни,
дедалі чіткіше оголюють головну проблему мирного процесу: Росія не має наміру
домовлятися. Принаймні — не зараз і не на умовах реального припинення агресії.
Цю
думку відкрито озвучила глава європейської дипломатії Кая Каллас, заявивши, що
російська делегація не має повноважень для ухвалення рішень щодо миру. Ідеться
не про технічний нюанс, а про принципову позицію Кремля: переговори
використовуються як ширма, за якою тривають ракетні удари, атаки дронами та
знищення української цивільної інфраструктури.
Військові
за столом — війна в небі
Склад
російської делегації став символічним. Замість політиків із реальним мандатом —
військові, які одночасно координують бойові дії. Такий формат сам по собі є
відповіддю на питання, наскільки серйозно Москва ставиться до дипломатії.
Як
наголосила Кая Каллас, Росія лише удає переговорний процес, тоді як на практиці
посилює атаки, компенсуючи власну неспроможність досягти стратегічних цілей на
полі бою. Це класична тактика затягування часу — створити ілюзію діалогу, щоб
уникнути посилення санкцій і водночас зберегти військовий тиск.
«Червоні
лінії», написані кров’ю
Російська
риторика залишається незмінною. Кремль і далі подає війну як «вимушений захід»,
а свої вимоги — як «реалізм». Однак за цими формулюваннями стоять конкретні
ультиматуми: вихід України з Донбасу, відмова від реальних гарантій безпеки,
неприйнятність будь-якої іноземної військової присутності.
Аналітики
прямо називають ці вимоги неконструктивними. За словами президента аналітичного
центру «Політика» Олега Лісного, це не переговорна позиція, а «кривава лінія»,
яку Україна не може і не буде перетинати.
США,
Європа і питання гарантій
Попри
заяви Білого дому про певний прогрес, факти говорять протилежне: паралельно з
мирними розмовами Росія готує нові масовані удари. Про це відкрито попередив
президент Володимир Зеленський, наголосивши, що такі дії прямо підривають
дипломатичні зусилля.
На
цьому тлі особливого значення набуває питання гарантій безпеки. Держсекретар
США Марко Рубіо заявив, що загальна згода щодо них уже досягнута. Йдеться про
можливе розміщення обмеженого європейського контингенту — передусім
французького та британського — у поєднанні з американською «страховкою».
Фактично
визнається те, про що в Європі говорять давно: без участі США жодні гарантії не
працюватимуть. І саме це робить позицію Кремля такою жорсткою — Росія не хоче
бачити Америку навіть опосередкованим гарантом української безпеки.
Тиск
як єдина мова з Кремлем
Скепсис
щодо готовності Росії до миру дедалі гучніше лунає і з Берліна. Канцлер
Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що щоденні воєнні злочини РФ перекреслюють
будь-які розмови про добру волю. Єдиний інструмент, який ще здатен змінити
поведінку Кремля, — це посилення санкцій і зростання ціни агресії.
Аналітики
Центру Разумкова сходяться в оцінці: без жорсткого, скоординованого тиску з
боку України та її партнерів Росія не зробить жодного реального кроку назустріч
миру. Усі ключі від припинення війни залишаються в Москві — і саме тому
відповідальність за її продовження також лежить там.
Мир
як симуляція
Переговори
в Абу-Дабі зафіксували не прорив, а зміну динаміки: дедалі менше ілюзій, дедалі
більше усвідомлення, що Кремль використовує дипломатію як інструмент війни.
Імітація миру стала частиною стратегії агресора.
У
цій ситуації питання полягає не в тому, чи готова Росія до миру, а в тому, чи
готовий Захід змусити її до цього. Бо поки за столом переговорів сидять люди
без мандата, а в українському небі — ракети й дрони, справжній мир залишається
не метою Кремля, а його найбільшим страхом.