Між Брюсселем і традицією: президентські вибори у Польщі-2025

Польща впритул наблизилась до президентських виборів, які відбуваються 18 травня.

Чинний глава держави – Анджей Дуда завершує свою другу президентську каденцію та згідно з польським законодавством не має права балотуватися втретє. Відтак, якщо не відбудеться непередбачуваних сценаріїв, Польща в перспективі наступних кількох тижнів отримає нового – сьомого президента Третьої республіки.

В контексті нових геополітичних реалій – тривалої російської агресії проти України, непорозуміння Європи з адміністрацією Д. Трампа та низки внутрішніх викликів у Євросоюзі, вибори президента Польщі є вкрай важливими та заслуговують на детальну увагу та аналіз.

Відтак, простежимо, як проходила передвиборча кампанія в Польщі, хто є основними претендентами на посаду президента та як перемога того чи іншого кандидата вплине на політичний клімат у ЄС та що може виграти чи програти Україна враховуючи різні варіанти фіналу президентських виборів у Польщі.

Заполітизована та заідеологізована передвиборча кампанія

Так само, як і минулі президентські вибори 2020 року, цьогорічні вибори характеризуються надмірною політизованістю та ідеологізованістю. Фактично, можна констатувати, що за останнє десятиріччя польське суспільство і, відповідно, польський політикум, стали суттєво поляризованими за ідеологічною складовою. Мова йде про протистояння ліберальної ідеології, на яку орієнтуються проєвропейські політичні сили, насамперед партія «Громадянська платформа», та консервативної й націоналістичної ідеологій, які просувають польські праві сили — насамперед партії «Право і справедливість» (у буквальному перекладі — «Закон і справедливість») та ультраконсервативна «Конфедерація свободи та незалежності», або скорочено «Конфедерація». Консервативні та націоналістичні сили, як правило, скептично ставляться до Євросоюзу та відзначаються неоднозначними заявами та ініціативами, які нерідко призводять до внутрішніх або зовнішніх конфліктів, як-то заборона абортів, реформа Конституційного суду Польщі, ревізія історії тощо.

Одним із резонансних кроків у цьогорічній кампанії стала ініціатива Рафала Тшасковського, мера Варшави та кандидата від «Громадянської платформи», щодо усунення релігійної символіки з будівель мерії, включно з демонтажем хрестів. Попри те, що цей крок був логічним у контексті дотримання принципу світськості держави, він спричинив хвилю критики не лише з боку католицької церкви, але й частини ліберального електорату. Представники духовенства назвали такі дії «посяганням на традиційні цінності», а деякі праві політики звинуватили Тшасковського у «протистоянні з християнською культурою Польщі». Зрештою, кандидат був змушений змінити тональність своїх публічних заяв і почав акцентувати на збереженні суспільної єдності та толерантності.

Цей епізод став лакмусовим папірцем для ширшого конфлікту між прихильниками секуляризму та прибічниками ролі церкви як морального орієнтира нації. Польща, традиційно, залишається глибоко релігійною країною. За даними опитувань, понад 90% населення декларує себе католиками, і хоча регулярна участь у месах падає, символічна роль церкви як елементу національної ідентичності залишається незмінною. Партія «Право і справедливість» активно експлуатує цей ресурс, зображаючи себе захисником «традиційної Польщі», зберігаючи тісний зв’язок із консервативними єпископами, впливовими католицькими ЗМІ та рухами на кшталт Ordo Iuris.

Отже, у цій кампанії ідеологічні розбіжності знову стали головною лінією політичного фронту. Виборці правого спектру апелюють до оборони національного суверенітету, сім’ї та християнських цінностей. Ліберальні виборці наголошують на правах людини, правосудді та європейській солідарності. Усе це створює ситуацію, коли вибори набувають рис «культурної війни», в якій вибір між кандидатами стає водночас вибором між двома моделями майбутнього Польщі.

Передвиборчі кампанії провідних кандидатів: стратегії, риторика та рейтинги

Як вже було зазначено, основна боротьба у Польщі розгортається між представниками ліберального та консервативного таборів, кожен з яких пропонує власне бачення майбутнього країни. У виборах бере участь 13 кандидатів, однак реальну боротьбу за другий тур ведуть троє з них. За останніми опитуваннями (травень 2025), рейтинг підтримки виглядає так:

Рафал Тшасковський (Громадянська платформа) – близько 32–33%

Кароль Навроцький (Право і справедливість) – 27–29%

Славомір Менцен (Конфедерація) – 14–16%

Шимон Головня (Польща 2050 / Третій шлях) – 9%

Магдалена Бєйат (Нова лівиця) – 5–7%

Інші кандидати – не більше 2% кожен.

