Кіберзагрози з боку країни-агресора: як не стати інструментом ворожих спецслужб

Успіх України у протистоянні російській агресії залежить не лише від зброї на фронті, а й від сили інформаційного спротиву в тилу.

У сучасному світі війна давно вийшла за межі фізичного протистояння. Поряд із бойовими діями на фронті, ведеться не менш запекла боротьба в кіберпросторі. російська федерація як держава-агресор активно застосовує інструменти гібридної війни, серед яких особливе місце посідає кіберзлочинність, цілеспрямоване поширення фейків, втручання в інформаційні системи, маніпуляція громадською думкою та спроби використання громадян України як несвідомих учасників злочинної діяльності. У цьому контексті особливої актуальності набуває питання, як не стати інструментом в руках ворожих спецслужб.

Сьогодні кожен громадянин України — незалежно від віку, освіти чи професії — є потенційним об'єктом інформаційного впливу. Особливу небезпеку становить використання цифрових платформ для збору розвідданих, поширення пропаганди, психологічного тиску, а також створення умов для диверсій. Одним із ключових інструментів впливу є соціальні мережі та месенджери, де ворог діє через фейкові акаунти, боти, псевдоновинні сторінки, а також «роботодавців», які пропонують молоді виконати певне завдання за винагороду. При цьому людина не завжди розуміє, що, наприклад, фотографування об’єкта критичної інфраструктури, пересилання геолокацій, встановлення програмного забезпечення на прохання «адміністратора» або участь у певному онлайн-опитуванні — це дії, що можуть використовуватись у розвідувально-диверсійних цілях.

Ще одним напрямом кіберагресії є створення шкідливих програм, які ворог поширює через електронну пошту, підроблені сайти, мобільні додатки. Завантаження таких файлів може призвести до викрадення особистих даних, паролів до банківських сервісів, військових реєстрів або навіть доступу до внутрішніх баз державних органів. Також ворог використовує так звані «пастки» — форми збирання інформації, які подаються як онлайн-змагання, «національні опитування», збори підписів, голосування чи реєстрація на нібито благодійні ініціативи.

Небезпека полягає також у тому, що зловмисники активно експлуатують емоційний стан суспільства. Вони розповсюджують деструктивні наративи, спрямовані на посилення зневіри у Збройних Силах України, поширюють паніку, дискредитують державні інституції, нав’язують ідеї капітуляції або «мирного врегулювання на умовах рф». Іноді навіть звичайне поширення дописів з фейкових джерел або вподобання сторінки в соцмережі може стати інструментом ворожої операції з інформаційного впливу.

Саме тому важливо дотримуватися чітких правил цифрової безпеки. Кожен користувач має виявляти пильність до незнайомих повідомлень, підозрілих посилань, незрозумілих додатків або провокаційного контенту. Необхідно користуватися офіційними джерелами інформації, перевіряти дані, не вводити особисті дані на сумнівних сайтах, не передавати фото чи відео об’єктів, пов’язаних з оборонною або стратегічною інфраструктурою. Також важливо встановлювати двофакторну автентифікацію, використовувати складні паролі та уникати автоматичного збереження конфіденційної інформації на загальнодоступних пристроях.

У випадку, якщо особа отримала підозрілу пропозицію або виявила активність, яка може бути пов’язана з ворожою діяльністю, слід негайно звернутися до правоохоронних органів або повідомити про це через офіційні канали кібербезпеки. В Україні функціонують гарячі лінії, чат-боти та сервіси, куди можна анонімно передати інформацію про підозрілі акаунти, фішингові ресурси або підозру на спробу вербування.

Ворог розраховує на нашу легковажність, довірливість, байдужість. Але цифрова грамотність, пильність та відповідальне ставлення до власної інформаційної поведінки є дієвим щитом проти спроб використати нас як інструмент у гібридній війні. Успіх України у протистоянні російській агресії залежить не лише від зброї на фронті, а й від сили інформаційного спротиву в тилу. І в цьому спротиві важлива роль належить кожному з нас.