«Гренландська тріщина»: як Європа відходить від США і чому в центрі нової безпекової архітектури опиняється Україна
Погрози Дональда Трампа щодо Гренландії стали каталізатором стратегічного переосмислення безпеки Європи та ролі України у новій оборонній архітектурі континенту. Гренландська заява Трампа оголила кризу довіри між ЄС і Вашингтоном та прискорила пошук альтернативної системи безпеки, в якій Україна стає ключовим партнером. Гренландський прецедент змусив Європу усвідомити крихкість гарантій США та побачити в Україні не прохача, а стратегічний безпековий актив.
Погрози Дональда Трампа щодо Гренландії стали для Європи не просто черговим дипломатичним скандалом, а символічною «останньою краплею», яка оголила глибоку кризу довіри між Старим континентом і Сполученими Штатами. Те, що ще кілька років тому здавалося немислимим, нині дедалі частіше звучить у брюссельських коридорах та європейських столицях: Європа повинна навчитися жити без безумовної американської безпекової парасольки.
Кінець ілюзії про «вічний Вашингтон»
Після Другої світової війни європейська безпека будувалася на простій аксіомі: США — гарант стабільності, НАТО — її інструмент. Проте заява Трампа про можливість силового тиску на союзника по НАТО заради контролю над Гренландією стала холодним душем для європейських еліт. Вона показала: навіть формальні союзи більше не є абсолютною гарантією, якщо у Вашингтоні домінує логіка сили та транзакцій.
Саме тому, за оцінками Politico, у Європі різко активізувалися дискусії про альтернативні моделі безпеки — від «коаліції охочих» до створення повноцінної європейської армії та навіть Ради безпеки ЄС. Ідеться вже не про доповнення НАТО, а про потенційне стратегічне віддалення від США.
Європейська армія: ідея, час якої настав?
Ідея спільних європейських збройних сил довгий час вважалася політичним міфом: занадто різні інтереси, бюджети й історичні страхи. Проте нинішня геополітична турбулентність змінює підхід. Питання «чи потрібно?» поступово трансформується у «як і з ким?».
Європа усвідомлює власну слабкість: попри економічну потугу, континент має обмежений бойовий досвід сучасної високотехнологічної війни. І тут у фокусі уваги несподівано опиняється Україна.
Україна — не прохач, а безпековий актив
Повномасштабна війна з Росією перетворила Україну на найбільш мілітаризовану державу Європи з унікальним досвідом ведення війни ХХІ століття. Українська армія не лише стримує одну з найбільших армій світу, а й стала лабораторією сучасної війни — від масового застосування дронів до гнучких тактичних рішень на полі бою.
Саме цей досвід робить Україну не об’єктом захисту, а потенційним ядром нової європейської оборонної моделі. У сценаріях, які аналізує Politico, Україна розглядається як ключовий партнер або навіть центр майбутнього військового союзу — країна, що може навчати, а не лише отримувати допомогу.
«Гренландська криза» як точка неповернення
Парадоксально, але саме заява Трампа щодо Гренландії стала каталізатором процесів, які США довго намагалися стримувати: емансипації Європи у сфері безпеки. Якщо Вашингтон демонструє готовність ставити під сумнів суверенітет союзників, Європа починає шукати власні гарантії.
У цій новій реальності Україна перестає бути «східним форпостом» і дедалі більше сприймається як стратегічний партнер, без якого неможливо уявити стабільну Європу. Саме тут проходить головна лінія змін: від політики стримування до політики спільної оборони.
Новий Захід — із Україною в центрі
Чи означає це кінець трансатлантичного союзу? Поки що — ні. Але очевидно інше: Європа більше не хоче бути залежною від настроїв американської внутрішньої політики. А Україна, заплативши надзвичайно високу ціну за свободу, отримує шанс не лише на інтеграцію, а на формування нової архітектури безпеки.
Якщо «гренландська криза» справді стане точкою неповернення, Захід може змінитися радикально. І в цьому новому Заході Україна вперше за століття може опинитися не на периферії, а в самому центрі стратегічних рішень.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.