Рафал Тшасковський

Рафал Тшасковський — одна з найвпізнаваніших політичних фігур Польщі та головний претендент на перемогу. Його участь у виборах сприймається як друга спроба реваншу після поразки у другому турі президентських виборів 2020 року від Анджея Дуди. Сьогодні він представляє коаліцію ліберальних і центристських сил, насамперед «Громадянську платформу», підтриману Дональдом Туском.

Його кампанія будується на ідеях захисту демократії, реформування судової системи, гарантування свобод громадян та поглиблення інтеграції Польщі з Європейським Союзом. Особливою темою стало питання повернення довіри до державних інституцій після періоду політичного тиску на суди, прокуратуру та громадські ЗМІ. Тшасковський активно виступає за дотримання верховенства права і зняття санкцій Євросоюзу, накладених на Польщу внаслідок попередніх дій ПіС.

Показово, що Тшасковський взяв участь у військовій програмі «Тренуйся з армією», продемонструвавши таким чином свою готовність до оборони країни в умовах війни Росії проти України. Це стало одним із вдалих PR-кроків, спрямованих на виборців, що орієнтуються на безпеку і співпрацю з НАТО.

Соціальною опорою Тшасковського є великі міста, особливо Варшава, Познань, Ґданськ, а також освічена молодь та представники середнього класу. Він отримує сильну підтримку серед жіночого електорату, прихильників прав меншин та єврооптимістів.

Зовнішньополітична риторика Тшасковського ґрунтується на послідовній підтримці України у війні з Росією, а також на відновленні довіри між Польщею та Брюсселем. Він обіцяє посилити підтримку українських біженців, спростити їх інтеграцію в польське суспільство та забезпечити стабільне партнерство між Варшавою й Києвом.

Кароль Навроцький

Кароль Навроцький, кандидат від консервативної партії «Право і справедливість», є істориком за освітою та колишнім президентом Інституту національної пам'яті. Його кандидатура була висунута особисто Ярославом Качинським — символічний жест, що свідчить про спробу партії зберегти політичну спадкоємність і консервативний курс у новому поколінні лідерів, хоча спочатку Навроцький йшов як незалежний кандидат.

У своїй передвиборчій кампанії Навроцький акцентує увагу на захисті традиційних польських цінностей, національного суверенітету, незалежності судової влади від впливу ЄС та підтримці сім’ї як основи суспільства. Особливе місце в його програмі займають обіцянки не підвищувати пенсійний вік, розширювати доступ до державної медицини та зберегти ключові соціальні ініціативи, започатковані ПіС.

Серед таких ініціатив — широко відомі програми «500+» та «800+», які стали візитною карткою соціальної політики партії. Програма «Rodzina 500+», започаткована у 2016 році, передбачає щомісячну допомогу в розмірі 500 злотих (близько 115 євро) на кожну дитину, незалежно від доходу родини. З 2024 року вона була реформована у «800+», яка підвищує цю допомогу до 800 злотих (близько 185 євро). Метою програм є підтримка народжуваності, боротьба з дитячою бідністю та підвищення добробуту польських сімей.

Попри популярність серед частини населення, ці програми викликають і критику: їх звинувачують у підвищенні бюджетного дефіциту, демотивації до праці та непрозорості фінансування. Проте Навроцький твердо заявляє про свою відданість цим виплатам, використовуючи їх як потужний інструмент мобілізації електорату в регіонах.

Однак кампанія Навроцького не обійшлася без серйозних репутаційних втрат. Найгучніший скандал спалахнув після оприлюднення журналістами інформації про сумнівну угоду з літнім пенсіонером, якому кандидат нібито пообіцяв догляд в обмін на квартиру в центрі Ґданська. Після укладення угоди чоловік опинився в державному інтернаті, а Навроцький став власником дорогої нерухомості. Варто зазначити, що Ґданськ є одним з найдорожчих польських міст за орендою нерухомості. Ця історія викликала масове обурення в суспільстві, особливо серед старшого покоління — ключового електорату ПіС. У відповідь кандидат пообіцяв передати квартиру на благодійність і назвав інформаційну атаку «цинічною медіа-маніпуляцією».

