«путіну в Україні нічого не світить»

У політичному та історичному сенсі результат уже зрозумілий: задум путіна зламати Україну провалився. І з кожним місяцем стає дедалі очевидніше, що змінити цей факт він більше не зможе.

Війна, розв’язана кремлем проти України, стала історичним прорахунком путіна, наслідки якого дедалі очевидніші. Те, що у 2022 році в Москві планували як «блискавичну операцію», перетворилося на конфлікт, що руйнує російську економіку, виснажує її військову машину та остаточно розриває будь-які зв’язки з цивілізованим світом. На цьому тлі Україна не лише вистояла, а й сформувала нову якість стійкості, яка не залишає путіну шансів досягти хоча б частини початкових політичних цілей.

Перший удар по кремлівських планах завдала Україна. Спроба зламати державу за кілька днів завершилася протилежним ефектом: українське суспільство мобілізувалося, армія продемонструвала несподівані для кремля можливості, а держава зберегла керованість та політичну стабільність. Ілюзії про «внутрішній розкол» чи «готовність до капітуляції» зникли так само швидко, як російські колони під Києвом. Навпаки - агресія лише зміцнила українську ідентичність і поставила під сумнів міфологему про «один народ», якою Москва виправдовувала свої претензії протягом десятиліть.

Тим часом сама росія стрімко занурюється у конфлікт, з якого не має виходу. Війна стала затяжною, і це боляче б’є по внутрішній системі. Економіка переорієнтувалася на військові потреби, що автоматично означає скорочення інвестицій у цивільні галузі, технологічне відставання та падіння рівня життя. кремль намагається перекривати проблеми репресіями та пропагандою, але ресурс цієї моделі має межі. Чим довше триває війна, тим відчутнішими стають провали - від нестачі сучасних технологій до критичного дефіциту людей.

На міжнародній арені наслідки для путіна ще масштабніші. Війна відкрила Європі очі на реальні наміри кремля, а спроби залякати НАТО стали каталізатором його розширення. Санкції, технологічна ізоляція, відмова більшості країн від російських енергоносіїв та посилення співпраці Заходу з Україною - усе це руйнує зовнішньополітичну стратегію, яку путін будував роками. Москва опинилася у становищі держави, що втратила авторитет, партнерів і можливість диктувати умови бодай у своєму регіоні.

Найголовніше ж - путін прорахувався у ставленні українців до своєї війни. Якщо на початку Кремль ще сподівався на підтримку чи нейтральність частини населення, то сьогодні цей сценарій повністю зник. Українці сприймають агресію як загрозу існуванню держави, а тому будь-які компроміси, які могли б виглядати як поступка Москві, не мають суспільної підтримки. Це створює для путіна стратегічний тупик: він не здатен ні захопити Україну, ні змусити її погодитися на умови, вигідні кремлю.

Усе це формує нову реальність: війна, задумана як демонстрація сили, стала демонстрацією слабкості режиму. росія дедалі більше нагадує державу, що втрачає контроль над власним майбутнім, тоді як Україна зберігає і розвиває потенціал до опору.

У політичному та історичному сенсі результат уже зрозумілий: задум путіна зламати Україну провалився. І з кожним місяцем стає дедалі очевидніше, що змінити цей факт він більше не зможе.