Спеціальна аеродромна операція – примус Путіна до миру

Говорячи про ефективність мирних зусиль у відносинах з нинішнім керівництвом РФ завжди треба пам’ятати: Путін розуміє тільки й виключно мову сили.

Уся величезна російська спецслужбістська машина на чолі з гебістом Путіним не змогла зірвати одночасне знищення стратегічної авіації на кількох важливих аеродромах глибоко в тилу. А вся російська економіка під його ж керівництвом нездатна побудувати чи відновити радянські стратегічні ракетоносії Ту-95МС і Ту-22М3 замість знищених або пошкоджених таких літаків.

Говорячи про ефективність мирних зусиль у відносинах з нинішнім керівництвом РФ завжди треба пам’ятати: Путін розуміє тільки й виключно мову сили.

Успішна атака українськими дронами на літаки російської стратегічної авіації (складову російської ядерної тріади) стала вже третім кроком з примушення нинішнього хазяїна Кремля до миру. Кроків не очікуваних, зухвалих, сміливих, креативних.

Під час кожного із них наносився дуже міцний, хоч і не смертельний удар по міфу про непереможну російську військову надпотугу. Першим таким кроком став підрив Кримського мосту, другим  - вторгнення до Курської області. 1 червня був зроблений крок третій – вивід з ладу значної частини дуже важливого для стратегії ядерного стримування Москви ресурсу, який не може бути поновлений.

Безповоротна втрата десятків літаків стратегічної авіації для РФ – надзвичайна велика проблема. Щоправда, й цього разу цей удар не стане для Путіна і російського політичного класу смертельним. Так само як не став таким смертельним ударом підрив символу російської окупації Криму – однойменного мосту та успішне вторгнення на територію РФ в Курській області. Бо реальність така, що запас міцності та витривалості країни-агресора під залізним керівництвом Путіна дозволяли РФ такі удари витримати. На жаль.

Але наслідки нинішнього зухвалого одночасного враження десятків стратегічних ракетоносіїв для путінського режиму будуть дуже серйозними. Та болючими. Починаючи від неможливості росіян на сьогоднішніх ультра-стислих перемовинах у Стамбулі на фоні кадрів палаючих російських літаків у Сибіру знову переконливо запевняти, що Росія повністю все контролює у протистоянні з Україною і готова без особливої шкоди для себе воювати з нашою країною ще багато років.

Й закінчуючи об’єктивною переоцінкою країнами НАТО здатності Росії здійснювати ефективне ядерне стримування за допомогою авіаційного флоту ракетоносців – у бік зменшення цієї здатності.

Й дуже важлива складова цих наслідків – міцний удар по реноме Путіна як великого російського царя, при якому піддані можуть відчувати себе у повній безпеці. Тим більш за тисячі кілометрів від «СВО» десь у Сибіру. Після чверті століття його правління в Росії й на четвертому році розв’язаної особисто Путіним війни проти України росіянам стало зрозуміло, що не зовсім не так.

Але головне не у тому, що собі вирішить населення путінської Росії, а у тому, що епічний провал з пропущеною масштабною атакою України по складовій майже сакральної для росіян ядерної тріади вже змусив – поки що різного роду російських воєнкорів та блогерів – поставити питання про роль особисто Путіна у цьому провалі. Далі таке питання будуть ставити собі й представники російської політичної та військової еліт. А звідси до нової версії пригожинського заколоту проти Путіна – відстань вже зовсім невелика.

Так що подібно колам від каменя, який жбурнули у воду, наслідки цього провалу будуть настигати й настигати Путіна. Й цього разу як у випадку із виступом Пригожина йому вже не вдасться «пропетляти».

Тому, виходячи із свого дуже добре розвинутого інстинкту самозбереження, цілком можливо, що саме крок №3 з примушення нинішнього хазяїна Кремля до миру спрацює. Й він змушений буде не імітувати мирні перемовини як зараз, а, нарешті, практично приступити к згортанню своєї агресії проти нашої країни.