До цього додався ще один інцидент, коли Навроцький, використовуючи псевдонім, позитивно відгукувався про свою ж книгу в ефірі одного з польських телеканалів. Така поведінка викликала сумніви в його щирості, а також у моральних якостях кандидата.

Сукупність скандалів негативно позначилася на динаміці електоральної підтримки. Якщо на старті кампанії Навроцький впевнено наближався до Тшасковського, то після публічного розголосу інцидентів його рейтинг знизився майже на 3 пункти — до 22,7%, тоді як його ліберальний опонент утримує стабільну першість із понад 32%.

Опитування свідчать, що понад половина поляків вважає ситуацію з квартирою серйозним фактором, що вплине на їхнє голосування. Навіть частина традиційного електорату ПіС почала сумніватися в моральній легітимності кандидата.

Від партії «Право і справедливість» пролунала стримана підтримка: Навроцький залишається офіційним кандидатом, однак у медіа видно спроби мінімізувати його присутність, фокусуючи увагу на критиці уряду Туска. Суспільство розділилося: для консерваторів — це кампанія проти «патріотичного історика», для опозиції — приклад корупції та цинізму.

Славомір Менцен

Славомір Менцен — кандидат у президенти від ультраправої «Конфедерації свободи та незалежності» — став найяскравішою несподіванкою цієї виборчої кампанії. Попри радикальні заяви, його підтримка стабільно тримається на рівні 14–16%, і він посідає третє місце у більшості опитувань. У виборчому полі він виступає як виразний опонент як лібералів, так і поміркованих консерваторів, концентруючи зусилля на молодіжному електораті, розчарованому в системних політичних силах.

Його кампанія вирізняється нетрадиційним форматом. Замість стандартних теледебатів і партійних мітингів Менцен робить ставку на TikTok і живе спілкування у неформальній обстановці. Проєкт «Пиво з Менценом», у межах якого він проводить зустрічі з виборцями в пивоварнях і пабах, став його візитною карткою. У соцмережах він активно використовує короткі ролики з провокативними заявами та жартами, що дозволило йому здобути мільйони переглядів серед молодої аудиторії. У січні 2023 року його контент у TikTok зібрав понад 40 мільйонів переглядів, що більше, ніж у всіх інших кандидатів разом.

Менцен позиціонує себе як економічний ліберал та соціальний консерватор. У його програмі — радикальне зменшення податків, спрощення податкової системи, ліквідація частини соціальних програм, підтримка криптовалют, розвиток ядерної енергетики та скасування екологічних зобов’язань, нав’язаних Євросоюзом. Водночас він виступає проти абортів, активно критикує ЛГБТ-рух і релігійну нейтральність держави. Його позиції є особливо привабливими для молодих чоловіків із малих міст і сіл, які прагнуть «сильної руки» в політиці та вважають себе обтяженими податками й надмірною «лівацькою повісткою».

Особливе занепокоєння викликає його відверто антиукраїнська риторика. Менцен неодноразово заявляв, що Польща не повинна підтримувати Україну «жодним чином, що може загрожувати її національній безпеці», виступав проти розміщення українських біженців і звинувачував Київ у «територіальних претензіях» до Польщі. Він виступає за припинення військової допомоги Україні, вважаючи, що Польща «не повинна втручатись у чужу війну». Такі заяви вже викликали негативну реакцію в українському медіа-просторі та серед польських інтелектуалів, які вважають, що подібна риторика підігрує російським інтересам. Також можна згадати цьогорічний візит Менцена до України, зокрема, до Львова, коли даний польський політик та його супровідна команда також відзначилися цілою серією антиукраїнських заяв.

У зовнішній політиці Менцен — радикальний євроскептик. Він вимагає припинення «диктату Брюсселя», повернення національного контролю над судами, законодавством і міграційною політикою. Виступає проти реформи ЄС, яка передбачає обмеження права вето для держав-членів. У питанні міграції — ще жорсткіше: пропонує «рішуче захищати кордони, навіть із застосуванням сили», особливо в контексті напливу мігрантів із Білорусі. Він також є активним противником так званого «зеленого курсу», вважаючи екологічні обмеження «економічним самогубством».

