Бумеранг енергетичного терору. Росія ризикує лишитись без світла

Бумеранг енергетичного терору вже повертається. І питання полягає не в тому, чи відчує росія наслідки власної політики, а лише в тому, коли саме темрява стане для неї реальністю.

Протягом двох років росія системно використовує енергетику як зброю. Масовані ракетні та дронові атаки по українських електростанціях, підстанціях і лініях електропередач мали на меті зламати економіку, посіяти паніку серед цивільного населення та змусити Україну до капітуляції. Проте енергетичний терор, як і будь-яка форма агресії, має властивість повертатися до свого ініціатора. Сьогодні дедалі більше ознак свідчать: бумеранг уже в повітрі, і саме росія може опинитися в темряві.

Російська енергосистема значною мірою успадкована ще з радянських часів. За оцінками експертів, зношеність основних фондів у багатьох регіонах перевищує 60–70%. Протягом десятиліть модернізація відкладалася, кошти розкрадалися, а інновації замінювалися косметичними ремонтами та гучними звітами. В умовах повномасштабної війни та міжнародних санкцій цей хронічний дефіцит інвестицій перетворюється на критичну проблему, яка підточує стабільність всієї системи.

Енергетика - це не лише турбіни й дроти, а й високотехнологічне обладнання: газові турбіни, силові трансформатори, системи керування та захисту. Значну частину такого обладнання росія раніше імпортувала з Європи, США та Японії. Санкції перекрили ці канали постачання. Імпортозаміщення, про яке так люблять говорити в кремлі, виявилося радше пропагандистським міфом: власні аналоги або відсутні, або поступаються за надійністю й ресурсом. У разі серйозних аварій або збоїв замінити ключові вузли стає практично неможливо.

Війна також різко збільшила внутрішнє споживання електроенергії. Військово-промисловий комплекс працює на межі можливостей, потребуючи колосальних енергетичних ресурсів. Паралельно зростає навантаження на енергосистему в прикордонних та окупованих регіонах, де мережі доводиться екстрено відновлювати після обстрілів, диверсій і аварій. У результаті віддалені регіони — Сибір, Далекий Схід, північні області - дедалі частіше стикаються з перебоями електропостачання, які раніше вважалися винятком.

Додатковим фактором ризику стають кліматичні виклики. Аномальні морози взимку та екстремальна спека влітку різко підвищують пікове споживання електроенергії. За нормальних умов такі навантаження компенсуються резервами та гнучким управлінням. Але коли система роками працює «на знос», будь-який температурний рекорд може спричинити ланцюгові аварії та масові відключення. російська влада традиційно реагує на такі кризи не превентивно, а постфактум, прикриваючи провали пропагандою та пошуком «зовнішніх ворогів».

Масові відключення світла - це не лише побутова незручність. В країні, де держава десятиліттями обіцяла громадянам «стабільність» в обмін на політичну пасивність, темрява в оселях може стати потужним політичним фактором. Особливо це стосується регіонів, далеких від москви, де рівень життя нижчий, а терпіння людей не безмежне.

Україна, попри безпрецедентний масштаб атак на свою енергетичну інфраструктуру, змогла зберегти її працездатність завдяки мобілізації внутрішніх ресурсів, міжнародній допомозі та героїзму енергетиків. Росія ж, зробивши ставку на енергетичний терор, дедалі більше оголює власні системні слабкості. Коли електрика перетворюється на зброю, вона неминуче починає бити по руках того, хто першим натиснув на вимикач.

Бумеранг енергетичного терору вже повертається. І питання полягає не в тому, чи відчує росія наслідки власної політики, а лише в тому, коли саме темрява стане для неї реальністю, а не пропагандистською метафорою.