Як війна Росії та ненадійність США змушують ЄС говорити про ядерне стримування
Пацифіст Йошка Фішер закликає до європейського ядерного стримування — що це означає для ЄС? Чому заява Йошки Фішера про ядерне переозброєння Європи стала маркером кінця старої системи безпеки. Дискусія про спільну ядерну зброю ЄС виходить із тіні — і змінює саму ідею Європи.
Європейська атомна бомба: кінець ілюзій і початок стратегічної зрілості?
Заява колишнього міністра закордонних справ Німеччини Йошки Фішера про необхідність створення європейської ядерної зброї стала не просто резонансною — вона стала симптомом. Симптомом кінця епохи, в якій безпека Європи вважалася гарантованою «за замовчуванням» Сполученими Штатами, і початком періоду, де європейцям доводиться дивитися на світ без ідеологічних фільтрів.
Фішер — не маргінал і не радикал. Це політик, чия кар’єра була побудована на пацифізмі, антимілітаризмі та зеленій етиці. Саме тому його слова звучать особливо гучно: якщо навіть «зелені» визнають, що Європі загрожує екзистенційна небезпека, значить ситуація справді зламалася.
Від американської парасольки до європейської відповідальності
Ключова теза Фішера проста і водночас руйнівна для старої архітектури безпеки: американські гарантії більше не є надійними. Не тому, що США зрадили Європу, а тому, що самі США стали непередбачуваними — внутрішньо поляризованими, політично нестабільними і дедалі більш зосередженими на власних інтересах.
Європа ж десятиліттями дозволяла собі стратегічну інфантильність. Вона будувала соціальну державу, економічні союзи й нормативну силу, але делегувала питання виживання за океан. Війна Росії проти України, а також загроза її розширення на НАТОвський простір остаточно зруйнували цю модель.
Франція і Британія: ядерні держави без європейського мандату
Формально Європа вже має ядерну зброю. Франція і Велика Британія — повноцінні ядерні держави з власними доктринами стримування. Але проблема полягає в тому, що їхній ядерний арсенал — національний, а не європейський.
Французька «force de frappe» підпорядкована виключно Парижу. Британський ядерний потенціал після Brexit взагалі перебуває поза політичним контуром ЄС. У разі масштабної кризи немає жодного юридично зобов’язуючого механізму, який гарантував би, що ці арсенали будуть використані для захисту всієї Європи, а не лише власних національних інтересів.
Саме тут і виникає пропозиція Фішера: не німецька бомба, а європейська. Не національний реванш, а колективна відповідальність.
Німеччина між історичним страхом і сучасним обов’язком
Німеччина — центральний вузол цієї дискусії. З одного боку, її історія робить будь-які розмови про німецьке ядерне лідерство морально токсичними. З іншого — без Німеччини жодна європейська оборонна архітектура не працює: ні економічно, ні технологічно, ні політично.
Фішер чітко це розуміє, тому наголошує: Німеччина ніколи не повинна діяти сама. Йдеться не про відродження німецького мілітаризму, а про те, що Європа або стає суб’єктом безпеки, або залишається її об’єктом.
Ядерна зброя як моральна поразка — і як стратегічна необхідність
Ідея європейської атомної бомби — це моральна катастрофа для повоєнної європейської ідентичності. Але водночас — логічна відповідь світу, де ядерний шантаж знову став нормою, а міжнародне право більше не стримує агресорів.
Росія довела, що ядерна держава може вести колоніальну війну в центрі Європи, прикриваючись своїм арсеналом. Китай уважно спостерігає. Іран робить висновки. У цьому контексті відмова Європи від власного стримування виглядає не як моральна перевага, а як стратегічна наївність.
Європа дорослішає — чи ламається?
Слова Йошки Фішера — це не заклик до війни. Це визнання того, що світ, у якому Європа могла дозволити собі бути «постісторичною», закінчився.
Європейська атомна бомба — страшна ідея. Але ще страшнішою є Європа, яка не здатна захистити себе і свої цінності.
І якщо вже навіть політики покоління 1968 року говорять про службу в армії і ядерне стримування — значить, ми справді живемо в новій епосі.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.