Скандали — постійний супутник Менцена. Найвідомішим епізодом залишаються його заяви 2019 року, де він сформулював «п'ятірку Конфедерації»: «не хочемо євреїв, гомосексуалістів, абортів, податків і Євросоюзу». Хоча сам Менцен пізніше заявив, що це був «саркастичний трюк для залучення уваги», фраза стала об'єктом серйозної критики в польських і міжнародних медіа. Попри це, він зумів зберегти популярність серед радикального електорату.

Попри замалі шанси на перемогу у другому турі, Менцен відіграє важливу роль у переформатуванні політичного поля. Його кампанія — це симптом запиту на глибокі, іноді деструктивні зміни в Польщі. Якщо він не вийде до другого туру, його електорат здебільшого перейде до Навроцького. Хоча, може скластися цікава і унікальна ситуація, коли колеги по консервативно-націоналістичному цеху Навроцький та Менцен здобудуть практично однакову кількість голосів у першому турі.

Шимон Головня

Шимон Головня — кандидат у президенти Польщі від центристського блоку «Третій шлях», який об'єднує його партію «Польща 2050» та Польську селянську партію. На кінець виборчої кампанії він впевнено посідає четверте місце в опитуваннях з підтримкою близько 7-9% виборців. Його кампанія орієнтована на поміркованих виборців, які прагнуть оновлення політичної системи без радикальних змін.

Головня, колишній журналіст та телеведучий, увійшов у політику у 2020 році, коли вперше балотувався на пост президента. У 2023 році його партія увійшла до Сейму в коаліції з Польською селянською партією, а сам Головня став маршалком (спікером) Сейму. У березні 2025 року він взяв безоплатну відпустку, щоб зосередитися на президентській кампанії, плануючи провести понад 100 зустрічей з виборцями по всій країні.

Його передвиборча програма, названа «Список покупок», включає дев'ять ключових пунктів. Серед них — розвиток регіонів за межами великих міст, інвестиції в інновації, будівництво доступного житла, підтримка громадського транспорту з метою забезпечення можливості доїзду з будь-якого села до столиці воєводства за 100 хвилин, а також реформа енергетичної системи з акцентом на відновлювані джерела енергії та розвиток атомної енергетики.

У зовнішній політиці Головня виступає за поглиблення інтеграції з Європейським Союзом, підтримує введення євро в Польщі та тісну співпрацю з Німеччиною і Францією. Він також активно підтримує Україну, виступаючи за надання допомоги та збереження соціальних пільг для українських біженців у Польщі. У березні 2025 року Президент України Володимир Зеленський нагородив його орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня за внесок у зміцнення міждержавного співробітництва та підтримку суверенітету України.

Головня також акцентує увагу на захисті прав людини, незалежності судової системи та прозорості влади. Він виступає за проведення референдуму щодо абортів, вважаючи, що це питання повинно вирішуватися громадянами, а не політиками. Його кампанія спрямована на об'єднання суспільства та подолання політичної поляризації, пропонуючи конструктивний діалог і співпрацю між різними політичними силами. Ймовірніше за все його голоси відійдуть у другому турі найбільш ідеологічно близькому Тшасковському.

Магдалена Бєйат

Магдалена Бєйат — кандидатка в президенти Польщі від «Нової лівиці», віцемаршалка Сенату та одна з найпомітніших постатей польської прогресивної політики. Її кампанія вирізняється акцентом на соціальній справедливості, зміцненні державних інституцій та екологічній відповідальності.

Бєйат розпочала політичну кар'єру у 2015 році, приєднавшись до партії «Разом». У 2019 році вона була обрана до Сейму, а в 2023 році — до Сенату, де отримала 72,4% голосів у 45-му окрузі Варшави. У листопаді 2023 року стала віцемаршалкою Сенату. У жовтні 2024 року вона залишила партію «Разом» через розбіжності щодо підтримки уряду Дональда Туска, залишаючись при цьому в клубі «Лівиці».

У своїй президентській кампанії Бєйат наголошує на необхідності зміцнення державної стійкості, підкреслюючи, що безпека повинна включати не лише військові витрати, але й стабільні інституції та довіру громадян до держави. Вона критикує попередні уряди за підрив довіри до державних інституцій та наголошує на важливості ефективного залізничного транспорту, охорони здоров'я та поштових послуг .

Бєйат також активно підтримує права жінок та ЛГБТ-спільноти. Вона брала участь у протестах проти обмеження права на аборт у Польщі, виступаючи за доступ до абортів протягом першого триместру без обмежень. Її позиція щодо цього питання стала більш поміркованою, коли вона закликала до проведення референдуму, щоб дати громадянам можливість висловити свою думку .

