На тлі жахливих атак по українських містах, тисячі цивільних загиблих, депортованих дітей і руйнування храмів, стає очевидним: російська агресія — це не лише геополітична війна. Це війна з етичними й духовними орієнтирами цивілізованого світу. Після недавньої зустрічі Володимира Зеленського з Папою Римським Левом XIV у Кастель-Гандольфо, зростає інтерес до потенційної ролі Ватикану у формуванні нового духовного порядку. Ми поговорили з Наталією Шевчук, головою Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія — про наслідки цієї зустрічі для України, Церкви і всього християнського світу.
— Пані Наталіє, наскільки важливою є ця зустріч саме зараз?
— Це не просто дипломатія. Це духовна розмова між політичним лідером країни, яка щодня бореться за виживання, і моральним голосом Заходу. Війна в Україні — це не тільки військова агресія, це сакралізоване насильство, освячене Російською Православною Церквою. І саме тому позиція Папи — більше, ніж думка: це світло, яке може розсіяти церковну темряву.
— Але Ватикан, як відомо, обережний у формулюваннях. Ви очікуєте зміни?
— Так. І вона вже почалася. Папа Лев XIV має близькі й довірливі відносини з Вселенським Патріархом Варфоломієм — духовним авторитетом, який надав Україні Томос і вже відверто звинуватив РПЦ у благословенні війни. Якщо Папа, у своєму стилі, не скаже цього прямо, то зробить це через гуманітарні жести, підтримку конкретних ініціатив, через делікатні, але важливі сигнали. У церковній дипломатії іноді мовчання стає участю, а мова жестів — сильніша за слова.
— Яким може бути вплив Ватикану на майбутнє ПЦУ?
— Ватикан — не Константинополь, але його моральний авторитет має глобальну вагу. І коли українська держава, яка переживає геноцид, звертається до Святішого Отця, — це сигнал: час перестати толерувати РПЦ як повноцінного партнера у християнському діалозі. Це не означає, що завтра буде оприлюднене комюніке з анафемою. Але це означає, що світ почне інакше дивитися на те, хто є хто у християнстві. ПЦУ, як Церква, що вистояла з народом, має всі шанси стати не лише автокефальною, а й глобально визнаною.
— Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія також має позицію в цих питаннях?
— Безумовно. Ми — не політична структура, але ми несемо історичну і духовну місію. Блаженніший Мефодій був людиною, яка випереджала час. Він вірив, що українська держава не може бути духовно підпорядкована Москві. І сьогодні, коли весь світ бачить, на що перетворилась РПЦ — ми просто зобов’язані сказати: «Церква, яка благословляє ракети — це не Церква Христова». Наш фонд веде аналітичну, публічну та освітню діяльність для захисту церковної незалежності України, для просвіти західного християнства — що дехто досі не наважується побачити.
— Якщо говорити про завтра. Які будуть найближчі наслідки цієї зустрічі?
— Дуже конкретні. Посилення гуманітарної присутності Ватикану в темі депортацій дітей, полонених, цивільних жертв. Дедалі чіткіша риторика Ватикану щодо «духовного співучасті» РПЦ у війні.
Формування морального альянсу: Київ — Константинополь — Рим. І, зрештою, делегітимізація РПЦ у міжнародному міжцерковному діалозі.
— Що Ви сказали б Папі, якби могли звернутися особисто?
— Я б сказала просто: «Святіший Отче, не мовчіть. Ваша тиша звучить надто голосно там, де гинуть діти».
І я би додала: «Не бійтеся назвати речі своїми іменами. Ви не просто глава Церкви — Ви остання надія для тих, хто вірить, що істина ще має значення в глобальній політиці».
🔹 Це інтерв’ю — частина ширшої ініціативи Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія щодо захисту духовної незалежності України та просвітлення світового християнства у часі війни.
🔹 Матеріал підготовлено спеціально для публікації у західних ЗМІ.
В’ячеслав КОВТУН