У березні 2025 року Бєйат подала до Національної виборчої комісії понад 419 тисяч підписів на підтримку своєї кандидатури, що свідчить про значну підтримку серед виборців. Вона зазначила, що зустрічає позитивні реакції на вулицях по всій Польщі, що надає їй сили продовжувати кампанію.

Що у підсумку?

Отже, найбільш реальним варіантом є вихід до другого туру, який заплановано на 1 червня, Тшасковського та Навроцького.

Аналітики прогнозують відносну перевагу Тшасковського над Навроцьким. Це зумовлено кількома чинниками: по-перше, у разі вибору між ліберальним і правоконсервативним кандидатом частина поміркованих виборців, які у першому турі підтримали Головню або Бєйат, швидше схилиться на бік Тшасковського. По-друге, серія скандалів, пов’язаних з Навроцьким (зокрема, історія з придбанням квартири у пенсіонера), знизила довіру до нього серед частини традиційного електорату ПіС.

Втім, результат другого туру значною мірою залежатиме від електоральної поведінки прихильників Менцена. Якщо «Конфедерація» не закличе голосувати за жодного з кандидатів, явка в другому турі може бути нижчою, а результат — менш передбачуваним. У випадку ж, якщо Менцен відкрито підтримає Навроцького, це суттєво скоротить відставання останнього й може зробити дуель рівною.

Таким чином, найімовірнішим сценарієм залишається перемога Рафала Тшасковського у другому турі з перевагою близько 4–6%. Проте у разі низької явки або мобілізації правого електорату ситуація може змінитися. Ці вибори, як і попередні, обіцяють бути драматичними до останнього дня й вони вкотре засвідчують поляризацію польського суспільства зокрема, за ідеологічною складовою.

Що чекати Україні?

Польща залишається одним із найважливіших стратегічних партнерів України в умовах російської агресії. Залежно від того, хто здобуде перемогу на президентських виборах 2025 року, україно-польські відносини можуть або зміцнитися, або потрапити в зону турбулентності.

У разі перемоги Рафала Тшасковського очікується стабілізація і навіть поглиблення польсько-української співпраці. Мер Варшави послідовно підтримував Україну ще з 2014 року, а в період повномасштабної війни неодноразово виступав із ініціативами щодо захисту українських біженців та забезпечення військової допомоги. Його ліберальна риторика, орієнтація на західні цінності та прагнення до поглиблення відносин з ЄС можуть стати запорукою того, що Польща й надалі буде адвокатом України на європейській арені. Очікується також підтримка інтеграційних процесів — зокрема вступу України до ЄС і НАТО.

Важливо також зазначити, що в контексті приходу до влади в Німеччині більш проукраїнськи орієнтованого Ф. Мерца, перемога Р. Тшасковського може доповнити проєвропейську та проукраїнську мозаїку в Європі наряду з євроцентричними урядами у Франції, Італії, Чехії, країнах Бенілюксу та Скандинавії.

У випадку перемоги Кароля Навроцького, курс Польщі щодо України, ймовірно, стане обережнішим. Хоча ПіС загалом підтримувала Україну у війні, саме в період їх правління відбулись найгостріші епізоди історичної напруги, включно з заборонами на ексгумацію польських жертв Волинської трагедії, гострою риторикою щодо українського зерна та проблемами з фінансуванням біженців. Навроцький, як представник політики національної ідентичності, може зосередитись на захисті інтересів польських фермерів і пам’яті жертв, що потенційно загострить двосторонній діалог. Водночас збережеться військова і гуманітарна підтримка, але в умовах більш прагматичного, а не солідарного, підходу.

Перемога Славоміра Менцена стала б найбільш небажаним сценарієм для України. Менцен неодноразово виступав із різко антиукраїнськими заявами, критикував політику підтримки біженців, називав українців «загрозою для польського ринку праці» та прямо заявляв, що Польща не повинна «втрачати ресурс на чужу війну». Його президентство означатиме різке зниження політичної підтримки України, можливе згортання програм допомоги та блокування європейської інтеграції з боку Варшави.

Загалом, для України найбільш сприятливим варіантом буде перемога ліберального або поміркованого кандидата, тоді як прихід до влади націоналістів може суттєво ускладнити стратегічне партнерство з Польщею на найближчі роки.